Та хто ж Він такий?..

Роздуми над Словом Божим на суботу ІІІ звичайного тижня, рік І

«Хто ж Він такий, що і вітер, і море Його слухаються?»

Втихомирення бурі на морі у Старому Завіті є однією з ознак Божої всемогутності. Наприклад, у Псалмі 107 міститься проникливий опис того, що відчувають люди під час бурі на морі: «До неба вони підіймаються, до безодні спадають, у небезпеці душа їхня хвилюється! Вони крутяться й ходять вперед та назад, як п’яний, і вся їхня мудрість бентежиться».

У подальших словах псалмоспівець описує втихомирення цієї бурі: «Та в недолі своїй вони Господа кликали, і Він визволяв їх від утисків їхніх! Він змінює бурю на тишу, і стихають їхні хвилі, і раділи, що втихли вони, і Він їх привів до бажаної пристані».

У самих тільки Псалмах ще у трьох місцях можна знайти мотив бурі на морі — завжди заради підкреслення, що ця могутня і, здавалось би, нестримна стихія повністю підлягає Божій всемогутності (46, 3нн; 65, 7нн; 89, 10нн). Апостоли добре знали ці формулювання з псалмів про Божу владу над морськими бурями, вони їх чули десятки й сотні разів. Тепер, однак, вони стали наочними свідками нечуваної події. Ось вони на власні очі побачили, як Господь Ісус одним словом втишив бурю — бурю, яка ще хвилину тому так їх лякала!

Перед лицем настільки неосяжної події Апостолів спонтанно охопило зачудування: «Хто ж Він, власне кажучи, такий, що навіть вихор і море Його слухаються?» Незабаром після цого Петро першим з Апостолів визнає Христа? «Ти — Христос, Син Бога Живого».

Сьогоднішнє Євангеліє для багатьох людей було джерелом великої надії. Хоч би я опинився навіть посеред шаленого циклону, то не загину, якщо лиш триматимуся Ісуса Христа.

Свої бурі має також і Церква. В усій історії Церкви, певно, не було ані одного покоління, в якому християни не мали би враження, що настає «кінець світу», кінець Церкви, і не волали б до Господа Ісуса: «Спасителю, чи Тобі байдуже, що ми гинемо?»

Отож коли когось із нас огортає неспокій щодо майбутнього Церкви, якщо хтось лякається, що ж то буде з човном Петровим, то однією річчю належить тішитися і про одну річ належить старатися. Якщо ти непокоїшся про Церкву, то це добрий знак, що ти її не покинув, що для тебе важливе добро Церкви і що ти її любиш. Отож радій із того, що Церква для тебе залишається матір’ю, з якою ти почуваєшся глибоко пов’язаним.

Але нагадаймо собі, що Господь Ісус зганив Апостолів за те, що вони злякалися, що їхній човен може потонути під час бурі. Човен, у якому знаходиться Господь Ісус, затонути не може. Отож коли тільки до нас прийде страх про майбутнє Церкви, дослідімо насамперед свою віру: чи я насправді вірю в Господа Ісуса? — і свою любов: чи ввірення себе Богові становить провідний мотив мого життя? — а рештою вже не переймаймося. Господь Ісус є Син Божий і Господь людської історії. Якщо забажає, Він в одну мить заспокоїть бурі, які тривожать Його Церкву. Якщо ж різні бурі прийдуть до мене чи до тебе, то не лякаймося, а тільки ще сильніше навертаймося до Нього. Ще сильніше ввіряймо Йому самих себе.

о. Яцек Салій ОР
За виданням: Ewangeliarz. Jacek Salij OP. W drodze, 2002