Професор і віце-ректор Вищої духовної семінарії в Луцьку, настоятель парафії в Гуті Степанській, адміністратор у Ковелі, генеральний вікарій у Житомирі. Пережив табори Воркути, Іркутська та Комі АРСР. Про нього розповідає «Monitor Wołyński».
Отець Броніслав Джепецький народився 13 березня 1906 р. у Фельштині на Поділлі. Навчався в гімназії у Проскурові (тепер Хмельницький). Ще дитиною він був свідком подій Громадянської війни в Україні та спільного походу на Київ під командуванням Юзефа Пілсудського і Симона Петлюри. 1922 року юнак таємно перейшов кордон і опинився в Бучачі, неподалік від кордону Другої Речі Посполитої з Радянською Україною. Там Броніслав розпочав навчання в Нижчій духовній семінарії. Отримавши чудові рекомендації, вступив до Вищої духовної семінарії в Луцьку. 7 –го вересня 1930 р. прийняв священицький сан у Володимирі-Волинському. 1933 року розпочав навчання на богословському факультеті університету Angelicum у Римі. За чотири роки, 1937 р., здобув ступінь доктора богослов’я і повернувся до Луцька. Там отець Броніслав Джепецький був професором і віце-ректором духовної семінарії.
1939 року, після окупації Волині Червоною армією, семінарію було закрито, а професорів єпископ розіслав по різних парафіях. Він їх направляв до невеликих населених пунктів, щоб уникнути репресій з боку совєтів, чиє ставлення до Католицької Церкви було добре відоме на Волині. Отця Броніслава Джепецького призначили парохом у Гуті Степанській (зараз село Гута Костопільського району Волинської області). Ця сторінка його біографії докладно збереглася в архівах та засвідчена описами сучасників тієї трагічної історії, зокрема в праці Гжегожа Солтисяка «Гута Степанська». 1943 року душпастир заохочував до створення польської самооборони в Гуті Степанській, яка зібрала 10 тис. прибічників (за іншими джерелами, близько 4–4,5 тис. осіб). Хоча отець Джепецький був одним з ініціаторів самооборони, він ніколи не закликав до помсти та ненависті до українців. Напад бандерівців на Гуту Степанську розпочався вночі 16 липня 1943 р. і тривав до 18 липня, доки поляки не вирішили покинути село. Настоятель уділив вірним відпущення гріхів і благословив їх на дорогу в невідоме.
Згодом отця Броніслава, який втратив парафію, призначили адміністратором у Ковелі. 1944 року за наказом німців його евакуювали разом із парафіянами до Любліна. Там отця запросили на роботу до Люблінського католицького університету, але його вабило на схід. У глибині серця він відчував, що повинен повернутися, адже його місія там не завершена. Внутрішній голос стверджував, що духовна особа не може втікати від викликів, а повинна бути там, де її потребують. А де найбільше люди потребували Божого слова? Саме на теренах, зайнятих більшовиками. Джепецький звернувся до курії. Невдовзі єпископ Адольф Шельонжек призначив його Генеральним вікарієм Житомирської дієцезії. Восени 1944 р. лісами він добрався до Житомира, де оселився при кафедральному соборі.
10 січня 1945. отця Броніслава арештувало НКВС. Священика звинуватили в тому, що 1922 р. він нелегально перейшов кордон, чим порушив радянське законодавство. Крім цього, його звинуватили в шпигунстві на користь Ватикану, в передаванні розвідувальних (!) даних єпископу Шельонжеку та ширенні католицизму в СРСР.
Зліва направо отці Юзеф Кучинський, Броніслав Джепецький та Владислав Буковинський
Отець Броніслав Джепецький отримав вирок — 10 років таборів. Священик потрапив до Воркути, до вугільних шахт. Уже після смерті Сталіна, 10 жовтня 1954 р., він покинув табірний барак, проте не Воркуту: там о. Броніслав залишився на примусовому поселенні. Крім душпастирської праці, опікувався польськими в’язнями та поляками, які там проживали. Пізніше влада заслала його до Казахстану.
Отець Броніслав оселився у Зеленому Гаю. Там жило багато католиків, випущених із таборів, і засланих поляків, німців, прибалтів, тож Джепецький розпочав серед них активне душпастирське служіння, що не могло сподобатися владі. У січні 1959 р. отця арештували знову. Цього разу він отримав чергових 10 років, які відбував в околицях Іркутська на лісоповалі. Там він важко захворів, тож вирок скоротили до 5 років. Так отець Броніслав опинився у спеціальному таборі для «релігійників» Ухт-Іжемлагу. Всього в ньому перебували 27 католицьких священиків. На свободу вийшов 1964 року. Наступні два роки душпастир нелегально служив вірянам у казахських селах та містечках.
1966 року Джепецький отримав дозвіл на служіння в Україні. Діставшись Поділля, він став настоятелем у Шаргороді. Попри важку хворобу, сумлінно виконував свої священицькі обов’язки та непохитно проповідував Христа католикам Поділля. Помер отець Броніслав 9 вересня 1973 р. у Шаргороді; похований там же на місцевому цвинтарі.
Ян Матковський, Monitor Wołyński
фінансово.
Щиро дякуємо!
