25-річчя відродження Вищої духовної семінарії Святого Духа відзначають сьогодні у Городку на Хмельниччині.
Урочисту Службу Божу у парафіяльному храмі Городка очолив Апостольський нунцій в Україні архиєпископ Клаудіо Ґуджеротті.
На початку Меси єпископ Леон Дубравський привітав представника Папи в Україні: «Ми пам’ятаємо Ваші слова про нашу дієцезію, які Ви сказали у Хмельницькому під час Дня молоді. Не знаю, що Ви мали на увазі, але скажу: історично так склалося, що наша дієцезія — це справжня дієцезія».
Подякувати Богу за семінарію прибули єпископ-помічник Радослав Змітровіч, священики, які у ній вчилися та викладали, гості з інших дієцезій.
Вітаючи присутніх, єпископ Леон Дубравський пригадав також і про тих, які не змогли взяти участь в урочистості через хворобу: єпископа-помічника Яна Нємца та о. Павла Дідору. Особливим чином владика Леон згадав тих, хто вже відійшов до Отця: єпископа Яна Ольшанського, який покликав цю семінарію до життя, та викладачів о. Анджея Мацьонґа, о. Адама Ґардіаша.
«Сьогодні будемо дякувати Богу за все те, що ми отримали протягом цих 25 років», — сказав єпископ Леон Дубравський.
Апостольський Нунцій під час проповіді привітав із 25-річчям відродження семінарії і наголосив, це є найбільшим знаком відродження Церкви і дієцезії:
«Це велике наше свято. 25 років відродження цієї семінарії. 25 років, які, здається, змінили цілий світ. Коли Господь скинув могутніх з престолів і підняв угору покірних. Усім вам, хто сьогодні святкує це велике свято, Святіший Отець переказує найщиріші вітання, благословляє й обіймає кожного з вас. Я переконаний, що відродження семінарії є найбільшим знаком відродження Церкви і дієцезії. Набагато легше побудувати храм, ніж відродити семінарію, бо семінарія є знаком дієцезії, яка встала на ноги. Бо це вже дієцезія, яка не побита, принижена і поставлена на коліна, як Христос на своїй Хресні Дорозі. Це дієцезія, яка стоїть на ногах і може дивитися в очі своєму Господеві. І це свідчення віри є заразним. Бо, той хто бачив Господа в очі, починає йти і розповідати все іншим. І тоді люди приходять і горнуться, щоби переживати подібний досвід. І тоді дехто навіть приймає рішення і каже: “Я таким самим хочу бути, як ти”. І таким чином народжується семінарія. Семінарія не народжується через правила, які посідає. Семінарія народжується через живий досвід зустрічі з Господом. І від бажання, переживши це, засвідчити це так само іншим. Хай буде благословенна пам’ять усіх тих, які спряли відродженню цієї семінарії. Всіх, хто вірили, що Церква не вмирає. Хто вірив, що Божа сила сильніша за зло і що Божа любов сильніша за ненависть.»
Проте, додав представник Папи, ще багато роботи потрібно виконати. Україна сьогодні переживає складні часи, переживає війну та зубожіння, переживає наслідки радянського минулого, яке зробило людей пасивними. Священик повинен не лише товаришувати людям у складних умовах, але й допомагати їм активно змінювати життя на краще, наголосив Нунцій:
«На цій землі ми маємо війну, ми маємо розділення і розбрат, досі маємо бідність і нестабільність. І тому той, хто дивиться Господеві в очі, посідає важливе завдання: йти до Божого люду і розраджувати його. Але ця розрада не полягає в тому, щоби допомагати людям далі зносити бідність і недостаток. Розрада полягає в тому, щоби допомогти мешканцям цієї землі перетворюватися на протагоністів зміни життя: чоловіки і жінки, які стають протагоністами, які не чекають когось, а самі беруться за роботу, щоби міняти. Найбільша біда ідеології комунізму полягає в тому, щоби вчити людей бути пасивними. Все походило зверху, все залежало від якоїсь іншої людини. І якщо ти йшов проти тієї людини, ти втрачав усе: роботу, навчання для своїх дітей — все. А ми сьогодні продовжуємо чекати щось від когось зверху. Але згори мало що прийде, бо кожна рослина проростає від свого кореня. Жодна рослина не росте зі свого листя. І ця семінарія є власне тим місцем, в якому зростають люди, здібні виховувати протагонізм в інших. Безперечно, ми не хочемо збудувати Вавилонську вежу, ми не хочемо збудувати сходи до Неба. Ті, хто були перед нами, хотіли збудувати ці сходи до Бога, щоби знищити Бога і самим стати богом. Ми цього не хочемо, бо знаємо, хто є Бог в історії. Але, зрештою, поставити цеглину біля цеглини для того, щоби почати будувати маленькі вежі — сьогодні є непоганою ініціативою. Ми не маємо бажання бути видатними будівельниками, але сьогодні навчитися будувати — надзвичайно важливо.»
Архиєпископ Ґуджеротті закликав не лякатися того, що римо-католиків в Україні мало, адже кількість не завжди дорівнює якості. Крім того, владика зазначив, що римо-католики – не іноземці. Кам’янець-Подільська дієцезія показує, що «ця земля народжує римо-католиків»:
«Дорогі мої брати! Якщо сьогодні ви не візьметеся за роботу і не почнете будувати цей дім, хто замість вас це зробить? Хто буде гуртувати для єдності і для добра народ? Ви скажете: “ми маленькі, бідні, невеликі, нас навіть називають іноземцями, і ніби ми прийшли з Місяця сюди…” Але так не є. І ця дієцезія особливо показує, що ця земля так само народжує римо-католиків такими, якими є ви. Нас небагато. Але що це значить?.. Коли кількість відповідала якості?..»
Наша земля сьогодні знову переживає біль народження і це дуже складно, сказав архиєпископ:
«Творіння сьогодні ніби знову переживає біль народження. І часом цей біль народження нової дитини є дуже складним і болючим. В моїх поїздках на Схід України як важко було дивитися на тих вагітних жінок, які мусили тікати, щоби принести на світ нове життя. Ми сьогодні переживаємо той час народження. І безперечно св. Йоан Богослов пригадує, що коли жінка переживає біль народження від нової дитини — це надзвичайно боляче і складно, але коли дитя народжується — вона є найщасливішою. І свідчення Євангеліста надзвичайно гарне, бо він пояснює, що прийшла на світ нова людина. Саме цього ми найбільше потребуємо, щоби народилася нова людина. І коли ви благословляєте, коли хрестите, коли проповідуєте — чим це є, як не народженням нової людини?»
Апостольський Нунцій закликав семінаристів не згіршуватися на дорозі до священства, а прийняти Святого Духа:
«Ваше завдання – прийняти Святого Духа, не виганяти Його. І завдання семінарії полягає саме в цьому: зробити у кожному з вас Дарохранительницю, яка гостинно приймає Святого Духа. І тоді коли ви будете на вівтарі, ви будете не себе показувати, а табернакулюм. Отож відкиньмо всі наші нарікання і всі наші фальшиві знаки покори. Ми маємо працювати так як уміємо і Господь візьме маленьке насіння і перетворить його у величезне дерево. Перестаньмо вимірювати наші сили, ніби ми є спасінням світу. Богу служить тільки палець, щоби спасти світ, Йому не треба гіганта. І якби той час, який ми переживаємо, думаючи про те, які ми негідні і нездібні, ми перетворили на час служіння Богові — все було би зовсім інакшим.»
Священиків архиєпископ закликав бути прикладом для семінаристів:
«Це те, чого я прошу у вас, брати у священстві, бо за спиною кожного семінариста є приклад священика. Це є тим зараженням покликання. Вони хочуть бути такими як ви. І що ви тоді скажете тим братам-семінаристам: “Ні, я такий поганий, грішник, нездібний?” — Це саме те, чого вони чекають? Чи маємо бути такими, як Йоан Хреститель, який одним пальцем показав на Христа і сказав, що Він сильний, приходь, підемо до Нього. І вони підуть за вами, вони вас підтримають. І коли ви вже будете літніми, вони допоможуть вам крокувати до Господа. Це і є священицька родина. Це наша духовна прокреація. І саме це надзвичайно важливе: щоби священики, семінаристи і перш за все єпископи допомагали Божому людові віднаходити спрагу Господа. Ми не потребуємо фантазмів, а справжніх людей, які хочуть жити і шукають життя. Успіх нашої душпастирської роботи не полягає в тому, щоби мати тихих смиренних овечок, які хочуть знайти тільки трошки трави. А творити живі спільноти, як ще більше просять від нас. І тоді ми зможемо вказати пальцем на Нього і повторити: “Ось Той, що дає живу воду, прийдіть і втамуєте спрагу.” Я відчуваю величезну любов і повагу до цього дому. Бо це те місце, де відбувається народження нової людини завдяки дії Святого Духа. І говорячи про материнство, ми знаємо, що нічого не приходить, коли колиски порожні. Ще гірше, коли ми вбиваємо життя. Ці брати–семінаристи є тим життям, яке народжується. Допоможімо їм насолоджуватися радістю справжнього життя, радістю почуватися і бути любленими самим Богом. Щоби не можна було сказати, як Єремія і Йов: “нехай буде проклятий той день, коли мати мене народила”. Всі ми є годувальниками цих братів-семінаристів, відчуваймо у собі цей глибокий обов’язок, візьмімося до роботи, щоби бути добрими годувальниками. 25 років життя цієї семінарії є великим натхненням і відвагою, щоби не загасити цей вогонь життя, не гасімо дію Святого Духа, який працює у цій спільноті!»
Апостольський Нунцій відзначив велику кількість семінаристів та випускників ВДС Святого Духа у Городку. «На Заході ми вже навіть не мріємо бачити так численних семінаристів. Власне бачити так багато випускників-священиків, які вийшли з цього дому і сюди повертаються і почуваються тут як вдома і не шукають допомоги збоку», — сказав архиєпископ і закликав усіх працювати ще більше, аби через 25 років «ця рослина зросла ще більше».
Після Служби Божої присутні молилися Коронку до Божого Милосердя за заступництвом о. Владислава Ванаґса, який побудував цю семінарію. Його називають Йоаном Боско Поділля, — сказав єпископ Леон, а також пригадав відомі слова священика: «Я как за тєбя помолюсь, то ти почуствуєш».
фінансово.
Щиро дякуємо!
