Роздуми

(Не)бажана свобода, або Чому люди тужать за наказами і заборонами

28 Жовтня 2016, 15:02 1203
знак стоп

Всупереч поширеній думці, чимало людей зовсім не бажають бути вільними. Якось легше, коли хтось визначає нам розпорядження і заборони, велить, як ми маємо функціонувати й думати…

Свобода. Ми за неї боремося, а водночас так сильно її не бажаємо. У листі св. Павла до галатів написано: «Христос для волі нас визволив. Тож стійте в ній та не піддавайтеся знову в ярмо рабства!» (Гал 5, 1).

 

Раб не бажає свободи

Галати, пізнавши свободу, яку їм принесло Євангеліє, проголошене Павлом, прагнуть повернутися до неволі Закону, до сотень наказів і заборон юдейської традиції. Чому так діється? Зрештою, це дивує. Бути вільним і самому віддаватися в неволю?

Всупереч поширеній думці, чимало людей не бажають бути вільними. Коли ти вільний, мусиш сам давати раду з реальністю, брати відповідальність за свої рішення. Тому для багатьох свобода тяжча, ніж функціонування у визначених рамках із чітко прописаними пунктами.

З часу навчання я пам’ятаю лекцію про невільництво у стародавні часи. Чимало рабів узагалі не уявляли собі життя як вільних людей. Існували різні можливості визволення, та не для всіх воно становило сповнення мрій. Життя людини вільної, яка сама за себе відповідає, мусить приймати рішення, які невільника не стосуються, — виявлялося для них тяжчим, ніж перебування у неволі.

 

Християнство це не параграфи

Проблема свободи духа, про яку пише Павло, постійно актуальна. Люди інколи приходять до мене не за порадою, але щоб я їм сказав, що вони мають зробити, як вибирати. Найкраще, аби я сам за них щось вирішив. Але я не маю охоти це робити. Інколи люди незадоволені, що до того чи того питання не існує чіткого рецепту, як розв’язати проблему. Люди не хочуть або бояться забиратися до самостійного вирішування. Найліпше, аби хтось їм повелів (або заборонив).

Християнство не є системою ментального і духовного рабства. Його суті не становлять розпорядження ані заборони. Тертуліан казав, що не належить до суті релігії змушування до релігії. Християнство базується на свободі прийняття Христа і Євангелія. Якби я хотів е комусь нав’язати, то не привів би його до віри, а зробив би релігійним невільником, бо це не випливало би з його світогляду.

Ми, на жаль, уже набули такий досвід в історії Церкви. Легко комусь сказати: маєш отак вірувати, маєш отак робити. — І, можливо, хтось саме так робитиме, але ж це не означає, що ті дії випливатимуть із його серця. Церква — це Мати. Роль матері — приготувати дитину до самостійного життя. Хвора материнська любов надовго робить дитину залежною від матері, яка прагне керувати її життям.

Роль Церкви — це євангелізація і формація: так, аби люди самі могли вибирати християнські цінності та стиль життя, без нав’язування їх. Нав’язування це форма насильства, за якого страждає чиясь свобода. Христос завжди залишав свободу тим, хто Його слухав, нікому нічого не нав’язував. Бачачи нездатність своїх учнів радикально обрати Євангеліє, Він дозволяв їм дозрівати до цього моменту. Залишав їх воістину вільними.

Я бачу спокусу розкласти християнство по поличках, а воно ж не таке. Ісус каже, що «ті, хто народився з Духа, — як вітер: не знаєш, звідки приходить і куди йде». Духа й того, що з Нього зроджується, неможливо викласти у строгій формулі або чіткій схемі. Не вийде запланувати й діянь Того, хто динамічний і непередбачуваний. Завдання Церкви — не готувати готових рішень для Святого Духа, а невпинно дозволяти, щоби це Він вказував розв’язання.

Традиція, досвід Церкви та її вчення (Магістерій) потрібні, але ніколи не можна ув’язнювати Духа. Історія Церкви, як і історія богослов’я, показують, що Церква постійно мусить вслуховуватися в повів Духа. Багато чого, також і вчення, змінювалося протягом історії. Теологія розвивалася завдяки людям, які не боялися шукати, запитувати, ба навіть ставити під сумнів певні тези. Інколи це виявлялося помилкою, іншим же разом — семимильним кроком для всієї Церкви.

 

Свобода вимагає відваги

Внутрішня свобода доконечна, аби дати себе провадити Святому Духові. Це як ходіння під вітрилом, коли моряк встановлює мачту відповідно до напрямку вітру. Є книжки, які пояснюють, як це робити, але вони ніколи не скажуть, який саме вітер віє у цю мить. Моряк мусить см це визначити й відповідно відреагувати. Це образ діянь Духа, про який Павло говорить  у посланні до римлян: «Бо не взяли ви духа неволі знов на страх, але взяли ви Духа синівства, що через Нього кличемо: Авва, Отче!» (Рим 8, 15).

У сьогоднішніх дискусіях видно, що свобода сповнює страхом. Достатньо поглянути на коментарі до висловлювань Папи Франциска або до адгортації «Amoris letitia». В них можна почути, що Папа говорить неоднозначно, залишає забагато для інтерпретації. Як на мене, це випливає з мудрості ігнатіанської формації, яка позначає Франциска. Однією з її підстав є духовне розпізнання, яке провадить до свободи вибору. Папа змальовує широкий простір, показує різні відтінки дійсності, наводить досвід, подає «пункти», як в інгатіанській духовності, аби слухач сам міг відкритися на Духа і спробував почути, що Він мовить у серці й сумлінні. Як казав Ісус: «Приймете Духа, і Він вас усього навчить» (пор. Йн 14, 26).

Коли ми приглянемося до того, що в Єванегліях говорить Христос, то побачимо, що Він не влаштовує лекцій «від А до Я», не дає готових відповідей, не формулює вказівок. Він проголошує Добру Новину, яка дає Духа, і вказує мету, але не дає жорсткої, готової моделі християнства. Учні часто залишалися без відповідей, мусили шукати сенсу того, що Ісус сказав, інтерпретували почуте (найчастіше, до речі, — помилково), повільно дозрівали до розуміння. Ісус не сідає і не диктує готового кодексу. Він творить і залишає простір для творчості. То учні мають забратися за труд її опанувати.

Свобода неможлива без відваги. Святий Павло показує, що в основі ментальності раба зазвичай лежить страх. Свобода спирається на довіру Отцю, який провадить, навіть через помилки.

о. Лукаш Кахновіч, Aleteia  

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

СЮЖЕТ

свобода

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: