«Спокуса довести, що ти чогось вартуєш»… Чи не виникало колись у вас такого бажання: в дитинстві — довести батькам, у підлітковому віці — своїм друзям, потім — колегам на роботі, довести щось самому собі?
Гонитва за червоними дипломами, золотими медалями, престижними роботами, високими зарплатами, успішністю…. Так, наче весь світ перетворився у нескінчений марафон: «Швидше, вище, сильніше!»
А якщо усвідомити собі, що ти нікому нічого не повинен доводити? Твоє життя — це ТВОЄ життя, а не перелік твоїх досягнень, аби задовольнити оточуючих.
Повернемося до спокус Ісуса у пустелі. Мабуть, тільки розбираючи один уривок із Євангелія можна провести цілий піст. Погляньмо на те, як побудовані перші дві спокуси диявола: «Якщо Ти Син Божий…» — Ісус дійсно Ним був, проте, розумів, що Йому не потрібно нічого доводити, тому вдало відповідав Словом. Коли Слово є у твоєму серці, що стає твоїм мисленням, отримуєш свободу.
Коли нам кидають такі фрази, на зразок: «а якщо дійсно ти…, то…», — то чи не реагуємо ми на ці слова, як на певний виклик? — «Ну так, звичайно, я всім доведу». І тут заганяємо себе у марафон роблення речей, які насправді не мають жодного сенсу або, які нам не потрібні, аби тільки довести комусь щось. З огляду на гостей та обіцянку доньці Іродіяди, Ірод вбив пророка. Можемо вбивати пророків у собі з огляду на те, аби догодити іншим.
Даю собі час на те, щоби задуматись над своєю вірою: чи не будую стосунків із Богом на тому, щоби підтвердити, що вартую Його Любові, забуваючи, що вона безумовна. Що вкладаю в свої молитви, свої вчинки?
Тату, Який вчиш нас свободи буття Твоїми дітьми, виривай нас із наших псевдо-здобувань непотрібних підтверджень нашої вартості, нехай у Твоїй любові та Твоєму Слові ми знайдемо нашу свободу.
фінансово.
Щиро дякуємо!
