Згадуючи улюблені книжки нашого дитинства, ми зазвичай називаємо їхніх авторів, але дуже рідко можемо пригадати, хто їх проілюстрував.
І це вкрай несправедливо, адже якісь сюжетні перипетії ми вже ледь пригадуємо, а ось образи улюблених героїв лишаються з нами назавжди: нам уже важко уявити Пеппі Довгупанчоху, мумі-тролів, Гаррі Поттера чи васюківських тореадорів Павлушу та Яву інакшими за тих, якими ми їх побачили у тих своїх перших книжках.
І ще одне підтвердження сили ілюстраторського впливу полягає в тому, що багато класичних текстів лишаються незмінними для кількох поколінь, але саме завдяки ілюстраторам давні твори осучаснюються і стають не менш близькими нам, ніж нашим батькам.
В Україні ніколи не бракувало ані талановитих ілюстраторів, ані заслужених нагород за їхню справу. Всі, хто цікавиться українськими книжками або формували бібліотеку для найменших читачів, безпомильно впізнають стиль Владислава Єрка, Костя Лавра, Катерини Штанко, Олега Петренка-Заневського чи Максима Паленка.
Слід згадати і молодших за них (але з уже серйозними міжнародними успіхами) Андрія Лесіва та Роману Романишин із «Аґрафки» та Володимира Штанка, який 2012 року опинився у «почесному списку» ілюстраторів за версією журі Літературної премії Андерсена.
Ми познайомимо вас із українськими ілюстраторами, чиї імена могли незаслужено бути вам незнайомі, але чиї роботи прикрасять бібліотеку кожного вибагливого читача.
Наталка Гайда (39 років)
Секрети мистецтва ілюстрації львівська художниця пізнавала самотужки: за освітою Наталка Гайда — скрипалька і системний адміністратор. Та це не завадило художниці долучитися до оформлення вже кількох десятків книжок.
«Я маю дуже щасливий досвід співробітництва з людьми, які мене особисто ніколи не обмежували в пошуках», — каже Гайда, згадуючи видавців, з якими їй випало співпрацювати.
Кар’єру ілюстраторки Наталка починала з оформлення обкладинок для видавництва «Урбіно», а згодом розпочався період співпраці з «Видавництвом Старого Лева», для якого Гайда проілюструвала книжки Катерини Міхаліциної «Бабусина господа» та «Про драконів і щастя», «Татусеву книгу» Володимира Вакуленка‑К, «Абетку» Оксани Кротюк, «36 і 6 котів» Галини Вдовиченко тощо.
Визначити стиль, у якому вона працює, Наталці складно. «Переважно це комп’ютерна графіка, але це дуже загальне поняття, — пояснює художниця. – Нині я рухаюся в бік виразності та простоти форми, динамічності, дуже зацікавлена персонажною ілюстрацією і багато з цим працюю».
На переконання Гайди, сьогодні на українському книговидавничому ринку спостерігається піднесення, завдяки чому з’явилося багато нових маленьких видавництв і цікавих ілюстраторів.
При цьому українські видавці й досі відстають від світу технологічно, оскільки деякі сучасні прийоми не під силу українським друкарням.
«Приміром, це складні поп-апи чи висічки, — наводить приклад Наталка. — Переважна більшість таких книжок видається в Китаї, але, думаю, це питання часу. Також у нас мало розвинена журнальна ілюстрація. І майже порожньою лишається ніша коміксів, сподіваюся, що це теж тимчасово».
Ілюстрації до книжки «36 і 6 котів» Галини Вдовиченко
Ілюстрації до «Абетки» Оксани Кротюк
У майбутньому Наталка хотіла б проілюструвати шотландську казку «Там Лін» та «Червону Шапочку». «Хочеться бавитися з чимось загальновідомим і знаходити у ньому якісь нові сенси», – розповідає ілюстраторка.
Ольга Дегтярьова (36 років)
Закінчивши факультет книжкової графіки Української академії друкарства у Львові, Ольга Дегтярьова деякий час працювала дизайнером у рекламних агенціях, ілюструвала бізнес-журнали, доки 10 років тому не вирішила зосередитися винятково на ілюстрації.
«Дуже радію, що сьогодні книжкова ілюстрація в Україні почала так потужно розвиватися: з’явилися курси, виникла професійна спільнота. Бо коли я тільки починала займатися ілюстрацією, це був рух із заплющеними очима. Тільки завдяки інтернету можна було щось побачити, на щось орієнтуватися», — згадує Ольга.
За цей час Дегтярьова створила кілька десятків обкладинок для російського видавництва «Манн, Іванов і Фербер», а також проілюструвала два видання для Glowberry Books — «Мама поспішає додому» Світлани Дорошевої (2010) та «Книжку-з’їжку» Ольги Черепанової (2011). Обидва видання існують також в інтерактивних версіях.
Як і більшість сучасних ілюстраторів, Дегтярьова малює за допомогою комп’ютерних програм. «Мені нецікаво ставити себе в якісь рамки і весь час повторювати старе. Тому я постійно намагаюся експериментувати й розвиватися», – говорить про свою техніку художниця.
На думку Ольги, вітчизняна ілюстрація нині перебуває під сильним впливом європейської, через що виокремити власне український стиль складно. При цьому художниця переконана, що сьогодні найкращий час для розвитку ілюстрації в Україні.
«Ще 5-6 років тому було дуже важко знайти українських замовників, багато хто з видавців не розумів, для чого взагалі замовляти ілюстрації, коли можна вкрасти картинку в інтернеті. Сьогодні ж прийшло розуміння важливості ілюстрації у книжці», — ділиться спостереженнями Ольга.
Розворот із книжки "Мама поспішає додому" Світлани Дорошевої
Серед мрій Ольги — створювати книжки-картинки, в яких «переважає настрій, а не сюжет», а ще — ілюструвати тексти сучасних авторів.
Ростислав Попський (35 років)
«Мені певним чином пощастило з видавцями, які дають достатньо творчої свободи, майже не обмежують у часі й дозволяють обирати книжки, які я хочу малювати», — каже Ростислав Попський, ще один ілюстратор, який закінчив не художній виш, а Хмельницький університет управління і права.
Попський ілюструє книжки для двох провідних українських видавництв — «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ» та «Видавництва Старого Лева».
Для першого Ростислав проілюстрував «Пригоди короля Мацюся» Януша Корчака (2011), «Бухтик із тихого затону» Володимира Рутківського (2012) і «Маленького Мука» (2016), а для «ВСЛ» — «Карлика Носа» Вільгельма Гауфа (2011), «Казки Андерсена» (2013), «Золотоволоску» (2014), «Крамничку тітоньки Мальви» Сашка Дерманського тощо.
Попський каже, що не дотримується у своїх роботах певного стилю чи техніки, але останнім часом намагається відійти від реалістичності, яка переважає у вітчизняній ілюстрації, тоді як на Заході художники дозволяють собі експерименти, нові форми й підходи.
Ілюстрації до книжки «Казки під подушку» («Видавництво Старого Лева», 2013)
Ілюстрація до казки «Золотоволоска»
Ілюстрації до книжок «Маленький Мук» та «Крамничка тітоньки Мальви»
«Якось так вийшло, що я малюю переважно дитячу класику, тож вона вже трохи приїлася. Хочу малювати щось авторське, чого ще не було», — ділиться мріями Ростислав.
Ольга Гаврилова (33 роки)
Керамістка за освітою, киянка Ольга Гаврилова ніколи не думала, що стане ілюстраторкою. Аж доки не вирішила випадково взяти участь у конкурсі для книжкових графіків. Виявилося, Ольга неправильно зрозуміла його умови, але перші ілюстрації вже були, тож чому б їх не показати видавництву?
Звідтоді Ольга Гаврилова, яка закінчила Київський державний інститут декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Бойчука та Львівську національну академію мистецтв, проілюструвала для «Граней-Т» «Звірячу абетку» Івана Андрусяка (2008), «Скоромовку не для вовка» Грицька Чубая (2008), «Неслухняників» Сергія Пантюка (2010), «Сольку і кухаря Тара-пату» Оксани Лущевської та Лани Світанкової (2012), а також книжку-білінгву «Скільки?» Галини Кирпи («Братське», 2014), «Синю парасолю» Оксани Лущевської («Чорні вівці», 2015) тощо.
«В ілюстраторстві я почуваюся неофітом і ставлюсь до своїх робіт дуже критично, постійно вчуся на своїх помилках. Кожна нова книжка — це експеримент, мені завжди хочеться знайти нові образи, кольорові гармонії, інший стиль», — розповідає Ольга.
За останні роки на українському книжковому ринку, зі слів Гаврилової, побільшало цікавих експериментів. Разом із тим і досі у вітчизняній ілюстрації переважають до дрібниць промальовані картинки.
«Просто на це є запит у нашому суспільстві, — переконана ілюстраторка. — Людям, які купуватимуть ці книжки, хочеться бачити багато роботи, бо "не віддавати ж гроші за якісь каляки-маляки?" В Європі, як на мене, більше цінують вишукану простоту».
Ілюстрація до книжки «Солька і кухар Тара-пата» Оксани Лущевської та Лани Світанкової
Ілюстрація до книжки-білінгви «Скільки» Галини Кирпи
Саме до такої простоти і прагне Ольга, серед творчих мрій якої — проілюструвати книжку з текстами Даниїла Хармса. «Люблю цього божевільного дивака», — пояснює художниця.
Іван Сулима (30 років)
Київський ілюстратор, який працює у техніці цифрової графіки, своїми першими вчителями називає батька й діда — художників Костянтина Сулиму та Петра Козіна.
А ось державну освіту (сам Іван закінчив відділення графіки Видавничо-поліграфічного інституту НТУУ «КПІ») разом із неспроможністю вітчизняних видавців платити ілюстраторам достойні гонорари Сулима вважає найбільшими проблемами української ілюстрації.
Щоправда, на думку Івана, останніми роками у вітчизняній ілюстрації, яка до цього була насамперед реалістичною, почали з’являтися цікаві експерименти. Поза тим, із закордонним ринком український порівнювати ще складно.
«За кордоном сьогодні дуже поширені книжки-картинки, в яких головними є ілюстрації, а текст є скоріше допоміжним, пояснювальним елементом до малюнка. У цьому жанрі художнику випадає велика відповідальність за допомогою ілюстрації побудувати цілий світ книжки. На жаль, у нас таких видань ще мало», — каже Іван.
На сьогодні Іван Сулима став одним із художників видань «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГИ» «100 казок» та «Улюблені вірші» (2012), а також проілюстрував «Котигорошка» для IPad (KievSeaPirates, 2013) та «Шустрика» Мар’яни Князевич («А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», 2015).
Ілюстрації до книжки «100 казок»
Ілюстрація до «Шустрика» Мар’яни Князевич
Ілюстрації до інтерактивної книжки «Котигорошко»
Мрія Івана — написати і проілюструвати власну історію.
Поліна Дорошенко (27 років)
Займатися ілюстрацією Поліну Дорошенко, випускницю Національної академії образотворчого мистецтва й архітектури, свого часу мотивувала поїздка в Болонью на ярмарок дитячої книги. «Це подія світового масштабу, — згадує Поліна, — я там зустрілася з усім найактуальнішим, що пов’язане з ілюстрацією. Такі заходи — найкращі вчителі».
Дорошенко працює у змішаній техніці й намагається знаходити особливий авторський підхід до кожного нового проекту.
Найвідомішим проілюстрованим нею виданням стала «Лісова пісня» Лесі Українки, яку видали «Основи» і яка ввійшла до світового каталогу дитячих книжок The White Ravens-2014. Для цього ж видавництва Поліна нещодавно проілюструвала «Байки Федра».
Також серед її робіт — «Мишки в сирі» Тетяни Коробкової (Laurus, 2013), «Маєчка» і «Перше мереживо Стефанії» Юлії Лактіонової (Nebo Book Lab Publishing, 2015, 2016) та Soldier Кари Ван Кірк Левін (разом із В. Сошкіною, Little Wooden Flute, 2016).
«Українські видавці з кожним роком дедалі більше готові до експерименту й комерційно-ризикованих проектів, — ділиться своїми спостереженнями Поліна. — Головне, щоби споживач був настільки ж готовий. Це взаємопов’язано. А ілюстраторам при цьому важливо не намагатися бути на когось схожими, бо завжди найбільше цінується індивідуальність художника».
Ілюстрація до книжки «Soldier» Кари Ван Кірк Левін
Ілюстрації до книжки «Байки Федра».
Нині Поліна Дорошенко працює над ілюстраціями до «Зачарованої Десни» Олександра Довженка, а наступним етапом у своїй творчості називає роботу над авторськими книжками-картинками.
Євгенія Гайдамака (23 роки)
Після навчання на кафедрі графіки Видавничо-поліграфічного інституту НТУУ «КПІ» Євгенія Гайдамака вирішила не зупинятися й нині продовжує здобувати освіту в Америці у рамках програми Master of Fine Arts in Illustration Коледжу мистецтв у Саванні.
Новий досвід дозволяє Євгенії порівнювати українську й американську ілюстрацію, які, на думку художниці, мають чимало спільного.
«У США ілюстрація — це мікс стилів, поєднання коміксів, концепт-арту, традиційних медіа. Українська ілюстрація поки що не настільки різноманітна, але, відчуваю, це тільки справа часу. Хоча слід зазначити, що дуже багато українських видавництв неповороткі й непорушні у своїх смаках. Багато хто досі дуже недооцінює українського читача. Страх не продати книжку часто заважає видавцеві зважитися на цікаві ідеї», — розмірковує ілюстраторка.
Сама Євгенія здебільшого працює з цифровою ілюстрацією, хоча експериментує і з аквареллю, акрилом та офортом.
«Я більше ціную в ілюстрації не цікавий стиль, а підхід до самої ідеї ілюстрування, коли робота не є звичайною візуалізацією певної історії», — розповідає художниця.
На сьогодні Гайдамака проілюструвала для Green Country Books «Англійську із Greeny the Brownie» (2015) та для «Видавництва Старого Лева» — збірку Григорія Фальковича «Корова спекла коровай» (2015).
Ілюстрація до книжки «Корова спекла коровай» Григорія Фальковича
Обкладинки до книжок «Енн із Зелених дахів» Люсі Мод-Монтґомері та «Англійська із Greeny the Brownie».
У майбутньому Євгенія, як і більшість її колег, хотіла би взятися за книжки-картинки і попрацювати з журнальною ілюстрацією.
Думки експертів
Ольга Купріян, редакторка простору української дитячої книги «БараБука»
— Я не люблю, коли критики чи хтось інший закидають, як у нас усе погано в книжковій ілюстрації.
Звісно, досі є художники й видавництва, які працюють у «традиціоналістській» манері, до яких не доходять світові тенденції та які не вміють бачити котиків і білочок інакше, ніж із рожевими бантиками на шиях. Утім, я в захваті від молодих ілюстраторів, їхньої відкритості, сміливості, здатності знаходити можливості й просувати свої роботи.
Мені імпонує те, що українські видавці не бояться ризикувати й дають шанс ілюстраторам-новаторам.
Аліна Віліщук вишила чудесні малюнки для дитячої книжки Юрія Бедрика, Любка Франко намалювала вірші Сашка Дерманського на шовку (хоч видавництво чомусь на цьому не акцентує). Мар’яна Прохасько зробила круті колажі для дитячої книжки Софії Андрухович.
Цього року запам’яталися також ілюстрації Оксани Були відразу до кількох книжок. А торік усі рекорди побила Віолетта Борігард, яка заслужила відзнаку «Ілюстратор року» від «БараБуки».
Кость Лавро, книжковий графік
Порівняно з минулими двома десятиліттями рівень вітчизняної ілюстрації суттєво виріс. Хочу відзначити «Видавництво Старого Лева», яке залучає дуже талановиту молодь.
Український стиль в ілюстрації існував у 1970‑ті: Володимир Голозубів, В’ячеслав Легкобит, Валентина Мельниченко, Георгій Якутович… Я трохи поїздив по світу, був на багатьох виставках, тому з упевненістю можу сказати, що та ілюстрація насправді вирізнялася.
Сьогодні ж молодь зазвичай старається брати за приклад світові зразки. Але сучасна світова ілюстрація — більш полегшена. Європейські художники, серед яких багато талановитих, намагаються створити веселіші, яскравіші ілюстрації. А ось я був нещодавно місяць у Нью-Йорку і, в принципі, гарних ілюстрацій там не побачив.
Як на мене, більшості книжкових героїв, створених нашими молодими художниками, бракує образності. Українські ілюстратори малюють загально, не передають того внутрішнього і чуттєвого в героях, що захоплює і спонукає нас узяти книжку до рук.
Підготувала Тетяна Терен, УП.Культура
фінансово.
Щиро дякуємо!
