Два рішення, оголошені президентом США Дональдом Трампом — визнання Єрусалима столицею держави Ізраїль та плани будувати там нове американське посольство — означають також мовчазне третє рішення, ще важливіше для Святої Землі та всього людства.
Фактично, Вашингтон визнав, що Єрусалим належить до території Ізраїлю. Це рішення за логікою є першим із трьох. Усі три рішення Трампа означають кінець усієї попередньої політики США, відколи 1948 року виникла сучасна держава Ізраїль, ба навіть від ще ранішого періоду, з часу міжнародних приготувань до її виникнення незабаром після Другої світової війни.
Тоді, 1947 року, пленарне засідання ООН ухвалило значною більшістю голосів — тобто переважною більшістю держав світу, — що історична Палестина має бути поділена на державу єврейську і державу арабську, але Єрусалим повинен залишатися окремою територією (corpus separatum) під управління ООН, і що там буде вільний доступ для усіх людей світу до святих місць більшості монотеїстичних релігій, хронологічно: юдаїзму, християнства та ісламу. Сповідники цих релігій становили тоді — і становлять нині — переважну більшість людства. Найбільше налічується християн: близько третини всіх людей на Землі. Мусульмани становлять близько чверті.
Результат історичного голосування в ООН був таким: 33 голоси «за», 13 «проти» і 11 держав утрималися або не брали участі в голосуванні. Сполучені Штати голосували «за» — так само, як потім У Раді безпеки, коли вона багато разів підтверджувала план ООН у різні періоди, також і в новій міжнародній дійсності після Холодної війни. Вашингтон у цій справі ніколи не скористався правом вето. Досі усі держави світу, окрім самого Ізраїлю, згідно визнавали Єрусалим частиною території, окупованої Ізраїлем. Це ж саме підтвердив 2004 року Міжнародний трибунал у Гаазі. Всі посольства розташовані в агломерації Тель Авів – Яффа. Сьогодні жодна держава не йде за американським проводом ані навіть тільки за прикладом. Сполучені Штати — повністю самотні у своїх трьох рішеннях щодо Єрусалима.
Після збройного здобуття Ізраїлем у 1967 році східної частини Єрусалима (частини стародавньої, де розташовані святі місця юдаїзму, християнства та ісламу) деякі держави підтримали новий погляд на статус цього міста. Воно мало бути поділене: західний Єрусалим був би столицею Ізраїля, а східний — столицею арабської держави Палестина. Попри те, що ділення міста асоціюється з гетто і Берліном періоду Холодної війни, нову ідею подекуди вважають більш реалістичною, ніж старий план ООН. Однак цей реалізм позірний, бо з ізраїльського погляду суто арабське та ісламське панування над східним Єрусалимом було би найчорнішим сценарієм. Інша суттєва слабкість такої ідеї — це опущення з уваги прав та інтересів мільярдів християн світу, результат супротивний тому, що в плані керування містом силами ООН.
Ідея поділу Єрусалима ніколи не набувала такої широкої підтримки, як план ООН. Три рішення Трампа зменшують шанси будь-яких дипломатичних розв’язань. Але план міжнародного — всесвітнього — керівництва Єрусалимом не був і не буде відкликаний Генеральною асамблеєю чи Радою безпеки. А в Святій Землі час вимірюється не роками, а тисячоліттями.
Ґжеґож Костшева-Зорбас, Niedziela