40 днів пустелі. День 8

Осія 13,5-7:

«Я знав тебе в пустині, в краю великої посухи. Коли ж їх нагодовано й вони стали ситі, наситилися, — серце їхнє загорділо, тому й мене забули. Тому то я для них став левом; мов леопард, чигатиму при дорозі.»

Ми знаємо, що Ісус милосердний, люблячий, терплячий, що Він прощає. Але всьому є межа. Господь дійсно терплячий і кожен із нас це досвідчує щодня. Але Бог теж може гніватися. Як бачимо в Книзі пророка Осії, Господь гнівається, що народ став поклонятися бовванам, тобто дерев'яним божкам і відступив від живого Господа. Від Бога, який їх захистив, нагодував. І як стало добре, то забули про Нього. Як то буває і в нашому житті.

В Книзі пророка Осії пишеться: «Я знав тебе в пустині, в краю великої посухи» (Ос 13:5). В оригіналі ще більше можемо пережити це слово: «Я пас тебе в пустині в землі безлюдній».

Слово «пас» в оригіналі має таке непряме значення, як огорнути турботою, пестити, оберігати.

Через це слово вкотре відчуваємо, що Бог відкритий на нас завжди. Прийде, нагодує, захистить, пробачить. А я? В якому я стані? Чи вмію я бути вдячним Господеві щоденно за все? Чи змінюю своє серце, свою поведінку? Чи вмію ділитись з іншим своїм добром, як матеріально, так і духовно?

Ос 13,6: «Коли ж їх нагодовано й вони стали ситі, наситилися, — серце їхнє загорділо, тому й мене забули».

Часто буває так, що у комфортному стані, забуваю або банально не знаходжу часу та бажання на молитву, на читання Святого Письма. А там, де мало приділяю часу і місця для Бога, підступає гординя. І здається, що то я молодець, всього досягнув/досягнула сам/сама,  своїми силами і тепер маю добро. А там, де гординя, приходить спокуса і гріх.

І тоді Господь стає для мене наче лев, який чигає на мене, як на здобич та роздере. Боюся прийти до Нього і покаятись, бо думаю, що не пробачить.

Ми знаємо, що це не так. І досвідчуємо цього постійно через таїнство Сповіді. «Просіть, і дасться вам, шукайте і знайдете; стукайте і відчинять вам» (Мт 7:7).

Треба не забувати бути вдячним. Завжди прагнути змін у своєму житті. Змінювати свою поставу, свої звички. Не бути просто споживачем милосердя і любові Господньої. А бути вдячним споживачем. Постійно бути в праці над собою разом з Богом. І вийде достойний плідний результат.

«Все, отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм, — це ж бо закон і пророки» (Мт 7,12).

Не біймося давати більше, ніж ми звикли.