Життя і смерть Хосе Марії Постіґо: сотні друзів, 18 дітей, одна жінка —і один Бог.
Він потрапив у лікарню 24 лютого, і стало відомо, що в нього онкологія, рак печінки. А 6 березня стало відомо, що він відійшов.
Хосе Марія Постіґо і Роза Пік (Піч іспанською, але Пік — каталанською) це подружня пара, яка давала й досі дає сильне свідчення людям із багатьох країн світу. В них 18 дітей, троє з яких уже в небі й 15 — із нами, на землі. У ці дні, повні сильних страждань і сильної любові, діти були біля свого батька, у лікарняній палаті. Свідчення любові, вірності, відданості — Богові, сім’ї, людям, близьким і далеким. Під повідомленнями у соцмережі на сторінці Рози «Як бути щасливим, маючи 1, 2, 3… дітей?» — щодня по кілька сотень повідомлень із Чилі, США, Литви, Польщі, Бельгії, Швеції, Аргентини, Австралії… Всі пишуть: Розо, ми молимося за вас.
…Спекотне літо 2015‑го. Ми познайомилися в Барселоні — там живе сім’я Постіґо-Пік. Хосе Марія зустрічав нас усіх в аеропорту, сім’ї з Росії, Литви та Білорусі, відвозив до себе додому, влаштовував на ночівлю по триповерхових ліжках дітей, доки ті були на дачі з мамою, а його старші доньки готували вечерю. Хосе Марія возив нас у Тозаль — містечко біля санктуарію Торресьюдад. Він піклувався, щоб ми добре відпочивали й ні в чому не мали потреби. «Енджой!» — сміється він, коли бачить, як ми миємо посуд, і пропонує користуватися для цього посудомийною машиною та більше часу проводити у басейні в таку спеку. «Енджой!» — закликає він нас, пропонуючи увімкнути кондиціонер (хоча електрика в Іспанії коштує дуже дорого). Він не «париться», і найчастіше ми від нього чули саме оце «енджой».
Хосе Марія працює, багато й віддано, адже треба забезпечувати велику сім’ю. Робить він це «легко» для сторонніх очей, з усмішкою. Навіть не знаю, навряд чи я бачила, щоб він не усміхався — широко, щиро, всім.
Також він з Розою багато робить для «Академії сім’ї» (IFFD) і допомагає численним сім’ям у різних країнах світу, де діють ці курси. У Тозалі триває Генеральна сесія IFFD, і поки інші модератори розбирають ситуації, Хосе Марія подає воду (він бачить, що саме ця людина хоче пити), підсуває ближче до молодої жінки вентилятор (спека), кидає подушку іншій, вагітній, аби їй сиділося зручніше. «Енджой». Усе, що він робить, — справно, легко, природно. З любов’ю.
Він знайомиться з підлітком 12 років і тут-таки, попри мовний бар’єр, знаходить спільні теми: «Барселона», Мессі, «Реал-Мадрид». По дорозі з аеропорту Хосе Марія, дізнавшись, що той малий — фанат «Барселони», робить велике коло, аби спеціально показати стадіони — спеціально для цього підлітка. Малий у захваті. «Енджой!»
У його автомобілі — книжка святого Хосемарії «Шлях». Щоранку Хосе Марія і Роза йдуть на Месу. О 12.00 — «Ангел Господній». Перед вечерею — Святий Розарій, який молиться вся сім’я. «Енджой». «Servite Domine in laetitia! — служитиму Богові з радістю! З радістю — плодом моєї віри, моєї надії, моєї любові… З радістю, яка триватиме завжди, як запевняє Апостол: Dominus prope est! — Господь близько. Ітиму поруч із Ним у повній безпеці, тому що Він мій Батько — і виконаю з Його допомогою милу серцю Волю Його, навіть якщо це тяжко» (св. Хосемарія Ескріва, «Борозна»).
Діти Хосе Марії і Рози допомагають злагодити вечерю в Тозалі. Весело, усміхаючись, носять тарілки, подають гостям напої, морозиво і диню, потім збирають посуд. Увечері вони всі разом грають у футбол і легко знаходять порозуміння з дітьми з інших країн, які розмовляють іншими мовами. На імпровізованому концерті у перших рядах, як і в спортивних іграх, — діти Постіґо-Пік, вони спритні, швидкі, веселі, танцюють, співають. У храмі на Месі — поруч зі своїми батьками… Діти — лідери у своїх класах. А їхні однокласники просяться побувати вдома у Постіґо-Пік і переконують дорослих, що в цій квартирі найкраща атмосфера, аби готувати домашні завдання.
У дітей багато друзів. У дорослих — не менше. Часто у цій квартирі ночують їхні друзі з різних країн світу, тут бувають на вечері численні друзі та колеги — для всіх є місце за великим столом, шматок хліба, добре слово… Ось вони цілою родиною їдуть на відпочинок, викликають «шок» у пасажирів літака або поїзда. Вони летять усією сім’єю в Корею — там живе їхній старший син Хуампі, й там також відбуваються курси «Академії сім’ї».
Їхній маленькій доньці Лоліті роблять складну операцію на серці — Хосе Марія і Роза днюють і ночують у реанімації, а старші діти опікуються молодшими вдома. «Кожна вівця має свого пастуха», — пише одна з дочок, «розподіляючи» молодших дітей серед старших…
До Барселони з Тозаля ми повертаємося пізно, причому Хосе Марія завіз нас і повертається, щоб допомогти родичеві, в якого проблеми з автомобілем. Пізно увечері, близько півночі, він похитується від утоми, але всміхається щиро й дружньо і пропонує заварити нам чаю. Ми відмовляємося. «Ні, давайте! Я знаю, ви це любите!» — він весело підморгує. У нього вдома — дві литовські сім’ї. Їм треба о четвертій ранку виїжджати в аеропорт. Там діти коверзують, там молоді жінки готують бутерброди в дорогу. Хосе Марія усміхається: «Енджой!» — і варить нам чай. Він зі сміхом каже, що о четвертій ранку — підйом, і жартома робить «замучене» обличчя.
Роза пише книжку про те, як жити щасливо удома з дітьми. Видання за короткий час перекладають дванадцятьма мовами світу, і подружжя їде презентувати книжку по різних країнах. У них повсюди друзі. Під час поїздок у них свій «райдер»: обов’язкова можливість Меси, півгодини на молитву, «Ангел Господній» і Святий Розарій щодня. А решта — не принципово. «Енджой».
Коли вони були в Білорусі, ми пішли на екскурсію по Мінську. Стоїмо біля Ратуші, відомий історик розповідає про це місце. Десь на башті годинник вибиває 12‑ту. «Ангел Господній», — нагадує Хосе Марія. Ми стаємо в коло й молимося, хто якою мовою. Серед нас такі ж католики, як ми, але багато хто (й ми самі не виняток) зніяковіло озирається — а що подумають люди, туристи ж кругом? Потім ми можемо заїхати кудись перед презентацією і випити чаю-кави чи поїсти, але Хосе Марія просить під’їхати до храму, аби півгодини молитися в тиші…
Вони багато їздили, багатьом людям їхнє свідчення було потрібним. У цьому світі, так часто й сильно відчуженому, так часто й сильно егоїстичному, ця сім’я — немов сонячний промінь, що пронизує нашу пітьму самотності, відчуженості. «Не будь як усі!» — закликає світ, і люди намагаються щось робити, іноді дивне, і чомусь, «дивним чином», швидко стають такими, як усі… Сім’я, діти? Одне подружжя на ціле життя? Це так «банально»! Це не може бути правдою, бо це… надто просто? Який може бути «енджой» із такою сім’єю?
«Нескладно досягти незначного й такого зворушливого щастя егоїстів, які ховаються у своєму кутку, відокремлюючись у башті зі слонової кості. Але яке воно нетривке, це щастя! Як швидко воно втікає! І ти хочеш поміняти на цю підробку Вічне Блаженство — щастя слави, якому не буде кінця?» (св. Хосемарія Ескріва).
…У ці дні біль від утрати «великого батька» Чеми (це його прізвисько) проник у багато душ. Роза написала: «Бог — наш батько, і Він усе робить добре, хоча інколи ми цього не розуміємо. Ми не знаємо, що Він приготував нам». За кілька днів до того, як Хосе Марія пішов на Небо, вона написала під знімком з їхніми переплетеними руками: «Разом у горі й радості, разом у здоров’ї та хворобі».
Я не знаю навіть тисячної долі того, скільки добрих діл за свої 56 років зробив Хосе Марія. Він би й не розповів — тяжко уявити, щоби він чимось хвалився. Знаю точно: його життя було свідченням великої любові, відданості, жертовності… «Тепер ти розумієш, чому я порадив тобі кинути своє серце на землю, аби іншим було м’яко ступати», — писав святий Хосемарія Ескріва. Хосе Марія Постіґо робив так, і вірив у те, що робить.
Сотні друзів. Вісімнадцять дітей. Одна жінка. Один Єдиний Бог. «Дай Боже, щоб вигляд твій і слова свої були такими, аби кожен, хто бачить і чує тебе, міг сказати: Ось людина, яка читає Євангеліє, знає життя Христа». Хосе Марія Постіґо не тільки читав ці слова святого. Він так жив.
Переклад CREDO за: Альона Германовіч, Католік Гомель
фінансово.
Щиро дякуємо!
