Якби я тоді помер, то не хотів би вибирати Бога ані диявола, бо почувався обдуреним і тим, і тим. Я відчував, ніби половина пекла звалилася на мене й навіювала мені різні неправдиві речі про Бога.
Моя історія починається зі знайомства з дівчиною, на мій погляд, найкрасивішою і тією, єдиною, у віці 19 років. У наших стосунках, якщо три місяці зустрічей можна так назвати, не бракувало нічого, насамперед, сексу, бо на цьому переважно базувалися наші взаємини.
Через три місяці та єдина залишила мене заради іншого, а у мене з’явилися претензії до Бога за те, що її у мене забрав.
Тоді я вважав, що нічого поганого не роблю, адже я сповідався з сексуальних стосунків, так що все мало бути в порядку. На одній із недільних Мес я питав у Бога, чому я мушу проходити через це, чому Він змушує мене страждати.
Я не отримав від Бога жодної відповіді, тому вирішив для себе, що ніхто ніколи більше мене не скривдить. Я довго з цим боровся, але за деякий час моє серце стало холодним, нечутливим до чужих образ, я рахувався тільки з собою і своїм щастям.
І в цей момент сатана підсунув мені «щастя», яке мало мене заспокоїти, яке давало мені облудне відчуття безпеки (бо ніхто мене не образить), яке повинно було заповнити порожнечу після втрати коханої людини. Це була порнографія, а згодом — мастурбація. Я вважав, що нікого не кривджу, адже ніхто не знав про це, а фільми для дорослих у моєму віці дивиться кожний.
Озираючись назад, можу сказати, що кривдив я насамперед самого себе, але не розумів цього. Я сповідався з цих гріхів, але, як і раніше, не бачив у цьому нічого поганого. Можна сказати, що це був абсурд: сповідатися з цього й не бачити в тому нічого поганого, — але так було.
Я перебував у цих тяжких гріхах майже три роки, коли дедалі частіше дивися такого роду фільми й задовольняв свої сексуальні потреби. Також був алкоголь, у той час я цікавився паранормальними явищами, науково-фантастичними фільмами тощо… А ще був такий момент у житті, коли я вірив, що існують НЛО, але не вірив в існування Бога.
Я вже хотів відійти від Церкви, бо ходив туди тільки тому, що так мене вчили батьки, а я не бачив там нічого від Бога. На щастя, переважили суто економічні міркування, бо ж я думав, що одного прекрасного дня, може, зустріну дівчину, яка захоче взяти церковний шлюб, і такий «папірець» просто буде мені корисний.
Тим часом я зустрів іншу, ще гарнішу, ніж попередня, дівчину, від якої втратив голову і задля якої вирішив щось змінити в житті. Я хотів порвати з тим, що вважав за щастя, з порнографією та мастурбацією. Але виявилося, що падіння стають дедалі частішими (кульмінація — тричі на тиждень).
Тоді я зрозумів, що сам не дам собі ради, що це вже залежність, а просити кого-небудь про допомогу мені було соромно. У своїй електронній пошті знайшов повідомлення від Бартека. Я не знаю, звідкіля він узяв мого мейла.
На підставі Євангелія від Йоана він пояснив мені багато питань, що стосуються віри, скерував мене на молитву звільнення, після якої я нічого не відчув, жодної дії Бога, але насмілюся сказати, що сам Бог послав мені цю людину, аби привести мене до Ісуса, мого Господа, Спасителя, а насамперед — друга.
Відтоді моє життя стало набирати сенсу: я хотів жити. Падіння відбувалися рідше, й після кожного з них я мав сильні докори сумління. Я став частіше ходити на сповідь, але сатана не збирався відпускати мене.
Одного разу я повернувся з роботи, ліг відпочити, і якби я тоді помер, то не хотів би вибирати Бога ані диявола, тому що відчував себе обдуреним і тим, і тим. Я відчував, ніби половина пекла звалилася на мене й навіювала мені різні неправдиві речі про Бога.
У той час у мене був звичай молитися щодня з мамою Коронку до Божого милосердя. Мама плакала, відмовляючи Коронку, і просила Ісуса про допомогу для мене, а я лише на середині Коронки зміг підвестися з ліжка й закінчити молитву разом із мамою.
У процесі мого навернення велику роль відіграли проповіді о. Адама Шустака і о. Петра Павлюкевича. Саме завдяки їм я пізнав Ісуса, те, як сильно він мене любить, і що моє минуле для нього не має значення, що воно було включене у вартість мого спасіння понад 2000 років тому.
Я знаю, що я ніколи не зможу винагородити Йому за ту велику благодать і милосердя, що їх Він виявив до мене, вириваючи з гріха, в якому я застряг на декілька років. Він зробив це з любові до мене, і Йому потрібен був «лише» мій дозвіл увійти в моє життя і все виправити.
Матеуш, Deon
фінансово.
Щиро дякуємо!
