Під час Святої Меси, яку Святіший Отець очолив сьогодні, 4 вересня 2016 р., проголосивши святою Матір Терезу з Калькутти, після читання з Євангелія (латинською та грецькою мовами) Папа Франциск виголосив проповідь.
Ось її текст:
«Хто може збагнути, чого Господь хоче?» (Мудр 9, 13). Це запитання Книги Мудрості, почуте в першому читанні, представляє нам наше життя мов таємницю, ключ до розуміння якої не перебуває в нашому володінні. Дійовими особами історії завжди є двоє: з одного боку — Бог, з іншого — люди. Наше завдання — відчути Божий поклик і прийняти Його волю. Але щоби прийняти її без вагань, запитаймо себе: якою є Божа воля?
В тому ж уривкові з Книги Мудрості знаходимо відповідь: «Навчились люди того, що тобі до вподоби» (в. 18). Аби перевірити Божий поклик, ми повинні запитувати себе і зрозуміти, що Йому подобається. Пророки багато разів звіщали про те, що приємне Господеві. Їхнє послання знаходить чудовий підсумок у словах: «Я милосердя хочу, а не жертви» (Ос 6, 6; Мт 9, 13). Богові приємне кожне діло милосердя, тому що в братові, якому допомагаємо, ми розпізнаємо обличчя Бога, якого ніхто не може бачити (пор. Йн 1, 18). Щоразу, коли схиляємося над потребами братів, ми дали їсти та пити Ісусові, ми зодягнули, підтримали та відвідали Божого Сина (пор. Мт 25, 40). Ми торкнулися Христового тіла.
Отож, ми покликані втілювати у конкретність те, що проголошуємо в молитві та визнаємо у вірі. Для милосердної любові не існує альтернативи: ті, які служать братам, навіть цього не знаючи, є тими, які люблять Бога (пор. 1 Йн 3,16-18; Як 2, 14-18). Однак християнське життя це не просто допомога, надана в хвилини потреби. Якби це було так, то, без сумніву, це було би прекрасним почуттям людської солідарності, що приносить негайну користь, — але воно було би безплідним, бо позбавленим коріння. Навпаки, залученість, якої вимагає Господь, є покликанням до милосердної любові, з якою кожен Христовий учень віддає своє життя для служіння Йому, аби щодня зростати в любові.
Ми чули в Євангелії, що «численний натовп йшов за Ісусом» (Лк 14, 25). Сьогодні цей «численний натовп» представлений широким світом волонтерства, що зібрався тут із нагоди Ювілею Милосердя. Ви — той натовп, що слідує за Вчителем та робить видимою Його конкретну любов до кожної людини. Повторюю вам слова святого апостола Павла: «Велику я мав радість і втіху з твоєї любові, бо ти, брате, дав відпочити серцям святих» (Фил, 7). Скільком же серцям волонтери принесли розраду! Скільки то рук вони підтримують та скільки сліз осушують, скільки ж любові виливається у прихованому, смиренному та безкорисливому служінні! Це гідне похвали служіння надає голос вірі та виражає милосердя Отця, яке наближається до тих, хто в потребі.
Наслідування Ісуса — це серйозне, але водночас радісне зобов’язання; воно вимагає радикальності й відваги для того, щоб розпізнати Божественного Учителя в найбіднішій і відкиненій особі та посвятитися служінню для неї. Тому волонтери, які з любові до Ісуса служать найостаннішим та потребуючим, не очікують жодної вдячності чи винагороди, але відрікаються від цього всього, бо відкрили істинну любов. І кожен з нас може сказати: як Господь вийшов мені назустріч та схилився наді мною в хвилину потреби, також і я виходжу Йому назустріч та схиляюся над тими, які втратили віру або живуть так, ніби Бога не існує, над молоддю без цінностей та ідеалів, над сім’ями, що переживають кризу, над хворими і в’язнями, над біженцями й мігрантами, над слабкими й беззахисними тілом і душею, над неповнолітніми, залишеними на себе самих, та над похилими віком, покинутими самотніми. Повсюди, де існує простягнута рука, що просить допомоги, аби підвестися, — там повинна бути наша присутність і присутність Церкви, яка підтримує й дарує надію. І це слід чинити з живою пам’яттю про Господню руку, простягнену мені, коли я був на землі.
" Повсюди, де існує простягнута рука, що просить допомоги, аби підвестися, — там повинна бути наша присутність і присутність Церкви, яка підтримує й дарує надію. І це слід чинити з живою пам’яттю про Господню руку, простягнену мені, коли я був на землі.
Мати Тереза протягом усього свого життя великодушно роздавала божественне милосердя, зробивши себе доступною для всіх через прийняття та захист людського життя: і ненародженого, і покинутого, й викинутого, немов непотріб. Вона чинно долучалася до захисту життя, неустанно проголошуючи, що «той, хто ще не народився, — є найслабшим, найменшим, найнужденнішим». Вона схилялася над знеможеними людьми, залишеними вмирати на узбіччях доріг, розпізнаючи гідність, даровану їм Богом; вона взивала до могутніх на землі, щоб вони визнали свої провини за злочини, за злочини бідності, створеної ними. Милосердя було для неї «сіллю», що додавала смаку кожному її ділу, та «світлом», що просвічувало темряву тих, у кого вже висохли сльози для оплакування своєї нужди та страждання.
Її місія на периферіях міст та на екзистенційних периферіях триває також і в наші дні, як промовисте свідчення Божої близькості до найбідніших серед убогих. Сьогодні вручаю цю показову постать жінки й богопосвяченої особи всьому світові волонтерства: нехай же вона буде вашим прикладом святості! Думаю, що нам буде трохи незручно називати її «свята Тереза». Її святість настільки нам близька, настільки ніжна та плідна, що ми спонтанно і далі називатимемо її «Мати Тереза».
Нехай ця невтомна працівниця милосердя допоможе нам дедалі краще зрозуміти, що єдиним критерієм нашого діяння є безкорислива любов, вільна від будь-якої ідеології та будь-яких обумовлень, яку ми виливаємо на всіх, незалежно від мови, культури, раси чи релігії. Мати Тереза любила повторювати: «Може, я й не говорю їхньою мовою, але можу їм усміхнутися». Носімо у серці її усмішку та даруймо її тим, кого зустрічаємо на своєму шляху, особливо тим, хто страждає. Таким чином відкриємо горизонти радості й надії багатьом зневіреним людям, які потребують розуміння та ніжності.
За матеріалами: Радіо Ватикану
фінансово.
Щиро дякуємо!
