Світ

Божа воля — не «каприз», — реколекції Папи і Курії

08 Березня 2017, 14:32 1048

Я сприймаю Божу волю як «каприз», як щось, що «мушу зробити», бо «Хтось цього захотів», чи, натомість, вбачаю в ній «святу волю» для добра усіх? Дати відповідь на таке запитання заохотив Папу та його найближчих співробітників о. Джуліо Мікеліні, під час вечірньої конференції, виголошеної 7 березня 2017 р. в рамках духовних вправ, які тривають в реколекційному осередку «Дім Божественного Учителя» в Аріччі поблизу Рима.

Роздумуючи над темою «Молитва в Гетсиманському саду та арешт Ісуса» у світлі 26 глави Євангелія від Матея, проповідник розпочав від співставлення молитви Ісуса на Оливній горі та на горі Тавор в момент Преображення. Він зауважив, що в обох подіях знаходимо чимало спільного: в обох випадках «екзистенційна ситуація» Ісуса зазнає випробування. Тоді, в підніжжі Тавору, святий Петро та інші апостоли не зрозуміли Його першого звіщення про те, що Він повинен умерти в Єрусалимі, а тепер Він сам щойно оголосив учням, що один з них Його зрадить.

В обох випадках, як зауважив реколекціоніст, Ісус бере з собою Петра, Якова та Йоана, які до кінця не розуміють того, що діється з Ісусом. Але бачимо одну відмінність: на Таворі чути голос Отця, Який прославляє Сина, натомість на Оливній горі панує тривожна тиша. Цього разу Ісус звертається до Отця, погоджуючись на те, щоб діялася Його свята воля.

У цьому контексті проповідник навів думки італійського богослова Романо Ґвардіні, що стверджував, що початково ця воля не бажала смерті Сина. Ісус прийшов, щоб відкупити Свій люд, а через нього – увесь світ. Це повинно було відбутися через посвячення у вірі, але її забракло. Тож доручення Отця залишилися, але змінилася форма його здійснення. У притчі про нечесних виноградарів бачимо, що батько посилає сина зі словами: «Матимуть пошану до мого сина». Але Христові звіщення та Особа не були прийняті, тож прихід Царства повинен відбутися іншим способом, з яким Син повинен погодитися під час молитви в Гетсиманському саду.

Підсумовуючи, священик поставив слухачам кілька запитань. Насамперед, заохотив застановитися над тим, яку поставу займаємо перед обличчям тривоги свого ближнього? Чи чуваємо й молимося, чи дрімаємо, як апостоли в Гетсиманському саду? І чи сприймаємо Божу волю як «каприз», примус, оскільки «Хтось так вирішив», чи, натомість, бачимо в ній святу волю для добра усіх? І чи приймаючи той факт, що Божа воля є непохитною, погоджуюся на те, що форма її здійснення може бути обумовлена тим, що Божа всемогутність зупиняється перед обличчям свободи Його творіння? Тож якщо і Бог може змінити Свою думку, тоді як Церква може не змінюватися, як ми можемо залишатися непохитними у своїй закам’янілості?

За матеріалами: Радіо Ватикану

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

Папа Франциск

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: