Занадто гучна поведінка сусідів, непогоджений із тобою візит родичів, виконання завдань за колегу по роботі. Не знаєш, як реагувати? Підкаже Марія Кремень.
23:00. Гасиш світло і згортаєшся калачиком під ковдрою. Після дня роботи й різноманітної боротьби мрієш про відновлення сном і радієш, що вдалося лягти в розумний час. Минає кілька хвилин, і ти починаєш відпливати в обійми Морфея… аж раптом із сусідньої квартири вибухає гучна музика, крики і сміх.
Розбуджений від сну, спочатку думаєш, що хтось, імовірно, помилився, і якщо подивиться на годинник, то побачить, що вже пізня ніч і вимкне музику. Загортаєшся ще сильніше в ковдру й пробуєш заснути, але незабаром розумієш, що галас не стихає. Ти не можеш спати, злишся, в тобі зростає роздратування…
Вибухаєш чи ігноруєш?
Такий момент швидко перевіряє, які у кожного з нас справи з асертивністю. Зазвичай у таких ситуаціях ми діємо в один із двох способів. Або в пориві гніву відвідуємо сусіда і виливаємо на нього свій гнів, при цьому обзиваємо його і ображаємо, — або занадто боїмося зробити бодай щось, бо нас блокує страх перед реакцією на прохання про тишу, і через це ми, роздратовані, залишаємося в ліжку, проводимо безсонну ніч, розлючені вже не тільки на сусіда, але й на себе за свою нерішучість.
Обидві ці постави є крайнощами можливої поведінки в ситуації, коли потрібно поставити межі: одна — це агресія, друга — покірність. Те, що знаходиться між ними, і є відповідною формою вирішення таких конфліктів: це асертивність.
Непопулярна асертивність
Є небагато психологічних тем, які в християнському середовищі оповиті такою поганою репутацією, як асертивіність. У загальному розумінні асертивність прийнято визнавати формою егоцентризму й егоїзму, або навіть запереченням любові, готової до посвячення та відмови від себе. Здається, чимало християн думають, ніби це правильно — дозволяти комусь порушувати наші кордони, якщо у них є така потреба.
Наведу приклад: уявіть, що до вас приїжджає свекруха на два тижні, щоб допомогти в догляді за однорічною дитиною і, одночасно, провести з сім’єю трохи більше часу. Ні для кого не секрет, що у свекрухи важкий характер і вона може підігріти емоції до розпеченого стану. Однак ти вирішуєш в дусі, що будеш на висоті, будеш терпеливою і витримаєш все в ім’я любові…
Така вже вона є…
Перші три дні важкі, і ти думаєш, що твій запас терпеливості швидко вичерпається. Але ти розмовляєш зі своїм чоловіком, який просить потерпіти ще трохи, тому що «мама така вже є». Ти думаєш, що проблема в тобі, й докладаєш ще більше зусиль. Наступний день розпочинаєш із новим запасом витривалості, але не потрібно багато часу, щоб ти знову розлютилася. Свекруха починає без твого дозволу наводити порядки у шафі, переставляти меблі, повністю дезорганізувати проведення часу твоєї дитини. Постійно критикує ваше виховання і каже, що в її часи ніхто так не ставився до дітей. Їй не подобається, як ти годуєш свою дитину, час сну твого чада є, на її думку, невідповідним…
При цьому, проте, вона весь час повторює, яка у вас чудова дитина, а також, як добре, що вона може тут із вами бути, що якби не ви, то вона вже не мала би для чого жити. Ти чуєш в її словах вдячність, змішану з критикою, і почуваєшся повністю дезорієнтованою. Коли, нарешті, вибухаєш гнівом, вона обурюється, а ти за деякий час починаєш відчувати себе винною, бо, зрештою, «мама така вже є», «мам нас потребує» і «це я не вмію цінувати її допомогу». Зрештою, ти йдеш на сповідь, звинувачуєш себе, що кілька разів не стрималась, священик каже, що треба бути терпеливою, і… ти надалі застрягаєш на тому ж самому місці. Під час чергового візиту свекрухи нічого не змінюється, все повторюється — вона є, яка є, ти не можеш себе контролювати…
Любов, яка вимагає
Історія, описана вище, є одним із прикладів різноманітних ситуацій, коли наші межі порушуються, а ми, в ім’я любові, намагаємося це прийняти. Одразу зазначу: насправді це не має нічого спільного з любов’ю! Придивімося до Господа — Він установив десять заповідей, яким ті, що приймають віру в Нього, повинні слідувати. Чи Він змінює їх, коли ми намагаємося пристосувати їх під себе? В жодному разі! Це ми повинні пристосуватися до них.
Що це говорить нам про Його любов? Що вона вимоглива і викликає розвиток. По‑справжньому і мудро ми любимо іншу людину, коли так само любимо себе: поважаємо власні можливості та обмеження. Любов асертивна також тоді, коли ми очікуємо від іншої людини, що вона поважатиме наші межі. Коли хтось їх порушує, а ми це приймаємо, то цим самим швидше погоджуємося з насильством, аніж поширюємо любов.
Мабуть, найяскравішим прикладом такого стану речей є, коли дружина погоджується, що чоловік її б’є, тому що «він слабкий», «він не може впоратися», «він мене любить, але не може зупинитися». Виправдання таким чином поведінки свого чоловіка, на жаль, призводить лише до того, що він не буде змінюватися. Також і ми, якщо ми приймаємо, що хтось зловживає нашою терпеливістю, то погоджуємося на це і жодною мірою не змінюємо нашу ситуацію.
Повертаючись до прикладу галасливого сусіда: якщо ніколи не скажемо йому, що нам заважає, ситуація з шумом може повторюватися щоночі. Сусід потребує не нашого прийняття, а правди про свою поведінку — тільки тоді він матиме змогу її змінити. Таким чином, асертивність означає створення для когось можливості розвитку!
Шлях до асертивності
Ми добре знаємо, що з мудрого теоретичного аргументу мало користі, якщо не доповнити його конкретними практичними вказівками. Повсякденне життя часто вимагає від нас відповідної поведінки, без входження в ситуації, якими ми будемо не задоволені. Ми вже знаємо, що ні агресія, ні підпорядкування не вирішує проблеми. То як же, в такому разі, бути асертивним?
Давайте візьмемо наш приклад із шумом. Яка поведінка була би в цій ситуації найкращою? Припустимо, ти вирішив, що не хочеш провести безсонну ніч через гулянку у сусіда. Накидаєш поверх піжами якісь відповідні лахи і прямуєш до його дверей. Стоїш, уже хочеш подзвонити, але… що саме ти йому скажеш? Як? Що робити, аби, з одного боку, здобути бажаний ефект, а з іншого боку, не образити? Існує простий спосіб: створити повідомлення на основі декількох принципів:
1. Скажи НІ. Повідом, на що ти не погоджуєшся, що конкретно тобі заважає, яку поведінку ти не приймаєш. Це може звучати так: «Мені не подобається, що о 23:00 у вас так голосно грає музика…»
2. Поясни, чому. Сказати «ні» замало, ще потрібно пояснити, чому щось порушує твої межі. У цьому разі це, очевидно, те, що гучна музика не дає тобі заснути. Можеш продовжити речення таким чином: «…тому що це заважає мені спати, а завтра я повинен вставати рано на роботу».
3. Назви ПРОХАННЯ / ПОТРЕБУ. Твоє «ні» та причина — це також ще неповна інформація: вона не вказує іншій людині, як вона може змінити свою поведінку. Обов’язково потрібно визначити, про що ти хочеш попросити і що тобі потрібно в цій ситуації. Тому додай: «…вимкни, будь ласка, музику», «мені потрібна вночі тиша».
4. Пам’ятай про СТОСУНКИ. Навіть добре сформульоване повідомлення буде сухим, якщо не підійти з любов’ю. Пам’ятай: навіть якщо сусід розлютив тебе до межі можливого, все одно ти повинен його любити. Тож варто доповнити класичну асертивність християнською любов’ю — можеш усміхнутися, подякувати за відповідь на твоє прохання, потиснути йому руку, подбати про ваші стосунки. Не йдеться про те, щоб ви з цього моменту з сусідом по сходовій клітці обходили один одного стороною і дивилися один на одного з‑під лоба. Швидше, йдеться про поліпшення ваших стосунків і краще порозуміння!
фінансово.
Щиро дякуємо!
