Подробиці звільнення священика, викраденого у Ємені, залишаються оповиті таємницею. Відомо лише, що ключову роль відіграли мусульмани з Оману.
«Протягом вісімнадцяти місяців неволі я черпав сили з молитви. Бог виявився милостивим до мене», — каже о. Том Ужунналіл.
Свята Меса напам’ять
Про те, що їхній співбрат повернувся на волю, салезіанці довідалися тільки тоді, коли о. Том був уже в дорозі до Рима. З борту літака Oman Air хтось потелефонував до Генерала ордену, сказавши, що за кілька годин треба під’їхати до аеропорту і забрати о. Тома. І був голос самого о. Ужунналіла у слухавці, який запевнив, що з ним усе гаразд і він насправді вільний.
Діставшись до салезіанського Генерального дому, що розташований на території Ватикану, він насамперед попросив, щоб йому дали піти до каплиці й помолитися перед Пресвятими Дарами. Також він одразу хотів відслужити Святу Месу. Проте йому таки довелося спершу пройти коротке медичне обстеження. В очікуванні на лікаря він попросив про сповідь. «Мені її дуже бракувало весь цей час», — пояснив співбратам.
На початку часу поневолення йому ще вдалося відправити Святу Месу, бо серед пограбованого добра, яке викрадачі забрали з дому калькуток разом із ним, він знайшов кілька гостій. «Переважно я там відправляв Євхаристію духовним чином. Читав по пам’яті окремі молитви та згадував фрагменти Біблії», — зізнається індійський священик.
Страждання в наміренні Папи і Церкви
У неволі о. Том згадував історії переслідуваних священиків, яких надаремно намагалися позбавити суті їхнього священства. «Я не втратив надії. Смерті не боявся. Я був міцно переконаний, що зі мною не може статися нічого, якщо Бог того не захоче. Навіть волосина з голови в мене не впаде. Це давало мені сили».
Через день після звільнення він зустрівся з Папою Франциском. «Ніколи раніше я не розмовляв із папою; може, моя історія була потрібна саме для цього», — жартома сказав о. Том під час першої зустрічі з журналістами. Францискові він сказав, що «всі свої страждання жертвував у наміренні його понтифікату і Вселенської Церкви».
Залишається невідомим, хто стоїть за викраденням священика, яке сталося під час нападу на Дім опіки, проваджений сестрами Місіонерками Любові, коли були жорстоко вбиті четверо калькуток і дванадцятеро їхніх співпрацівників та підопічних.
«Ніхто, однак, не змушував мене перейти на іслам»
Отця Тома нападники застали у каплиці, в момент, коли він закінчив споживати консекровані гостії. Каплицю понищили, статуї святих понівечили, а все, що можна було винести, було вкрадене. Священика вкинули у багажник автомобіля разом із порожньою Дарохранительницею.
«Мене не катували. Ставилися добре. Лише записували ролики, щоб їх розмістити у мережі, вдавали, що поводяться жорстоко. Їжу мені давали, з часом навіть стали приносити ліки від діабету, що в охопленому війною Ємені не було легким», — згадує о. Том, який за час неволі схуднув на 30 кілограмів.
«Викрадачі розмовляли арабською, носили чорне вбрання, але обличь переді мною не ховали. Зав’язували мені очі лише тоді, коли кілька разів перевозили мене з місця на місце. Мені бракувало можливості порозмовляти з кимсь, бо тільки один із них трошки знав англійську. Від нього я дістав Коран англійською, який читав. Однак ніхто не примушував мене переходити на іслам», — розповідає о. Том.
Звичайні злочинці
На запитання, чому його, власне, пощадили під час нападу на місію, він відповів, що не знає. «Побачили індуса, іноземця, може, розраховували на гроші. Мені здається, що то радше були звичайні злочинці, ніж ісламські фундаменталісти», — додає священик. Викравши, його розпитували, хто буде його рятувати — уряд Індії, звідки він походить, чи згромадження, чи сім’я.
«За два дні до звільнення мені звеліли вмитися й віддали мої старі штани з ременем. Я зрозумів, що щось має відбутися. Мені зав’язали очі й кудись повезли. Однак безрезультатно. За кілька годин мене вдягнули в бурку і ми знову вирушили. Якийсь чоловік підійшов і переконався, що це точно я, а потім ми їхали бездоріжжям, багато годин, аж я усвідомив, що ми покинули Ємен і вже перебуваємо в Омані», — згадує о. Том.
Скоро він отримає новий паспорт і повернеться до рідної Індії. На запитання про плани на майбутнє відповідає так: «Я священик, моє життя і майбутнє належать Богу».
фінансово.
Щиро дякуємо!
