Спасенні — то не ті, що були кращі від засуджених, а ті, хто шкодував про те, що вони не кращі.
Хто не знає «Щоденника» св. Сестри Фаустини, той часто уявляє, ніби це збірка таких собі файних, мімімішних запевнень з боку Господа Бога, що все буде добре. Хоч би що людина зробить — усе буде добре! Ну бо ж ідеться про милосердя Боже, чи як? Ну так. Отож це значить, що Бог мені пробачить (о, заримувалося). Якщо Він узагалі матиме що мені пробачати, ну бо чи я якийсь злочинець?
Ну власне — якщо про це мова, то якраз злочинець став найшвидше канонізованою людиною в історії світу, причому ще за життя! Канонізацію звершив сам Ісус, заявляючи грабіжнику: «Ще сьогодні будеш зі Мною в раю».
Зараз хтось скаже: ну, якщо навіть такій паскуді Бог пробачив, то мені тим більше повинен буде пробачити!
Таке мислення спирається на припущення, що Бог прощає кожного, хто вміщається в ліміт гріхів. Вочевидь «добрий розбійник» у нього потрапив, ще не проґавив свого. Ну бо, наприклад, Гітлер то точно пролетів.
А дулю. Це не так. Кожний гріх це переступ і його вистачить, аби ми приземлились у пеклі. Не про ліміт ідеться, а про сокрушення. Другий же розбійник, що висів по інший бік від Ісуса, робив подібне до того, що й перший, однак не почув запевнення, що опиниться в раю. Чому? Бо не виразив скрухи. Він не жалкував — а це міняє все.
Бог — милосердний і тому простить кожний гріх, про який людина шкодує. Дослідно кожний, без жодного винятку. Але жаль означає відвернення від гріха, а не переконування Бога, що я класний. Не означає він також доведення Богові, що я мушу Його ображати, бо я «тільки людина». Ця остання фраза — улюблена відмовка для тих, хто охоче прийняв би Боже милосердя, але без необхідності навертатися.
Щось таке витворив один чоловік, який по роках життя у сім’ї покинув жінку й дітей та організував собі «молодший варіант». Він сказав про свою коханку: «Вона така гарна, що Бог мене простить». Іншими словами: цей гріх надто привабливий, щоб я міг його відкинути. Я буду Тебе ображати, а Ти винагородиш мене вічним щастям.
Якби це так працювало, Бог би не старався так сильно, щоби схилити людей до прийняття Його милосердя. Вочевидь без цього нам загрожує щось страхітливе. Бог би не пішов на хрест, якби йшлося про дрібничку.
Фаустина записала слова Ісуса: «Якщо моя смерть не переконала вас у моїй любові, то що ж вас переконає? (…) Є душі, які гордують моїми благодатями та всіма доказами моєї любові; вони не бажають чути моє волання, але йдуть у пекельну прірву. Ця втрата душ занурює мене у смертельний смуток. Тут душі ніщо помогти не може, хоч я і Бог, бо вона мною гордує».
Бог не може допомогти людині? А ось, не може. Тій, яка сама не хоче собі допомогти.
Переклад CREDO за: Францішек Кухарчак, Gość Niedzielny
Фото: ru-foto.livejournal.com
фінансово.
Щиро дякуємо!
