«Я вважаю подорож вдалою, якщо мені вдалося зустрітися з місцевим народом, із Божим людом. Коли маю змогу спілкуватися, зустрітися й привітатися з людьми», — сказав Папа.
«Так, необхідно зустрічатися з політиками, з єпископами, священиками… але також і з людьми. Й коли мені це вдається, почуваюся щасливим», — так відповів Папа Франциск, підсумовуючи свою розмову з журналістами на борту літака, яким він повертався з Бангладеш.
Як завжди, під час зворотного перельоту після завершення Апостольської подорожі Святіший Отець відповів на запитання журналістів, які входять до його супроводу. Запитання стосувалися різних аспектів подорожі, а також міжнародної панорами.
Перше запитання було про кризу, пов’язану зі становищем рохінджа. Під час цієї подорожі Святіший Отець лише в Бангладеш відкрито згадав про них і те, що він відчував, коли просив у них прощення. Відповідаючи, Папа підкреслив, що не вперше говорить про цю проблему й не раз у минулому вживав цю назву в своїх промовах.
Як зауважив Франциск, для нього важливо, аби послання досягло мети, а тому він намагається промовляти крок за кроком і почути відповідь. Й одна річ — це офіційні промови, де необережне слово може бути сприйняте вороже. «Але я описав ситуацію, згадав про права всіх без винятку, аби мати змогу під час приватних розмов сягнути далі. І я дуже задоволений тим, про що йшлося під час переговорів», — сказав він, додаючи, що іноді публічні викриття можуть зачинити двері перед діалогом.
А щодо почуттів, то Папа зауважив, що ця зустріч не була запрограмованою, він лише знав, що зустрінеться з представниками рохінджа, але не знав, коли і як. І це відбулося наприкінці міжрелігійної зустрічі. «В цей момент, — сказав він, — я плакав, намагаючись не показати цього. І вони також плакали». Глава Католицької Церкви при цій нагоді відзначив гостинність Бангладеш — небагатої країни, яка прийняла 700 тисяч біженців, у той час як багато країн зачиняють свої двері перед шукачами притулку.
Наступне запитання пролунало від представника Індії, який нагадав: початково було заплановано, що подорож включатиме і цю країну. «Чи можемо сподіватися прийняти Вас у 2018 році?» — запитав він. Папа зазначив, що початковий задум включав Індію та Бангладеш, але переговори затягувалися, й коли довелося ухвалювати остаточні рішення, зупинилися на згаданих двох країнах. «Але це було з волі Провидіння, — додав він, — адже для Індії потрібна окрема подорож, бо треба відвідати Південь, Центр, Схід, Захід, Північ, різні культури Індії. Сподіваюся, що зможу це здійснити у 2018 році».
Представники франкомовної групи журналістів запитували про взаємини між євангелізацією та міжрелігійним діалогом. Що є пріоритетом? Адже євангелізувати означає навертати, а це викликає напруження. Відповідаючи, Святіший Отець знову підкреслив, що євангелізувати не означає займатися прозелітизмом. Євангелізувати — це насамперед жити Євангелієм, свідчити Блаженства… В такому контексті діє Святий Дух і стаються навернення. «Що є пріоритетним? Діалог задля миру чи навернення? Коли живемо в дусі свідчення та пошани, будується мир. Натомість, коли починається прозелітизм, мир руйнується».
Представник англомовної групи, зауважив: Йоан Павло ІІ під час холодної війни назвав ядерне стримування прийнятним, натомість Папа Франциск рішуче засуджує посідання ядерної зброї. Він запитав, що викликало зміну ставлення і чи вплинули на це взаємні випади між лідерами США та Південної Кореї.
«Змінилася ірраціональність», — відповів Святіший Отець, зазначивши, що від 1982 року, коли Йоан Павло ІІ сказав ці слова, минуло багато часу, й ми «досягли межі». «Про це можна сперечатися, але таким є моє переконання: ми досягли межі законності посідання і застосування ядерної зброї. Чому? Бо сьогодні наявний витончений ядерний арсенал здатен знищити людство або значну його частину». Це також пов’язане із загрозою для довкілля.
Наступні запитання стосувалися зустрічей із політиками, військовими, релігійними провідниками, які іноді мають суперечливі між собою думки, бачення. Як можна все це підсумувати, які перспективи для майбутнього вдалося розгледіти, зокрема, щодо становища рохінджа? На думку Папи, ситуація сягнула точки, в якій необхідно чинити певні кроки за допомогою діалогу. Можливо, півкроку назад і два кроки вперед, із доброзичливістю й уникаючи агресії чи війн. «Це нелегко. Але це поворотний момент: або дбаємо про добро, або відступаємо назад», – сказав він.
У контексті становища рохінджа пролунало також запитання щодо спроб фундаменталістських угруповань, таких як ІДІЛ чи Аль-Каїда, оголосити себе захисниками цього народу, але виявилося, що християнський провідник показався більшим приятелем цих людей… Чи це відчуття правильне?
Святіший Отець зазначив, що існували спроби терористичних угруповань заволодіти думками цих людей, які є «мирним народом». Але фундаменталісти підкреслив він, існують серед усіх народів та релігій, також і серед християн… За словами Папи, уряд Бангладеш провадить рішучу кампанію нульової терпимості щодо тероризму.
Наступні запитання стосувалися Китаю. Чи готується подорож до цієї країни і чи відвідини протягом останніх років країн навколо Китаю допомогли краще зрозуміти азійську ментальність і якось вплинули на цей проект? Відповідаючи, Папа насамперед підкреслив, що Пекін має величезний вплив на регіон, і це природно. Крім того, мова про потугу світового рівня. І добрі стосунки — це природна річ.
«Подорож до Китаю не готується, будьте спокійні», — сказав він, підкреслюючи, однак, що він не приховує свого бажання відвідати цю країну. На сьогодні відбувається співпраця на високому культурному рівні, обмін виставками, наукові контакти. Ведеться також і політичний діалог, який стосується, зокрема, становища Церкви, хоч і дуже повільно.
Врешті, у контексті уділення пресвітерських свячень 16 новим священикам, заключне запитання стосувалося того, чи вони не бояться ставати католицькими священиками в теперішній ситуації, яку переживає країна, і чи запитували вони в Папи, як повестися, коли приходять побоювання, а вони не знають, що робити.
Святіший Отець зауважив, що має звичай перед уділенням свячень поспілкуватися з кандидатами кілька хвилин приватно. «Мені вони здалися спокійними та свідомими, бідними але нормальними: вони усвідомлювали, яка місія на них чекає. Я лише запитав їх, чи вони грають футбол, і всі відповіли, що так… Страху я не побачив».
фінансово.
Щиро дякуємо!
