Числа 14,26-30:
«Господь промовив до Мойсея та Арона: "І доки ця ледача юрба нарікатиме на мене? Чув я нарікання синів Ізраїля, що ним докоряють мені. Тож скажи їм: Як живу я — слово Господнє, — зроблю з вами так, як ви наговорили в мої вуха. У пустелі цій поляжуть ваші трупи, усі ви, що були перелічені, усім вашим числом, від двадцятьох років і старше, ви, що нарікали на мене. — Ніхто з вас не ввійде в землю, в якій я, піднісши руку, (поклявся) вас оселити, — крім Калева, сина Єфунне, та Ісуса Навина.»
Пригадаємо собі сьогодні народ ізраїльській, який ходив по пустелі. Народ дуже по-різному поводив себе на пустелі: завжди незадоволені, завжди їм було мало, скільки Господь не дав би. Це було нелегке випробування в їхньому житті. Мати стале життя, хоч і тяжко було їм, бо були під гнітом язичників. Але мали якесь постійне житло, щось їсти було, мали свої сім'ї. Як то кажуть, звичайний потік життя: сіре та рабське.
Господь захотів звільнити свій народ і повів його до кращого життя. Хотів звільнити їх, змінити стиль життя.
Чи дозволяю я Богові звільнити себе від своїх залежностей в житті? Дозволяю Господу змінити моє життя? Пустеля — це чудовий час. Час змін та звільнень, можливість зустрітись із собою справжнім та почути Бога, Його волю. У Псалмі є гарні слова: «Дай мені вранці відчути твою милість, бо я на тебе покладаюсь. Вкажи мені дорогу, якою слід мені ходити, до тебе бо підношу мою душу» (Пс 143,8).
Подумаймо зараз, в яких сферах потребую змін, де потрібна пустеля? Господь все чує, чує наш стан, наші переживання. Він хвилювався за ізраїльський народ, також піклується і про нас. Бог робив їм добро на пустелі, а народ нарікав все одно. У Господа теж є межа терпіння: «І доки ця ледача юрба нарікатиме на мене? Чув я нарікання синів Ізраїля, що ним докоряють мені» (Чис 14,27). Чи я часто нарікаю? Бачу добро, яке маю? Що змінилося в мені відтоді, як я йду за Богом? Народ Ізраїля ходив по пустелі разом із Богом, допоки не померли ті, які мали рабську ментальність і налаштування серця.
За свої нарікання народ лишився обітниці. «У пустелі цій поляжуть ваші трупи, усі ви, що були перелічені, усім вашим числом, від двадцятьох років і старше, ви, що нарікали на мене» (Чис 14,29). Ми теж за свої нарікання багато можемо втратити у житті, за своє постійне незадоволення або за свою пасивність у діях.
Вірні Богові до кінця, отримають винагороду — обіцяну землю. Часто ми несправедливі, не вміємо цінувати того, що є та, тих, які у нас є. Навіть у моїх помилках та зневірі може проявитися Божа слава: «Коли ж наша неправедність виявляє Божу праведність, то що кажемо? Чи ж Бог є несправедливий — по-людському говорю! — коли наводить гнів свій?» (Рим 3,5). Він готовий скерувати кожного з нас у правильному напрямку, де б ми не перебували. Потрібно просто йти за Ним.
фінансово.
Щиро дякуємо!
