У четвер, 29 вересня 2016 р. під час урочистої Євхаристії єпископ‑помічник Кам’янець‑Подільської дієцезії Ян Нємєц освятив головний вівтар храму св. Миколая у Кам’янці‑Подільському. На свято прибули отці–пауліни з України та Польщі, на чолі з Генеральним настоятелем о. Арнольдом Храпковським, аби дякувати за 25 років служіння на наших землях, а також священики й гості із України та Польщі.
У розмові з CREDO о. Алоїз Кособуцький OSPPE, настоятель парафії, назвав цю подію «кульмінаційний моментом» для цілої спільноти та «увінчанням праці» отців. На початку літургії він скерував слова подяки до Бога та людей, які «зробили багато кроків до цього свята». Отець подякував співбратам, настоятелям ордену, реставраторам, працівникам та прихожанам, зазначаючи, що усі вони ставили собі за мету приготувати «гідне місце для звершення Євхаристії, найважливішої тайни нашої віри».
Отець Роман Лаба OSPPE, делегат Генерала в Україні, у своїй промові зазначив: «Консекрація вівтаря, що відбудеться незабаром, приурочена до нашого ювілею, — дуже вимовний знак для нас. Адже й наше життя називається консекрованим, тобто Богу посвяченим. “Великих діл Бога не забувайте!” — закликає нас Біблія, а св. Павло гріх невдячності зараховує до головних гріхів. Отож, не хочемо грішити цим гріхом і з вдячністю сьогодні прагнемо молитися за живих і за померлих наших братів, які працювали і сьогодні працюють на Україні».
Отець‑єпископ Ян під час проповіді пояснив значення та символіку вівтаря у храмі, спираючись на літургійні читання про драбину Якова (пор. Бут 28, 10‑22) та фрагмент розмови Христа з самарянкою (пор. Йн 4, 19‑24). «Може, й добре, що ця святиня ще не до кінця відновлена. Сьогодні вона символізує нас самих, насправді ми також виглядаємо так, як цей храм: часто знищені, може навіть потворні, оббиті та зруйновані, ми не такі святі й прекрасні, як хотілося б. Однак, найважливіше, що посеред святині стоїть цей вівтар, який означає Христа, Помазаника Божого. Так само й у нашому житті могло бути всіляко, однак найважливіше, щоб у нашому серці сьогодні був такий вівтар, аби там перебував Ісус, якому ми будемо віддавати шану у дусі та правді. Адже саме у нашому серці знаходиться та найважливіша святиня. Важливо, аби ми завжди поверталися до Нього, черпали сили зі Святих Таїнств, аби йти далі», — зазначив владика.
Після літургії Слова владика Ян розпочав обряд консекрації вівтаря. Отець єпископ закликав усіх зібраних єднатися з ним у цій молитві. У вівтар було вмуровано мощі блаж. Єжи Попєлушка. Отець Роман Лаба у короткому вступі до обряду наголосив, що це дуже промовистий знак, адже у храмі, знищеному комуністичним режимом, будуть відтепер знаходитися мощі мученика цього ж режиму. Зібрані у храмі молилися літанією до всіх святих, призиваючи опіки небесних заступників. Єпископ намастив вівтар святим єлеєм, потім на ньому запалили кадило на знак найкращої молитви, яку заносить до Отця Христос, та молитви вірних, що возноситиметься до Божого Трону. Після освячення священики приготували вівтар до звершення літургії Євхаристії, застеляючи його обрусом; на вівтар поставили також запалені свічки — важливий літургійний знак, що також символізує Христа.
Після літургії отець‑єпископ Ян переказав найщиріші вітання від ординарія Кам’янець-Подільської дієцезії єп. Леона Дубравського, привітав братів зі святом та висловив упевненість, що Господь їм благословлятиме на подальші рокі, адже «привела їх сюди Богородиця».
«Косекрація цього вівтаря відбулася в день святкування нашого ювілею. Це пригадування для усіх нас, де має знаходитися центр нашого життя та служіння. Центр — це Хритос, який приходить до нас щодня на вівтар», — сказав о. Арнольд Храпковський, генерал Товариства св. Павла, у своїй промові на завершення літургії.
Отець‑генерал в Україні вперше. У розмові з CREDO він поділився своїми враженнями та розповів про нові завдання, що постають перед братами.
— Мій візит має три основних цілі: святкування 25‑річчя праці отців на Україні; участь в урочистому освяченні вівтаря тут, у Кам’янці; також цими днями відбувається канонічна візитація в усіх спільнотах. Перший мотив — це вдячність Богові за служіння, що розпочалося 25 років тому. Річ певна, спочатку було, як згадують отці, дуже нелегко: важкі матеріальні умови, сумніви, чи приймуть нас тут, адже довгий час паулінських спільнот в Україні не було (хоча раніше отці тут працювали). Нове середовище, нові умови викликають певний острах; однак слід довіряти Богові: вірити, що ми вершимо не людські справи, а діло Боже. Люди з відкритістю прийняли отців, вони вдячні за їхнє служіння та ревність; я чув це не раз, відвідуючи наші спільноти.
Наше паулінське дерево, яке було посаджене 25 років тому, сьогодні продовжує розвиватися. Сподіваємося, Господь благословлятиме наше служіння тут, в Україні. Це служіння ми здійснюємо у п’яти спільнотах: у Сатанові, Кам’янці, Ружині, Броварах та Маріуполі. На жаль, до Маріуполя мені не вдалося потрапити, однак брати звідти приїхали на нашу зустріч. Така була наша ідея: зустрітися усім разом у Сатанові, де розпочалося наше служіння, а також тут, у Кам’янці. Ми вдячні за 10 братів з України, які сьогодні через акт вічних обітів повною мірою долучилися до нашої спільноти; інші брати готуються зараз до обітів. Сподіваємося також на нові покликання з цих земель. Знаємо, що Господь обдаровує покликанням, але людина повинна співпрацювати із Його благодаттю, а першим і найважливішим засобом нашої апостольської діяльності та найкращим заохоченням до того, аби слідувати за Богом, є свідчення нашого життя. Тому слід просити в Господа, аби свідчення життя братів тут, в Україні, було автентичним та сповненим любові до Бога, адже лише таким чином зможемо ми ці покликання прийняти і їх не змарнувати. Акт благання, звернений до Небесного Отця, про те аби ми зуміли усі Божі діла, які Він нам доручає, звершувати не для власного блага і користі, а для слави Божої та добра душ, — тісно єднається для нас із цим ювілеєм. Господь запрошує нас до нових форм апостольської праці, ми усвідомлюємо, що людей треба шукати, до них треба виходити на вулиці міст, а не лише чекати на тих, які прийдуть до нас.
Кожен наш дім — це така мала Ясна Гора: Мати Божа Ченстоховська, Мати Церкви, із нами завжди — чи то в Польщі, чи в Україні, Камеруні або Австралії. Вона супроводжує нас у нашому паломництві, Вона крокує попереду в нашій мандрівці віри; протягом під Її плащем отці рушали у різні куточки світу. З Матір’ю завжди легше: Вона потішає та додає відваги. Сподіваємося так буде й надалі!
Фото: Оксана Коваль
фінансово.
Щиро дякуємо!
