На Святій Месі нічого не відбувається метафорично. Євхаристія — це особиста зустріч із живим Богом, який постійно шукає нас, дає нове життя, відкриває нові простори. Меса — це молитва Ісуса. Ісус молиться за нас.
Навіщо ходити до церкви — розповідає о. Станіслав Новак ОР.
Я дуже добре розумію тих людей, яким нудно у храмі. Я розумію, що може стати нудно, якщо, наприклад, п’ятдесят разів на рік ходити до театру і щоразу там буде одна й та сама вистава, один і той самий сценарій. Саме так на Святій Месі: важливо, щоб був один сценарій. Відмінність тільки в тому, що час від часу змінюються кольори та актори на цій сцені. Водночас це впокорює. Документи Церкви чітко говорять про те, щоб уникати і боротися з усіляким уподібненням Святої Меси до театру, до вистави — тобто до сцени, до видовища. Але як цього уникнути? Якщо хтось робить певні жести, і це згідно зі сценарієм, то як уберегтися від театральності?
Віра «другого шансу»
Хотів би вас усіх заохотити спробувати розуміти людей, які нудьгують у храмі. Нудьга, за моїми спостереженнями ,— це те, що найбільше відштовхує людей від Церкви. Я знаю десятки людей, які через те, що їм було нудно, відійшли від Церкви, і таким чином втратили віру. Коли священик нудьгує на власній проповіді, то напевно, ті, хто його слухає, — теж. Але це не головна проблема нудьги. Ми могли би гарно оздобити і зробити Месу якнайбільше привабливою, придумати, щоби ще такого зробити, аби священик нас розважив. І в наш час, здається, ми знайшли спосіб якнайбільше зацікавити людей: ним є проповідь, чого раніше не було. Власне, домініканці поширили проповідь. Це вони відповідальні за те, що люди ходять на Месу, тому що священик виголошує проповідь і ця мудрість ллється з його вуст, а ми її черпаємо. Але не це ключ до того, щоби не нудьгувати на Святій Месі.
" Коли священик нудьгує на власній проповіді, то напевно, ті, хто його слухає, — теж.
Щоби не нудьгувати на Святій Месі, є лиш одна умова. В Євангелії від Луки (або «Євангелії для грішників») є така сцена. Після воскресіння учні йдуть до Емауса, зустрічають Ісуса. Ми всі знаємо цю історію, і вона закінчується дуже цікавими словами: «…І зараз устали вони, і повернулись до Єрусалима, і знайшли там у зборі Одинадцятьох, і тих, що з ними були, які розповідали, що Господь дійсно воскрес, і з’явився був Симонові» (Лк 24, 33-34). І з’явився Симонові. На мою думку, це найбільш таємнича і, одночасно, найважливіша зустріч у християнстві за останні дві тисячі років. Зустріч Петра з воскреслим Ісусом. Думаю, що Петро насправді не хотів зустрітися з Ісусом, і мав би боятися цієї зустрічі. Не тільки тому, що зрадив, але й тому, що Ісус сказав йому, що зрадить Його, а Петро сказав, що не зрадить, — але зрадив. А потім відбулася їхня незвичайна зустріч. І від того, чи пережили ми таку зустріч, залежить, чи будемо ми нудитися не тільки на Месі, а й взагалі у вірі. Бо в нашій вірі — і це вам можуть сказати ченці від 14 до 96 років — немає нічого цікавого, окрім Бога. Можна якимось чином визнавати християнство і ним не займатися. Можна прийняти Ісуса як християнський світогляд, християнські цінності; можна прийняти Ісуса, який нам приніс спосіб життя, моральність: «це можна, цього не можна» — зрозуміло, що робити. Натомість, усе в нашому християнському житті залежить від тієї однієї найважливішої зустрічі — чи ми маємо живу віру, живу надію, живу любов, чи ми насправді християни. Це зустріч, у якій ми стаємо сам-на-сам з Ісусом, котрий розповідає мені про мої гріхи, про все те, що я хотів би приховати від Нього, про те, що найбільше мене від Нього відділяє; розповідає мені, що Він зустрів на дні шеолу — не того, загального, а мого шеолу. Це особиста зустріч із Воскреслим, у якій Він мені каже, що прийшов, аби мене знайти. І тоді це стає моєю новою ідентичністю. Не те, що маю такі‑то гріхи; не те, що маю такі‑то залежності; не те, що зрадив себе, зрадив інших, зрадив якусь людину. Вже не це мене визначає, а те, що я людина «другого шансу», який я особисто отримав від Воскреслого Ісуса. Це найважливіше.
" В нашій вірі немає нічого цікавого, окрім Бога.
Все інше незрозуміле в християнстві або є лиш оболонкою, формою, в чому нас усі звинувачують. Ми не можемо дивуватися і переконувати людей, щоби не нудьгували на Святій Месі, якщо вони не зустріли воскреслого Ісуса, який, власне, говорить, що твоя найбільша життєва катастрофа для Мене є способом сформувати тебе в нову людину, надати тобі нову ідентичність. Відтепер отримуєш другий шанс і цим будеш жити весь час — день і ніч, у понеділок і в неділю, в свята і в будні. Це надаватиме сенсу твоєму життю. Тоді виявляється, що моя історія падіння зустрічається з історією Ісуса Христа воскреслого, який говорить: ми поєднали ці історії, коли Я тебе зустрів на дні, і тепер твоя історія стає Моєю історією — всі твої гріхи, всі твої падіння. Про речі, які ми з радістю викреслили би з наших біографій, Ісус каже: це Моя історія. Що це означає? Що в цій товстій книжці (Біблії) записана і твоя історія, з’єднана з історією Ісуса Христа. Це не книжка про Ісуса Христа, а книжка про твою історію з Ним. Це неймовірно. Це те, що оживляє, що ми називаємо зустріччю з Воскреслим Ісусом Христом, що називаємо хрещенням у Святому Дусі, що називаємо пробудженням нашої віри. Без цього віра буде ритуалом, Святе Письмо — збіркою прекрасних сентенцій; без цього ми будемо людьми, які щось роблять, але не до кінця розуміють, чому вони щось роблять, а чому чогось не роблять; без цього моральність буде звичайною християнською добіркою наказів та заборон.
" Ми не можемо дивуватися і переконувати людей, щоби не нудьгували на Святій Месі, якщо вони не зустріли воскреслого Ісуса, який, власне, говорить, що твоя найбільша життєва катастрофа для Мене є способом сформувати тебе в нову людину.
Поставмо собі зараз запитання: чи я ходжу до церкви, аби собі про це нагадати? Хто я: чи я знайдений Ісусом? Чи я йду до церкви, щоби святкувати те, що я — людина другого шансу? Чи я йду до церкви завжди, аби зустріти іншу людину, не святу, не безгрішну, а людину, яка знає, від чого Ісус нас відкупив і з чого нас вирвав: із самотності з гріхом, із відділення від Бога, з упокорення, якого ніхто інший не зрозуміє, тільки Він, бо Він його взяв на себе, бо Він сказав: «Ти згрішив, але я візьму твою вину на себе». Це значить: пам’ятаєш свої останні гріхи і найбільші у своєму житті? Це буде моя провина. А ти будеш жити новою ідентичністю; тільки мусиш це віддати. Для цього є Таїнство Сповіді. І чи ми приходимо на Святу Месу, власне, для того, щоби це святкувати? Щоб, кажучи сучасною мовою, це був би не бенкет, а імпреза — люди, що мають нову ідентичність, яких знайшов Ісус, і це нас єднає. Бо якщо це нас не єднає, то даремна наша віра. Бо ця історія триває, й Ісус із кожною зустріччю, з кожною літургією хоче нам показати нові простори, щоразу цікавіші, де ще більше може відбутися. Бо історія ще не закінчилася — моя і Його.
" Можна якимось чином визнавати християнство і ним не займатися.
Три літургії
Чи ти знаєш про Воскреслого Ісуса? Чи знаєш Його особисто? Чи знаєш цей Його погляд? Чи знаєш, як звучать Його слова, коли Він розповідає про твої гріхи, дивлячись у твоє обличчя, і там немає жодного докору? Це пережив Петро — те, що Ісус йому не докоряв. Тільки розповів йому його історію падіння зі свого погляду. З перспективи такої любові, аж Петро став новою людиною. Це може пережити кожен із нас. Тоді, насправді, коли йдеш до церкви, то трохи боїшся, що це станеться знову, що я знову зустріну Того, Хто дав мені цю тотожність і все про мене знає. Тоді це не театр; тоді тут немає нічого спільного зі спектаклем.
" Тоді, насправді, коли йдеш до церкви, то трохи боїшся, що це станеться знову, що я знову зустріну Того, Хто дав мені цю тотожність і все про мене знає. Тоді це не театр; тоді тут немає нічого спільного зі спектаклем.
І тоді раптом виявляється, що таємниця набагато більша; що я частина тієї таємниці. Жан Корбон, який написав книжку «Літургія — джерело живої води», розповідає, що є три літургії. Перша — це Літургія всередині Пресвятої Трійці, літургія джерела, внутрішнє життя Бога, те, що в Ньому всередині відбувається. Це справжня літургія, не те, що ми робимо, не те, що ми думаємо, а те, що закрите в Богові. Те, що сталося для нас через жертву Ісуса Христа на хресті, — ця літургія всередині Бога стала відкритою, і з Пресвятої Трійці до нас тече велика вода ріки Життя. Ісус, коли говорить про воду, то щоразу послуговується цим образом. Ця ріка тече, і внутрішнє життя Бога відчинене для нас ключем хреста.
Воно тече в наш світ через целебрацію (урочисте служіння), через другу літургію — служену, — яка сама по собі є набором слів і жестів, не більше. Але це жести Христа і слова Ісуса Христа! В ці жести в Ісусі Христі вливається та велика ріка води Життя, наповнена самим Богом, і ми маємо змогу брати участь у цьому.
Ми приходимо на літургію не для того, щоби наповнитися, а щоби стати руслом для цієї ріки, бо є ще третя літургія — літургія життя, життя кожного з нас. Ця літургія не повинна виглядати так: я ходжу зі складеними руками. Не повинна виглядати як целебрована літургія: я «маю бути побожним», бути «повним Святого Духа». Ця літургія Життя, інакше називається життям у Святому Дусі; це життя, повне свободи, повне любові; життя, що розповсюджується, життєдайне, яке зцілює. Так, як розповідається про цю ріку у пророка Єзекиїла: ця ріка має таку силу, що солене море, повністю мертве, оживає; що дерева, які ростуть над цією рікою, лікуватимуть народи. Ті дерева, той ліс — це ми. Це наше листя й наші плоди повинні лікувати народи.
" Ми приходимо на літургію не для того, щоби наповнитися, а щоби стати руслом для цієї ріки, бо є ще третя літургія — літургія життя, життя кожного з нас.
Найцікавіше в цих трьох літургіях, спільне для них, найважливіше — це Ісус Христос. Іноді ми робимо таку вправу: виписуємо з Біблії все, що асоціюється з літургією. І буває, останнім із того, що з’являється в цьому списку, є Ісус Христос. Але це той Ісус Христос, присутній у літургії джерела, в Пресвятій Трійці, присутній у Євхаристії і присутній у моєму житті, тобто мій Ісус Христос; той Ісус Христос, чий милосердний погляд я знаю, той, якого знаю з таємничої сцени з Петром; той Ісус Христос воскреслий, який прийшов витягти мене з комори, де я хочу заховатися від Нього. Раптом моє життя може стати вогнищем; раптом я починаю розуміти, що священик, який стоїть за вівтарем, — така сама звичайна людина, як і всі, й цей священик потрібен тільки для того, щоби позичити Ісусу Христу слова, уста і руки, аби відбулася дія. Бо хтось має це зробити. Тоді священик є in persona Christi, як Христос, в особі Христа; просто позичає Йому своє тіло.
«Свята Меса» називається «Ісус Христос»
Тож для чого ходимо до церкви? Не для того, щоби дивитися, як священик молиться. Іноді люди кажуть: «Я не був на недільному богослужінні». Свята Меса — не богослужіння, як, наприклад, «Гіркі жалі». Свята Меса — молитва зовсім іншого роду. Раз на тиждень ми повинні прийти до храму і маємо не молитися, а брати участь — буквально, бо в церкві нічого не відбувається метафорично, — маємо брати участь у молитві Ісуса Христа. Чому це так важливо? Крім того, що Ісус Христос присутній у Трійці, Він тоді присутній у моєму житті. Буквально. Крім того, що зустрічаємо Його у спільноті людей, які отримали другий шанс, які знають, що вони найпідліші грішники, які лиш ходять по цій землі, й були врятовані та знайдені, — ми потребуємо Ісуса Христа, бо не маємо нікого іншого, хто би міг нас «підключити» до Бога. Пригадайте раз на тиждень, що молитва без Ісуса Христа не досягає Бога; тільки Ісус може занести наші молитви та жертви до Бога. Весь культ Старого Завіту — святиня, псалми, різні жертви — вони були тінню і знаком цілком нового культу, який називається не «Свята Меса», а «Ісус Христос». Немає нікого іншого, хто може стати перед Богом, крім Ісуса Христа, єдиного Посередника.
" Свята Меса — не богослужіння, як, наприклад, «Гіркі жалі». Свята Меса — молитва зовсім іншого роду.
Дуже важливо, як ми молимося. Чи молимося по‑християнськи? Мусить бути в нашій молитві хоча би одне з цих з’єднань: або «через Христа», або «з Христом», або «в Христі». Немає інших варіантів. Ми не маємо змоги досягти Бога якимось іншим чином. Пророки Старого Завіту прямо говорили: «Єдина жертва, яку ти можеш скласти Богу, — це твоє сокрушене серце». Це не змінилося. Ми стаємо перед воскреслим Ісусом Христом із розбитим серцем, і Він каже: «Я з цього щось склею. Але не з камінців, на які це серце розбилося, а складу це серце з тіла, і воно буде Моїм серцем, бо наше життя поєднане».
Ми приходимо на літургію зустрітися з єдиною молитвою, яка є в Церкві, — молитвою Ісуса Христа: з єдиною жертвою, яка існує в Церкві. Поза Ним немає можливості скласти жертву. Єдине священство посередництва — це Священство Ісуса Христа, не священика. Єдиний священик у Церкві це не Папа, не єпископ, не священик, а лише Христос. Так каже Святе Письмо. Священство священика існує тільки для того, щоби, по‑перше, «позичити» Йому своє тіло під час Євхаристії, під час таїнств — бо не священик уділяє таїнства, а Ісус Христос через марні руки священика, — і, по‑друге, щоби виконати загальне священство Божого люду і самого священика, тобто щоб він (я) жертвував своє життя Богу: всюди, всім, у різний спосіб.
" Ми приходимо на літургію зустрітися з єдиною молитвою, яка є в Церкві, — молитвою Ісуса Христа: з єдиною жертвою, яка існує в Церкві.
Бо для чого ми ходимо до церкви? Ходимо на Святу Месу віддати життя. Віддати — це значить уже не мати. Якщо хтось, коли йде на Месу, не має наміру віддати життя; якщо після Святої Меси має плани, до яких сильно прив’язаний, мусить це зробити, — то нехай піде і зробить, якщо хоче жити своїм життям. Бо ми прийшли на Святу Месу сказати, що наше життя лежить в руїнах, і наші прекрасні плани теж. Викидаємо це таким чином, бо Він хоче з нами співпрацювати. Тому обов’язково біля вівтаря маємо хрест: це знак для нас, що я маю віддати життя, що я після Святої Меси не маю вже жити своїми планами, які собі придумав. Ісус мені говорить: «Що робимо? Кого рятуємо? Кому ще можемо сказати, що є надія, що є другий шанс? Кого знайдемо і скажемо йому, що Ісус воскреслий його шукає?» І не для того, щоби сказати: «Ісус тебе шукає, аби сказати тобі, що Він тебе любить». Ісус полює на тебе, Він ловець, ходить по цьому світі, щоби знайти тебе, — тільки дозволь Йому це, перестань втікати. Для цього ми покликані. Що ми маємо Йому відповісти? Віддати життя і жити Його життям: тоді стаються найбільші чудеса. Ми маємо честь бути частиною цієї історії.
" Ми прийшли на Святу Месу сказати, що наше життя лежить в руїнах, і наші прекрасні плани теж.
Тоді ми відкриваємо, що Ісус молиться, і Він запрошує також мене, щоби я молився індивідуально, бо немає спільнотної молитви без індивідуальної. Поки не почнеш підносити руки на особистій молитві, доти не будеш розуміти, для чого підносиш руки на Євхаристії при людях. Про це говорять отці Церкви і пустельники — немає молитви спільнотної без молитви особистої. Немає зовнішньої молитви без молитви внутрішньої, без з’єднання мого серця з Ним, який молиться. Зробіть так вправу: коли будете молитися на колінах, то уявіть собі, що молитеся на колінах буквально тому, що в вас Ісус Христос, і Він молиться. Коли сповідаєтеся, то подумайте про те, що по вашій стороні сповідальні стоїть на колінах Ісус Христос і бере на себе ваші провини. І Він перед Отцем промовляє слова блудного сина: «Отче, — так, це Я — недостойний зватися Твоїм сином, Я грішник перед Тобою». Так говорить Святе Письмо — що Ісус від нашого імені перед Отцем є грішником. Тоді Отець, коли бачить когось, спотвореного гріхами і стражданням, каже: «Ісус, тільки Він, тільки Бог міг би таке зробити — взяти на себе весь бруд цього світу і відректися від своєї Божественності». Про це йдеться в Посланні до Филип’ян: «Він, існуючи в Божій природі,… применшив себе самого». Принизив себе, став ніким, і Бог Його воскресив і наповнив Святим Духом.
" Поки не почнеш підносити руки на особистій молитві, доти не будеш розуміти, для чого підносиш руки на Євхаристії при людях.
Літургія — це великий дар, який маємо в Церкві; недооцінений у Церкві. Часто ми сповідаємося: «Великих гріхів не маю, тільки три рази не був на Службі Божій в неділю». Якби ми лиш знали, наскільки великий цей дар! Бог — нероздільний, із чого випливає, що Він не може нам дати того, що не є в повноті Ним, що не насичене Ним. Це не якась крапельниця, не якась сьома вода на киселі — це Він, живий і діючий Бог. І якщо хтось каже, що не потребує цього раз на тиждень, то, вочевидь, стверджує: «Він мені не потрібен для мого християнського життя і пам’яті про мою нову тотожність».
Святкувати те, ким ми є
Літургія складається з трьох речей. По‑перше, це літургія таїнств, семи каналів, які, як шприц, увіткнуті в конкретні точки нашого життя. При народженні хрестимо, як антидот проти смерті. Таїнство сповіді та примирення через те, що приймаємо погані рішення в нашому житті. Бог, як анестезіолог, робить уколи благодаті. Кожне таїнство — це видимий знак благодаті, дії Бога. В таїнствах ми можемо зробити тільки одне: віддати життя, те, що найбільше хочемо зберегти для себе. У таїнстві сповіді — віддаємо життя. В таїнстві хрещення занурюємо дитину в воду — це теж символ смерті; ми занурюємо її у смерть Христа. В цей момент всі її гріхи помруть. І, одночасно, це мить воскресіння. Вся людина стає занурена в смерть і воскресіння Ісуса Христа.
По‑друге, літургія — це Літургія годин. Це та сама таємниця воскреслого Ісуса, Його Пасха, що є переходом від смерті до життя. Моя історія, яку я читаю в різні години і пори дня. В Літургії годин, знову ж таки, долучаємося до Його молитви. Псалми — це пісенник Ісуса. Там знайдете також себе. Всі емоції світу можна знайти у псалмах.
" Всі емоції світу можна знайти у псалмах.
По‑третє, літургією називаємо цикл літургійного року. Рік йде по колу навколо найважливішої події християнського року — Пасхального тридення, в якому пригадуємо, хто ми такі, і крок за кроком переживаємо муки, смерть і воскресіння Ісуса, разом із Ним маємо бути поховані, щоби раз на рік пережити хрещення, тобто смерть і воскресіння.
Ще таке застереження. На літургії треба бути дуже обережними, бо ми є людьми, які часто забувають про свою нову тотожність — що ми віднайдені Богом; а це повинно формувати кожен наш день, кожну нашу думку, кожну нашу дію, зустріч, слово, слухання.
Знаєте, для чого ми ходимо до церкви? Щоб нічого не робити. Все робить Ісус Христос. Якщо я знаю, хто Він для мене, то, насправді, нічого не маю робити. Все це даром. Можете прийти і сказати: «Ісусе, я відпочину на цій літургії, я не буду молитися, Ти молися замість мене».
" Знаєте, для чого ми ходимо до церкви? Щоб нічого не робити. Все робить Ісус Христос.
Ще таке питання: про що маю молитися, за що дякувати, про що просити? Ісус Христос, до якого зі смиренним серцем приходимо, нам каже: «Я цим займуся і увіллю в тебе незбагненні речі. А ти, якщо кажеш “Амінь” під час літургії, значить, погоджуєшся на це». Якщо кажеш «Амінь», то це означає: віддаю своє життя. А Він із радістю прийме твоє життя і буде співпрацювати з тобою. Якщо скажеш «Амінь», то значить, погоджуєшся з тим, що в твоєму житті не буде молитви без Нього, не буде моменту, коли ти будеш поза Ним. Весь твій культ буде в Ньому. У Бога немає інших священиків, окрім Нього. Нехай кожна твоя молитва буде «через Христа, з Христом і в Христі» — того, кого знаєш, і Хто тебе знайшов. Це великий початок. Тоді людина насправді думає: «Я не був на Месі в неділю. Я втратив можливість віддати разом із Ним життя і зустріти людей, щоби разом знову це зробити — святкувати те, ким ми є, хто я для Нього і Хто Він для мене».
Це велика таємниця віри. Йому за це велика хвала, що, як говорить молитва, маємо честь, дякуємо, що нас вибрав, щоби ми стали перед Тобою і Тобі служили. Це найбільша честь для нас, Боже.
о. Станіслав Новак ОР, dominikanie.pl
фінансово.
Щиро дякуємо!
