Нещодавно, прогулюючись парком із дружиною та сином, я став свідком однієї з найсумніших ситуацій, які бачив за останній час. Маленький хлопчик, близько п’яти або шести років, теж був там зі своїм батьком. Здавалося б, це чудово, однак трагедія полягала в тому, що вони не проводили час один із одним. Тата поглинув телефон, і він не звертав уваги на дитину.
Хоч би що цей маленький хлопчик робив, він не міг привернути увагу батька. Малий підскакував і гукав: «Тату! Тату! Подивися на мене!» Він грався на спортивному майданчику, спускався з гірки, катався на каруселі, сподіваючись здобути ласкавий погляд, люблячу взаємодію свого батька. Але тато навіть не відірвався від свого телефону. А якщо й реагував, то лише відчуженим бурчанням.
І, нарешті, сумний і пригнічений, маленький хлопчик самотньо сів на гойдалку. Він не гойдався, він просто сидів. Його радість та ентузіазм були згашені байдужістю батька, чиєї уваги хлопчик дуже явно прагнув. Немає сумнівів: його дитяче серце було засмучене і поранене його ж відносною непотрібністю в порівнянні з мобільним телефоном.
Можливо, у цього конкретного батька були свої причини так поводитися, але мені важко збагнути, що ж у цифровому світі додатків та електронної пошти може бути важливішим, ніж його дорогоцінна дитина — дитина, яка дивилася на нього та любила його; яка просто хотіла погратися зі своїм татусем.
Бути батьком — особливо таким, який насолоджується батьківством — у нинішньому культурному середовищі означає бути бунтівником. Чоловіки займатимуться чим завгодно із більшим ентузіазмом, ніж своїми дітьми: кар’єрою, спортом, телебаченням, віртуальними розвагами… Продовжуйте цей список самі.
І все ж, я не можу знайти нічого, що принесло б більше задоволення, ніж батьківство — не як вторинне покликання, а як основне. Воно не повинно бути доповненням до вашого життя. Батьківство має бути вашим життям. Немає нічого більш вартісного, аніж вкладати свій час та енергію в живу душу — людську особистість, чия цінність неосяжна.
Я дивлюся на свого маленького сина, якому щойно виповнився рік, і бачу в ньому риси його матері та мої. Тим не менш, він, безумовно, унікальний, повний своєї власної особистості. Спостерігати за тим, як він грається, — нескінченна розвага, бо це означає спостерігати за людиною, поглинутою щастям і задоволенням від сприйняття свого оточення та відкривання чогось нового.
Є ще дещо, на що я завжди чекаю з великим нетерпінням: це очевидна радість на його обличчі, коли я повертаюся додому з роботи. Він брикає ніжками, його обличчя осяює усмішка, а його рученята тягнуться мене обійняти. Що може бути прекраснішим? Я «хмілію» від щастя.
Вчені доводять, що присутність батька в домі нічим не можна замінити. Але більшості з нас статистики та дослідження не потрібні. Ми знаємо це з власного досвіду, позаяк у кожного з нас був батько: або люблячий і уважний, або відсутній і відчужений. Звісно, жоден батько не є досконалим; багато чоловіків перебувають десь поміж цими двома «полюсами». Але переважно зустрічаються саме ці представлені моделі, й вони, безсумнівно, залишають свій слід у житті дитини.
Чоловіки з дітьми, я закликаю вас — ні, я благаю вас: проводьте з ними час! Дізнайтеся, що їм подобається, а що — ні; до чого вони відчувають потяг та що люблять. Вкладайте себе в них і розвивайте їхні унікальні здібності. Візьміть у своєму серці на себе зобов’язання ніколи не бути татом, якого більше цікавить телефон — марний шматок бездушного мотлоху, що буде замінений протягом декількох місяців або років, — аніж власна дитина. Ніколи не відмовляйте своїм дітям, коли вони шукають вашої уваги.
Ніколи не забувайте, що дитина — це ніжна й тендітна людина, скривдити яку набагато легше, аніж зцілити. Це створіння, сповнене невинності й любові, дивиться на вас із відкритим серцем. Знайте, що ви можете розбити це серце роздратованим поглядом, різким словом, або ж відволікаючись на те, що вважаєте за важливіше.
І, повірте, ваші діти помітять, коли щось стане для вас важливішим, ніж вони. Вони можуть просити вас погратися — і будуть проігноровані на користь футбольного матчу по телевізору. Якщо ви більше часу уділятимете своїй кар’єрі, ніж розвагам у їхній компанії, вони пам’ятатимуть.
Цей дитячий смуток може пустити глибоке коріння і дуже ймовірно може принести потворний плід бунтарства і образ у наступні роки. Гіркота від незацікавленості батька може навіть залишити шрами на все життя. Це жодним чином не означає, що кожна рана, від якої страждає доросла людина, заподіяна її батьком. Зовсім ні. Однак вплив батька набагато серйозніший, аніж здається багатьом із нас.
Звісно, віддавати всю свою увагу дитині — особливо, якщо їх більше, ніж одна, — може бути виснажливим. У прямому сенсі слова, це жертва, і вона буде вам чогось коштувати. Вона може вас вичерпати, але вона ніколи не зробить вас нещасливими. Жоден матеріальний подарунок не може замінити батьківської любові, даної зі щедрим серцем, і вдячність за неї буде така велика, що ваша жертва видасться мізерною.
Передусім, присутність люблячого батька — це найбільше свідчення незмінної любові Отця, чий образ ми успадкували: невтомний Батько, який біжить до нас із поцілунками великої радості, коли ми нерішучими кроками повертаємося до Нього…
За матеріалами: Catholic Gentleman
Переклад: Анастасія Подлюк, СREDO
фінансово.
Щиро дякуємо!
