Про канонізацію Матері Терези Калькуттської я не писала спеціально: чекала, поки трохи вляжеться хвиля звинувачень у тому, що ця «стара ханжа» використовувала собі на благо гроші, переказувані «найбіднішим з бідних», розвела бруд у притулках, приймала пожертви у вельми сумнівних осіб, знущалася з сестер і спеціально не давала знеболювального термінальним хворим, аби вони своїми стражданнями забезпечили собі похвальну посмертну долю.
Сталося так, що мені випало перекладати російською щоденники Матері Терези, ті, що були відібрані для публікації постулатором процесу її канонізації о. Браяном Колодйєчуком, із численних щоденникових записів, переданих сестрами. Всі подальші судження спиратимуться головно на ці тексти.
Для початку дозволю собі деякі спільні спостереження. Суперечки довкола цієї канонізації виявили дві данності: а) парадоксальність християнських уявлень про святість; б) схильність секулярного освіту сприймати святість у гірших клерикальних традиціях, які остаточно утвердилися на початок Новітніх часів, коли агіографія, за висловом Д. С. Ліхачова, остаточно перетворилася на «монументальну бездушну форму». Однак якщо звернутися до початкових, біблійних уявлень про святість, то з’ясовується, що «святий» у Писанні — не «перший приклад всім на світі» і не «відмінник Господа Бога», а насамперед «відділений», «радикально інакший», хто живе «не як усі (благочестиві) люди». Матері Терези це стосується уповні. «Благочестивість» вона порушує постійно: уперше — коли покидає монастир лоретанок, аби «розділити життя найбідніших з бідних» (протягом щонайменше 20 років сестри не могли їй цього пробачити, про що вона не раз із болем писала духівникам); удруге — коли підбирає на вулицях тих, для кого кастова приналежність була споконвічною гарантією відкинутості й приреченості.
Прикладів насправді набагато більше. Засновані нею лікарні й госпіси були за європейськими мірками дуже вбогими, але від знеболювання в них ані навмисне, ані тим більше ідейно не відмовлялися ніколи. Інша справа, що після ІІ Світової війни, коли Мати Тереза починала працювати, — та й навіть 20 років тому знеболювання в Індії майже взагалі не було, і це приймалося як щось саме собою зрозуміле. Знеболювати не було чим. Морфін там з’явився тільки у 2000‑ні роки, донині дозволений не в усіх штатах, і Мати Тереза була однією з тих, хто намагався добитись його легалізації на державному рівні. Але в будь-якому разі, тексти дозволяють стверджувати, що вона не примушувала пацієнтів страждати заради вищого блага.
Кожну свою дію і натхнення Мати Тереза ретельно фіксує у щоденниках або в листах до духівників. До вибору фрагментів питань може бути багато, але постулатор включив у публікацію майже всі записи, які стосуються облаштування госпісів та праці сестер в них. Так ось, ніде, абсолютно ніде Мати Тереза не говорить про те, що хворим страждання «корисні». Це не умисне замовчування — щоденники не призначалися для публікації, вона не раз просила у духівників дозволи знищити ці записи, а від себе вона нічого не приховувала. Якби це становило частину її «стратегії милосердя», яку вона описує дуже детально, то воно би неодмінно прозвучало.
Мати Тереза геть не скидалася на ту бадьоро-карамельну фігурку, яку з неї робили шанувальники, — головно ті, хто волів милуватися нею здалеку. Я знаю немало людей, які, провівши деякий час у спільноті, навіть чуть її імені не можуть. Справді, з сестрами вона була достатньо жорстка, але так само жорстко вона ставилася й до себе. Хоча о. Браян, із притаманним йому галицько-ірландським благочестям, старається максимально облагородити її портрет, у текстах раз по раз прориваються відчай, гнів, а то й бунт. «Сьогодні знову наблизилася ніч… нема Бога, немає раю, мені байдужі душі…» Понад 30 років вона жила у вкрай тяжкому стані, який називала «тьмою». І весь цей час неймовірними зусиллями створювала притулки, госпіси і Доми згромадження, зустрічалася з дуже різними людьми — і всміхалася. «Ніхто, крім Бога і духівника, не повинен знати, що у мене всередині».
«Християни часто думають про те, скільки страждань світ завдає святим; але й святі завдають світові чимало страждань», — писав Льюїс. Матері Терези це стосується безпосередньо. Якщо прийняти романтичний міф про те, що святий — це «найчистіший зразок» без плями і недоліку, а канонізація — земне визнання заслуг бездоганної людини, яке потім повинна підтвердити небесна канцелярія, — то визнання Терези Калькуттської святою виглядає щонайменше дивно. Однак святість — не еталон і не медаль за духовну доблесть, а шлях, який кожна особистість і кожна епоха проходять по‑своєму. Нинішня канонізація засвідчила цінність шляху, про який сама Мати Тереза писала: «Щоб допомогти стражденним, треба розділити з ними не тільки їхню вбогість, але… їхню покинутість». А способи та засоби культура обирає сама.
Світлана Панич
Фото: Фототерапия
фінансово.
Щиро дякуємо!
