Погляд

Чому він зрадив Ісуса? 7 гіпотез щодо Юди

28 Березня 2018, 18:31 15625 Роман Зайонц
Юда

Юда зрадив Ісуса, тому що так веліла йому… його дружина. А та дружина то «зла жінка була».

Згідно з ефіопським «Мучеництвом Пилата», дружиною Юди була… сестра Варавви. Ще інші спекулюють, нібито Юда ревнував Марію Магдалину, яка була без пам’яті закохана в Ісуса і не давала Юді жодної надії. Він же таємно кохав її і не міг дивитися на те благоговіння.

Зрада Юди була, безперечно, болісною для інших апостолів. Людина, яку вони вважали другом, товариш спільних мандрівок видав Ісуса. Вони повинні були з цим фактом якось дати собі раду, позаяк не мали змоги запитати його, чому ж саме він зрадив. Юда повісився одразу після арешту Вчителя. Апостолам залишалося покладатися на свої власні здогадки. І до сьогодні ніхто не знає відповіді на це питання. Проте існує кілька гіпотез.

Гіпотеза 1: заради грошей?

Автор четвертого Євангелія, кого традиція ототожнює з апостолом Йоаном, особливо різко описує Юду. Усякий раз, коли його згадує, він не може утриматися від присвоєння йому якнайгірших рис. Саме четверте Євангеліє стало підставою для різко негативного образу Юди.

Отож, згідно з Йоаном, причиною зради була проста огидна жадібність. Знаменною є сцена намащення Ісуса дорогоцінним миром. Згідно з переказом синоптиків (маю на увазі, звісно, авторів синоптичних Євангелій, а не провісників погоди), вчинок жінки викликав невдоволення серед учнів, яким не подобалося таке марнотратство в контексті потреб бідних (пор. Мк 14, 3‑5, Мт 26, 6‑13).

В Євангелії від Йоана невдоволення вчинком Марії висловлює тільки Юда. Крім того, Йоан пояснює, що причиною цього були зовсім не шляхетні наміри, а злодійкувата натура Юди, який, будучи скарбником, крав гроші із загального сховку: «І говорить один з Його учнів, Юда Іскаріотський, що мав Його видати: “Чому мира оцього за триста динарів не продано, та й не роздано вбогим?” А це він сказав не тому, що про вбогих журився, а тому, що був злодій: він мав скриньку на гроші і крав те, що вкидали» (Йн 12, 4‑6, пор. Йн 13, 29).

 

Юда1

 

Слідуючи цим напрямком, Яків Ворагінський у «Золотій легенді» пояснює зраду Юди так: «За короткий час перед Страстями Господа нашого, розізлився [Юда] за те, що не продано запашної мазі, яка була дана Ісусу та яка коштувала триста динаріїв: він, звичайно, мав намір привласнити цю суму. Тому пішов до євреїв і продав Христа за тридцять срібняків».

Чи насправді Юда привласнював гроші учнів та Ісуса? Чи доведено це? Смію сумніватися… Я вважаю, що Йоан так розгнівався на Юду після зради, аж приписав йому також уявну крадіжку.

Це як у фільмі «Що зробиш, як мене впіймаєш» («Co mi zrobisz jak mnie złapiesz», 1979 р. — Ред.): прибиральниця звинуватила клієнта магазину в крадіжці, бо він вирвав з її рук робочий інструмент, себто ганчірку; продавчиня додала: «І п’яниця! Бо кожен п’яниця — то злодій». У цьому разі міркування Йоана було, ймовірно, подібне: «Якщо він зрадив Учителя, безсумнівно, грабував нас також». Однак якщо Юда був обраний скарбником, то, думаю, до нього мали довіру. Важливо відзначити, що саме йому довірили загальні гроші, а не, наприклад, Матвієві, який, як колишній митар, був ознайомлений з фінансовими питаннями. Також цікаво, що під час Тайної вечері Ісус, імовірно, лежав (бо в ті дні бенкетували у напівлежачій позиції) між Йоаном (улюбленим учнем) і Юдою, а Петро знаходився по інший бік від Йоана.

 

Юда2

 

Звісно, те, що за видання Ісуса Юда дістав винагороду у вигляді тридцяти срібняків, — це факт; але чи означає це, що причиною зради були гроші? Синоптична Традиція, єдина, що згадує візит Юди до первосвящеників (Мт 26, 14‑15; Мк 14, 10‑11; Лк 22, 3‑6), не говорить, що мотивом була винагорода. Зрештою, продавши Ісуса, Юда не зірвав джек‑пот. Тридцять срібняків — не надто висока ціна; стільки коштувала корова або найдешевший невільник. Тому, можливо, ця сума була символічною?

Той факт, що сума була настільки мізерною, для багатьох є підставою вважати, що мотиви Юди були далеко не фінансовими.

Гіпотеза 2: ним оволодів диявол?

Друга гіпотеза про зраду Юди припускає, що він підпорядковувався сатані (Йн 6, 70‑71; 13, 2; 27; Лк 22, 2‑4). Вона свідчить, що Юда відвернувся від свого покликання (див. Діян 1, 24‑25) та віддав свою свободу на послугу «вічного ворога». Це говорить про те, що апостол‑зрадник був усього лиш інструментом. Ініціатором дій Юди, і, отже, автором плану видати Ісуса, був сам диявол: «Під час же вечері, як диявол уже був укинув у серце синові Симона, Юді Іскаріотському, щоб він видав Його…» (Йн 13, 2).

 

Юда3

 

Згідно з Лукою, до одержимості дійшло, коли наближалося свято Пасхи: «Сатана ж увійшов у Юду, званого Іскаріот, одного з Дванадцятьох» (Лк 22, 3). Натомість Йоан каже, що сатана увійшов у свою жертву тільки на Тайній вечері (до того ж, лише після того, як Юда отримав від Ісуса шматок хліба): «За тим же куском тоді в нього ввійшов сатана» (Йн 13, 27а). З цього погляду слова Ісуса: «Що ти робиш, роби швидше…» (Йн 13, 27б) можуть бути звернені не до віроломного апостола, але до диявола.

Деякі апокрифи представляють Юду як особу, відзначену злом, яка з дитинства мала диявольську натуру. Таким поглядам сприяють слова Ісуса, які Він сказав задовго до зради, маючи на увазі Юду: «Чи не Дванадцятьох Я вас вибрав? Та один із вас диявол…» (Йн 6, 70). У вищезгаданій «Золотій легенді» матері Юди наснилося, що вона народить монстра. Отож батьки позбулися дитини, поклавши її в кошик й вкинувши до річки. Малого Юду пригорнула королева острова Іскаріот. Коли на світ з’явився справжній син королеви, Юда вбив свого зведеного брата і втік. Заприятелював із молодим Пилатом. Потім, як Едип, унаслідок нещасного випадку убив власного батька й одружився зі своєю матір’ю. Коли правда вийшла на яв, мати послала його просити вибачення у Христа та відбувати при Ньому покуту. Ось таким чином Юда приєднався до грона учнів Ісуса… Як бачимо, існувала тенденція показати Юду як істоту злу, що робить лише зло та живе тільки для зла; а тому зрада була просто природним наслідком характеру Юди. Було б навіть дивно, якби не зрадив.

Своєю чергою, «Арабське євангеліє дитинства Спасителя» говорить, що Юда з дитинства був одержимий дияволом. Мати привела його до Ісуса, і Юда намагався Його вкусити. Це йому не вдалося, але він вдарив Ісуса в бік — той, який згодом був пробитий списом. Щоправда, сатана покинув маленького Юду за наказом Ісуса, однак потім повернувся (35).

Отакі нісенітниці вигадувала людська фантазія в середньовіччі.

Гіпотеза 3: через особисті причини

Тих особистих причин ми не знаємо, тому можемо підставити сюди що завгодно. Деякі апокрифи припускають, що Юда зрадив Ісуса, тому що так веліла йому… його дружина. А та дружина то «зла жінка була». Ідея насправді курйозна, аби перекладати відповідальність на дружину. Мабуть, її придумали якісь жінконенависники.

 

Юда4

 

Згідно з ефіопським «Мучеництвом Пилата», дружиною Юди була… сестра Варавви. Коли заарештували її брата, вона пішла до Ісуса за допомогою. Не отримавши її, вона звернулася до дружин єврейських старійшин, що зрештою призвело до розп’яття Ісуса (4). Юда, може би, й не зрадив Ісуса, однак він боявся своєї дружини, яка в пориві гніву могла наробити біди. Постать лихої жінки Юди також присутня в деяких рукописах «Євангелія від Никодима». Це вона підказала Юді спосіб видати Ісуса і не бажала вірити в Його майбутнє воскресіння, попри докори сумління свого чоловіка.

Згідно з «Книгою Воскресіння Ісуса Христа від апостола Варфоломія», дружина Юди була нянькою сина Йосипа з Ариматеї, і коли апостол‑зрадник узяв тридцять срібняків, дитина відмовився ссати її груди (2, 1‑2). Звісно, в канонічних Євангеліях нічого про ймовірну дружину Юди не згадується. Невідомо, чи він взагалі був жонатий.

Ще інші спекулюють, нібито… Юда ревнував Марію Магдалину, яка була без пам’яті закохана в Ісуса і не давала Юді жодної надії. Він же таємно кохав її і не міг дивитися на благоговійний стосунок Магдалини до Ісуса. Ось і маємо сценарій солодкавого роману з бразильської мильної опери. Про любов Юди до Марії Магдалини співає Леді Гага, про неї розповідає безліч романів. Важко це якось пояснити, бо навіть в апокрифах нічого на цю тему не знайдемо.

 

Юда5

 

Гіпотеза 4: він від початку був шпигуном

Дехто вважає, що Юда від початку опинився в гроні Дванадцяти як секретний агент та інформатор. І, отже, від початку реалізував задум, доручений йому… А власне, ким? Чиїм насправді агентом міг би бути Юда? Синедріону? Ірода Антипи? Чи, може, римлян?

Не можна «перевірити» Юду. У нас немає доступу до його «портфоліо». Згідно з апокрифічною «Історією Йосипа з Ариматеї», Іскаріот був фарисеєм, племінником Каяфи (1, 3), а до Дванадцятьох приєднався для того, щоб слідувати за Христом. Намагався впіймати Його на хибному слові, за це щоденно отримував золоту дидрахму. Таким чином, тридцять срібняків були тільки доповненням до стабільної заробітної платні інформатора.

Гіпотеза 5: Розчарований терорист

Одна з теорій, що пояснюють причину зради Юди, каже, що апостол розчарувався в Ісусі. Чому? Юда — як і багато інших євреїв — очікував, що з появою на землі Месії буде знято ярмо римського рабства і відродиться царство Ізраїлю. Переломним моментом міг стати в’їзд до Єрусалима у Вербну Неділю. Ісуса вітали натовпи — серед них були головно люди з провінції, які прибули до міста на єврейське свято. З різних переказів ми знаємо, що як Синедріон, так і жителі міста були вельми вороже налаштовані до Ісуса. Бачачи безсилля Христа, який виявився неспроможним переконати єврейську раду у своїй правоті, Юда міг розчаруватися в Ньому і в тому, що Він проповідував.

Прізвисько «Іскаріот» (гр. «Iskariotes»), як вважають, означає «людина з Іскаріоту» (івр. «isz Karioth»). Ця місцевість, розташована поблизу Хеврона, двічі з’являється в Біблії (Нав 15, 25; Ам 2, 2). Деякі, однак, припускають, що прізвисько є похідним від грецького слова «sikarios». Ця назва походить від слова «sica», тобто короткий меч, кинджал, який чоловіки зазвичай ховали в складках мантії. Отже, «sicarios» — це «той, хто вбиває кинджалом». Можливо, Юда належав до братства політичних убивць, пов’язаних із зелотами, члени якого звалися сікаріями (буквально — кинджальниками) і вбивали прихильників римської влади.

Юда міг бути таким борцем за свободу Ізраїлю і сподівався використати Ісуса у своїх власних цілях. Якщо так, то, ймовірно, він відчув глибоке потрясіння, коли переконався, що нащадок Давида і передбачуваний Месія не збирається повалювати римське правління в Юдеї. Він ставився до Нього як до національно-релігійного лідера, але коли зрозумів, що Христос не має жодного наміру боротися з римлянами, і що якесь духовне царство не від світу цього є для Нього більш важливим, аніж доля Вибраного народу, то вирішив зрадити Його, оскільки потрактував вчення Ісуса як небезпечне для справи визвольної боротьби.

Гіпотеза 6: За порученням Ісуса

Існує також гіпотеза, що Юда був найрозумнішим і найбільш освіченим з усіх учнів Ісуса. Насправді то тільки він розумів свого Учителя. Юда зрадив Ісуса за Його велінням, аби справдилися слова Писання та здійснилося Відкуплення світу. Надзвичайно важливе значення мають слова: «Що ти робиш, роби швидше…» (Йн 13, 27). Згідно з далекою від ортодоксії інтерпретацією, ці слова мають характер заохочення, ба навіть благословення. Вони неначе становлять езотеричний заклик, відповісти на який може тільки обраний учень. Оскільки Ісус адресував ці слова безпосередньо Юді, це доводить, що той діяв у тісній взаємодії з Ісусом. Таким чином, по суті, заперечується сам акт зради. Оскільки жодної зради не було! Був лише секретний і таємничий план.

 

Юда6

 

Євангеліє написали учні, які не були втаємничені в план Ісуса та Юди. Вони не зовсім розуміли, що відбувається, тому що були простими людьми без витончених умів. Тобто Юда був оскаржений іншими.

Вони (які втекли зі страху) вийшли сухими з води, вони були хорошими та вірними, а цапом-відбувайлом став Юда, який був злим, підлим і спокусився на гроші. Прихильники цієї гіпотези йдуть ще далі й навіть піддають сумнівам самогубство Юди. А саме, стверджують, що Юду убили розлючені учні Ісуса (не обов’язково всі, але деякі з них). Відомо, що Петро був запальним і без вагань схопився меч у Гетсиманському саду, позбавивши вуха раба первосвящеників (пор. Мт 26, 51). По смерті Ісуса учні були розбиті й розгублені. Без лідера, без вчителя. Помилково витлумачивши вчинок Юди, вони зловили його й замучили до смерті, а потім домовилися, що будуть говорити, ніби він наклав на себе руки. З часом версії трохи переплуталися, та й самі учні забули, про що домовлялися (чи то Юда повісився, чи то кинувся у прірву); і тому Діяння Апостолів описують, що впав сторчма (а то, мабуть, гілка зламалася, на якій повісився), потім тріснув надвоє, і все нутро його вилилось (пор. Діян 1, 18).

2006‑го року ЗМІ сколихнула сенсація: знайдено і опубліковано апокрифічне «Євангеліє від Юди», раніше відоме тільки з заміток Отців Церкви. Сенсацію роздмухали до краю. На перших сторінках газет та в електронних засобах масової інформації можна було прочитати сенсаційні заголовки, такі як «Нове обличчя Юди», «Чи змінить Церква своє вчення?», «Юда не зраджував Ісуса!», «Церква помилялася щодо Юди».

Згідно з цим твором, написаним у середовищі якоїсь гностичної секти (каїнітів, сетитів або барбелогностиків), єдиним істинним учнем Ісуса (і гностиком) був Юда, а інші апостоли були обрані лишень задля контрасту, як стадо нерозумних овець. Нічого не розуміли, а Ісус постійно з них кепкував і висміював їхню дурість, ставлячи Юду за взірець. Юда зрадив Ісуса за Його власним бажанням, аби Христос міг залишити тіло і покинути цей світ. Так більш-менш виглядає зміст апокрифу, який викликав масову сенсацію та ідею змінити вчення Церкви. Однак насправді важко зрозуміти, чому вигадки якихось там гностиків мають раптом знищити те, що проголошує Церква.

У Польщі промотором образу Юди як довіреного соратника Ісуса є релігієзнавець Яцек Сєрадзан. Він проголосив ідею, що Юда є першою жертвою «чорного піару», тому християнство має якомога швидше його реабілітувати, позаяк він був найвірнішим учнем Ісуса. Перед публікацією «Євангелія від Юди» багато «прогресивних» теологів зажадали такої реабілітації від Бенедикта XVI, говорили навіть про «святого Юду». Цікаво відзначити, що руку до цього доклав один самопроголошений «папа». Отож, такий собі Гастон Трамбле з Канади (який 1968 року проголосив себе Папою та велів називати себе не інакше, ніж Його Святість Григорій XVII), не тільки канонізував Юду, але навіть проголосив догмат про його… непорочне зачаття.

Гіпотеза 7: аби Ісус проявив свою міць

Цілком можливо, що Юда був пристрасним націоналістом і патріотом, та водночас твердо вірив, що його вчитель був Месією. Бо ж бачив знамення і чудеса. Він бачив помноження хлібів, зцілення і навіть воскресіння мертвих. Хто міг встояти перед такою силою? Юда чекав, коли його Учитель виступить проти римської влади. Нетерпіння до того, що вчитель досі швендяє по всій провінції і дає ухильні відповіді замість рішучих заходів, спонукало його до дій. Цілком можливо, що він хотів поставити Ісуса в такій ситуації, аби у Нього не було іншого вибору, окрім як розпочати велику справу очищення Палестини від окупантів. Зрадив Ісуса, аби якимось чином змусити діяти, тобто, допомогти в завершенні месіанського покликання.

Юда вірив, що під час неминучого арешту Ісус проявить свою міць та підніме єврейське повстання.

Розпочнеться нарешті тріумфальна хода до влади, римлян буде витіснено, корумпованих представників касти жерців покарано, а Месія сидітиме на престолі Ізраїлю, відроджуючи колишню славу Вибраного народу. Однак, позаяк Ісус дозволив себе схопити, Юда міг вирішити, що Учитель із Назарета не є тим очікуваним Месією, а, отже, він видав на смерть невинну людину. Тому він повернувся до первосвящеників і доніс на самого себе: «Я згрішив, невинну кров видавши» (Мт 27, 4а). Таким чином він хотів урятувати Ісуса, якому загрожувала смерть. Проте його волання залишилося без відповіді серед тих, що вважали себе праведними: «А нам що до того? Дивись собі сам…» (Мт 27,4б). Підтвердження невинності арештанта, згідно з законами, що панували у І столітті після Різдва Христового, мало привести до припинення суду і перегляду справи (Синедріон 6, 1). Однак цього не сталося. Юда спостерігав за тим, що відбувається, зі зростанням жаху. Такий розвиток подій видається мені досить імовірним; крім того, це розумно пояснює самогубство Юди, замученого докорами сумління.

А як було насправді?

Хто знає…

Stacja7
Переклад: Анастасія Подлюк, СREDO
 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

Юда Іскаріот

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: