Свідчення

Бритва на горлі

17 Вересня 2016, 13:04 3220
Міхал Місяк

«Результати обстежень описують мене як “рослину”. Я не повинен був рухатися і говорити. А зцілився. Завдяки молитві Церкви, — розповідає відомий проповідник о. Міхал Місяк. — Ісус дозволив мені взяти участь у Його смерті, але Його рани поглинули мої».

22 липня: о. Міхал Місяк викладає на Facebook фотографію. Він пірнає в Червоному морі. Інтернет-користувачі коментують: «WOW!», «Захоплююче!», «Заздрю».

25 липня: я отримую СМС із Пабяніц: «Просимо про молитву за отця Міхала. Він бореться за життя».

30 липня: запис о. Міхала на Facebook: «На цьому тижні у мене був інсульт стовбура мозку. Після молитви Церкви я зцілився. Ісус у своїй любові дозволив мені брати участь у Його смерті, але Його рани поглинули мої. Далі служу в силі Його воскресіння. Я люблю тебе, Любове, що приходиш!»

 

На вістрі ножа

Лодзь. Лікарня ім. Військової медичної академії. Отця Місяка немає в кімнаті. Ми знаходимо його в каплиці. Хоч він і пацієнт, але носить сутану.

«Я був кілька днів у Єгипті, — починає він розповідати. — Мене запросив знайомий. Я ходив місцями, не призначеними для туристів. Я люблю пізнавати правду не з готельних буклетів, а з зустрічей із місцевими мешканцями. Передостаннього дня я пішов до перукарні, щоб неофіційно познайомитися з господарями, які прийняли мене на ці кілька днів у своїй країні. Я зустрів 22‑річного Мохаммеда Імама Ібрагіма. Він стриг мене і голив. Я сидів у кріслі, а він розповідав мені, що він ревний мусульманин, носить при собі Коран, має багатодітну сім’ю. Коли він мене голив і тримав бритву на моєму горлі, я сказав: «А я християнин. Мій Господь — Ісус». Я відчув, що мушу це сказати саме зараз. Я промовив ці слова й раптом відчув великий мир Божий і єдність із цією людиною. Я побачив, що мені з його боку нічого не загрожує. «Можеш узяти мене до мечеті?» — запитав я. Він погодився. В мечеті я нікого не провокував. Я не дивився цим людям в очі (відчував, що повинен так поводитися), заховав скапулярій. Коли чоловіки почали молитися, я благав у дусі про мир Божий, про те, щоби припинилася боротьба; я просив Бога про єдність. Це був дуже важливий досвід для мене. Я знаю, що він буде в мені працювати.

Наступного дня я повернувся до Польщі. 24 липня, в неділю приземлився в Катовіцах. По дорозі до Пабяніц завернув у Пьотркув Трибунальскі. Тривав вечір прославлення в рамках дієцезіального святкування Всесвітнього дня молоді. Я пішов до сповіді.

Потім повернувся додому. В парафіяльному домі знайшов конверт. Судовий позов, який подала сім’я, що виробляє «легальні» наркотики. Я був готовий до цього. Мій настоятель і курія знали, що рано чи пізно боротьба з виробниками «прискорювачів» закінчиться в суді. Чи я розсердився? Ні. Я навіть не хотів читати. «Прочитаю після вечері», — подумав я і зробив чаю. Подзвонила знайома. Я став розповідати їй про Єгипет, і раптом у мене закрутилося в голові. Дедалі сильніше й сильніше. Моє тіло стало хилити вліво. Я сів. Щось сталося з моїм голосом. Я почав скрекотати. «Ну й вертольоти у мене в голові! — сказав я в слухавку. — Не можу проковтнути слину». Знайома сказала: «Дзвони в швидку!»

Було вже пізно. Я викликав «швидку допомогу». Розбудив другого вікарія: «Януше, прийди. Мені погано». Коли він прийшов, ліва сторона мого тіла вже була паралізована. Опустилася повіка, губи застигли. Тіло не слухалося мене. Я був притомний. Чи запанікував? Ні. В моєму серці весь час був мир: «Боже, я посповідався. Я готовий до всього».

Приїхала швидка. Медбрат подивився мені в очі, перелякався і гукнув: «Негайно в лікарню!» Ми поїхали з сиреною до Пабяніц. У лікарні я не міг говорити. Томограф показав інсульт стовбура мозку.

 

Життя і смерть

Через два дні мені знайшли місце у військовому госпіталі в Лодзі. Лікар в Пабяніцах сказав моїй мамі: «Ви робите це на відповідальність сім’ї. Транспортування пацієнта загрожує смертю». Мама розплакалася. Після розмови зі мною, вона вирішила: «Їдемо до Лодзі».

Я почув: «Інсульт у стовбурі головного мозку може бути фатальним». Він зачепив місце, що відповідає за дихання і роботу серця. Будь-якої миті я можу перестати дихати, може зупинитися серце.

Я не запанікував. Я повторював: «Ісусе, довіряю Тобі». МРТ показала, що я «рослина», а я почувався дедалі краще. Коли лікар побачив, що я почав говорити і встав із ліжка, то запитав медсестру, чи вона дала йому правильні результати. Я відчував, що за мене молиться Церква. Молодь на ВДМ розповідала, що посеред вулиці Пьотрковської молилися за мене з українцями; знайомі, які не відзивалися роками, писали, що пам’ятають у молитві. Мене відвідали семеро священиків і один пастор. Кожен молився наді мною і благословив мене. Я був зворушений, що Церква оточила мене такою турботою. Я впевнений, що був зцілений за молитвою Церкви. Коли за три дні фізіотерапевт прийшов, аби забрати мене на реабілітацію, то подивився на результати обстежень. Він сказав: «Я нікуди не піду з ним. З такими результатами не можна починати реабілітацію». Прийшов лікар, а я при ньому встав і почав ходити.

Я відчуваю величезну вдячність. Бог дав мені ще один шанс. Рівно десять років тому я вже отримав від нього такий подарунок. Я впав тоді з Герлаха. Вертоліт, лікарня. Я дивом вижив. Тепер я отримав ще «п’ять хвилин».

Я не міг поїхати на ВДМ, а маю після зустрічі в Кракові більше пам’яток, ніж будь-хто інший. Орнат із Меси з Папою, патену, багато гаджетів. У лікарні я багато думав про людей, які відвідували мене. Батьки, брати, сестри, хресні. Я отримав розарій від бразильців з Апаресіди. А ще закінчую писати докторат із пасторальної теології якраз на підставі документу з Апаресіди! До речі, мій науковий керівник з UKSW дізнався від знайомого лікаря, в якому стані я перебуваю, і переніс захист на рік.

 

Зцілення в Його ранах

У ранах Христа наше зцілення. Я роздумував над Таємницею бичування на Розарії, над коронуванням терном, смертю, і почувався дедалі сильнішим. Що більше я входив у Його страждання, то безпечніше почувався.

Це був час духовної боротьби. Актуальною була тема «легальних наркотиків». Судовий позов, дзвінки від людей, які молилися зі мною перед магазинами.

Місяць тому зателефонувала мені Кая. Дівчина, залежна від бустерів. Вона сказала, що вагітна від хлопця, який теж є наркоманом. «Ми хочемо покінчити з “прискорювачами”!» Я домовився про зустріч із нею на вечір. Вона не прийшла. О першій ночі вона написала: «Ми пішли по наркотики. Після дози мій хлопець наклав на себе руки, вистрибнувши з вікна». Протягом місяця я листувався з нею. Вона не могла наважитися на сповідь. Весь цей час вживала наркотики. Два тижні тому потрапила до лікарні. Втратила дитину. У середу, коли я вже виходив з лікарні, то отримав СМС: «Папа Франциск торкається серця. Я не хочу вмирати. Я можу посповідатися, коли Ви прийдете до тями?» — «Я з радістю прийму твою сповідь», — відписав я їй у четвер. У п’ятницю вона померла. Від передозування. Зателефонувала мені її спустошена мама. Сьогодні я відправлю за Каю Месу. Я розповідаю цю історію, щоб показати, яка духовна боротьба йде за молодь.

Я виходжу з цієї лікарняної пригоди сильнішим. Ще більше покладаюся на Боже милосердя, на Його плани. Знаєте, що зробили люди зі спільноти, якій я служу? Вони зібрали гроші, пішли до магазину й купили моїм рідним купу продуктів, щоби їм уже не треба було перейматися, що холодильник порожній. Це називається спільнота Церкви!

 

Нові п’ять хвилин

28 липня. Запис о. Міхала на Facebook: «Нам здається, що ми маємо час. А час нам тільки даний. Нам здається, що ми можемо зробити все. А робимо лише стільки, скільки міститься у межах Божої благодаті. Часто ми робимо мало, бо ми знаємо, що ці межі включають в себе чудеса. Я сьогодні заново віддаю життя Ісусу. Я хочу заповнити любов’ю ці подаровані мені п’ять хвилин. Я хочу жити чудесами, як тепер, коли результати досліджень описують мене як “рослину”, а я йду, підношу руки до свого Господа, я щасливий і здоровий».

2 серпня. Вечоріє. Ми виходимо з неврологічного відділення. «А Ви що тут робите?» — зачіпає о. Міхала пацієнтка. «Я лежу у відділенні. Як і Ви». — «Я можу посповідатися? Тут, у коридорі?» — «Звісно».

3 серпня. СМС від отця Міхала: «Я сповідаюся раз на тиждень. Коли лежав у лікарні, то подумав: “Сьогодні виповнюється вісім днів”. Мій духівник — старший священик, у якого не має машини, так що я навіть не наважуюся просити його приїхати. Бог це почув. Після обіду я зустрів в коридорі мого духівника. Подбайте про мрії Бога, тоді Він почне виконувати ваші».

4 серпня. СМС від отця Міхала: «Я вже тримав у руці виписку, а все ж Бог затримав мене на півгодини в каплиці. Увійшов хворий. Попросив про сповідь. Ще через 30 хвилин Бог дав цій людині нове життя. Розрішення я вділяв уже здоровою рукою».

Мартін Якимович, Gość Nedzielny

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

зцілення

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com z-lib books