Нове папське повчання про святість: «Радійте й веселіться»

Назва нового папського повчання (адгортації) на тему святості в сучасному світі взяти з Євангелія від св. Матея: «Радійте й веселіться» (Мт 5, 12).

Нове напоумлення Святішого Отця представлене сьогодні, в понеділок 9 квітня 2018 року, на який припала урочистість Благовіщення Господнього, перенесена через збіг у літургійному календарі Церкви з дня 25 березня, Вербної Неділі.

Це не академічний або доктринальний текст. Його мета — «практична відповідь на покликання до святості в наші часи».

Святими стаємо, живучи Блаженствами, що є магістральною дорогою, оскільки прямують у протилежному від світу напрямку. Всі можуть стати святими, бо Церква завжди навчала, що це — загальне покликання, доступне для кожного, про що свідчать чимало святих, «які живуть по сусідству». Життя в святості тісно пов’язане із життям милосердя, яке є «ключем до Неба». Отже, святий — це той, хто вміє зворушуватися та зрушитися з місця, аби допомагати нужденним і зціляти злидні. Це той, хто ховається від замислів давніх, але завжди актуальних єресей, і той, хто, крім всього іншого, «здатен жити з радістю та почуттям гумору» в цьому агресивному й забіганому світі.

Вступ

Саме дух радості Папа Франциск обрав як вступ до свого нового Апостольського напоумлення «Gaudete et exsultate» (Радійте й веселіться) на тему святості в сучасному світі. Воно розпочинається словами Ісуса, зверненими до тих, які через Нього зазнають переслідувань і принижень. У п’яти розділах, на які розподілені 177 пунктів документу, Папа слідує за провідною думкою всього свого навчання про Церкву, покликану бути близькою «до стражденного Христового тіла». Він підкреслює, що це не «трактат про святість з багатьма визначеннями та розрізненнями», але спосіб причинитися до того, аби ще раз прозвучало покликання до святості, вказуючи на «його ризики, виклики й нагоди» (п. 2).

Розділ 1

Перш, ніж говорити про те, що слід робити, аби стати святими, Папа зупиняється на «покликанні до святості», запевняючи, що для кожного існує шлях вдосконалення, і не треба знеохочуватися, споглядаючи «приклади святості, які здаються недосяжними» або намагаючись «наслідувати те, що не було задумане» для нас. «Видів» святих є дуже багато. Поруч із тими, кого Церква визнала святим офіційно, є набагато більше тих, про кого підручник історії не згадує, однак вони відіграли вирішальну роль у переміні світу. Серед них чимало християнських свідків, чиє мучеництво знаменне для наших часів. «Кожен святий — це місія, запланована Отцем, аби відобразити, уособити, в конкретний момент історії, певний аспект Євангелія». Святість це пізнання таємниць життя Христа, «постійне помирання та воскресання разом із Ним», наслідування різних аспектів Його життя. «Дозволь Духові формувати в тобі особисту таємницю, яка може відображати Ісуса Христа у сучасному світі», в місії будування царства любові, справедливості та загального миру, заохочує Франциск.

«Святі, які вже перебувають перед Божим обличчям», стверджує Папа, «нас заохочують та супроводжують». Але святість, до зростання якої закликає Бог, — це святість щоденних «простих жестів», про які свідчать ті, хто живе поруч із нами, так би мовити, «середній клас святості».

Святість різноманітна, як саме людство. Господь передбачив особливий шлях для кожного з вірних, не тільки для духовенства, богопосвячених чи тих, хто провадить споглядальне життя. Ьез огляду на нашу роль, ми всі покликані до святості «через життя в любові й давання свідчень».

Одним зі способів давати свідчення є «жіночий стиль святості», як жінок славетних, так і невідомих. Святість полягає як у спротиві великим викликам, так і в малих жестах: відмові від пліткування, терпеливому і сповненому любові слуханні, доброму слові до вбогих.

Святість не применшує нашої «людської частки», дозволяючи входити Богові в нас і наше життя; але щонайменше ми потребуємо моментів тиші, аби стати в правді щодо себе самих і дозволити Богові в нас увійти.

Розділ 2

В другому розділі Святіший Отець викриває тих, кого називає «вишуканими ворогами святості», що вже не раз  ставали предметом його роздумів, зокрема, під час проповідей у каплиці Дому св. Марти», в Апостольському напоумленні «Evangelii gaudium», як також у нещодавньому документі Конгрегації віровчення «Placuit Deo». Мова про гностицизм та пелагіанізм, що є багатовіковими викривленнями християнської віри, зберігаючи «тривожну актуальність».

Гностицизм є самохвальбою «розуму без Бога і без тіла». Йдеться про «марнославну поверховність», яка претендує на те, щоб приручити «таїнство Бога та Його благодать», й доходить, таким чином, до того, що надає перевагу «Богові без Христа, Христові без Церкви, Церкві без людей».

Міць, яку гностицизм визнає за розумом, пелагіанство, своєю чергою, надає волі — особистим старанням людини. Хоча сучасні пелагіани схвально говорять про Божу благодать, однак вони вважають, що людська воля це щось досконале і всемогутнє, а благодать є додатком. Вони не беруть до уваги того, що в земному житті благодать не зцілює людської слабкості повністю, раз і назавжди.

Благодать ґрунтується на природі. Вона не чинить нас супер-людьми, а дбає про нас і поступово перемінює. Якщо відкинути цю історичну поступову дійсність, то можемо, по суті, заблокувати Божу благодать.

«Одержимість законом» чи «показне дбання про літургію, доктрину чи престиж Церкви» є для Папи, зокрема, типовими рисами християн, які спокусились цією відроджуваною єрессю. Такі християни, переоцінюючи значення людської волі та свої власні можливості, можуть стати одержимими дотриманням пунктів і приписів, для них важливе суспільне і політичне визнання, вони педантичні у підході до літургії, доктрини та престижу Церкви, пишаються своєю практичністю, надмірно приділяють увагу програмам самодопомоги і самореалізації, обстоюють свої принципи, звичаї та способи дії. Життя Церкви стає музейним об’єктом, який треба оберігати, або ж доступним для небагатьох. Це позбавляє Євангеліє простоти, краси і смаку, воно стає немовби копією себе, де вже мало місця на дію благодаті.

Святіший Отець, натомість, нагадує, що Божа благодать перевищує «здатність розуму й силу волі людини»; ми, натомість, «ускладнюємо Євангеліє та стаємо невільниками схем».

Розділ 3

Поза межами всіх «теорій про святість» стоять Блаженства, які Папа ставить у центрі третього розділу, стверджуючи, що в Нагірній проповіді Ісус «в усій простоті пояснив, що означає бути святими». «Щасливий» і «блаженний» тут стають синонімами слова «святий».

Францискрозглядає Блаженства одне за одним. Від убогості серця, що включає «поміркованість у житті», до «реагування з покірною лагідністю» у світі, в якому «повсюди сваряться». Від мужності дозволити болеві інших нас пронизати та мати співчуття, в той час як світське наставлення «ігнорує та відвертає погляд», — до «шукання справедливості з почуттям голоду й спраги», в той час як корупція розбиває життя. Від «дивитися й діяти з милосердям», що означає допомагати іншим та прощати, до «зберігання серця чистим від усього, що забруднює любов». Від «сіяння» миру й суспільної дружби, усвідомлюючи складність прокладання мостів серед відмінних людей, до прийняття переслідувань, бо сьогодні послідовність Блаженствам «може бути несхвальною, підозрілою чи висміюваною», але для того, щоб жити Євангелієм, не можна чекати, «щоб усе навколо нас стало сприятливим».

Одне з Блаженств, а саме «Блаженні милосердні», виражає, за словами Папи, «велике правило поведінки» християн, описане в 25-му розділі Євангелія від Матея, розповіді про Страшний суд. Вона показує нам, що бути святими не означає «закочувати очі у вигаданому екстазі», але жити Богом через любов до найостанніших. На жаль, існують ідеології, які «калічать Євангеліє». З одного боку, це християни, які живуть без взаємин із Богом, «перетворюючи християнство в своєрідну неурядову організацію», а з іншого — ті, які «не довіряють соціальній залученості інших», вважаючи це поверховим, секуляризованим, «комуністичним і популістським», або ж «роблять його відносним» в ім’я етики. Папа підкреслює, що захист кожної категорії слабких і беззахисних людей має бути «стійким і натхненним»: чи йдеться про прийняття мігрантів, чи про біоетичні проблеми. Наш захист невинних ненароджених має бути ясний, рішучий і ревний, бо ставкою є гідність людського життя, яке завжди є святе і вимагає любові до кожної людини, без огляду на стадію її розвитку. Однак «так само» святим є життя убогих, принижених, покинутих і скривджених, хворих і приречених на приховану евтаназію, жертв торгівлі людьми та нових форм рабства. Ситуація мігрантів зовсім не «менш серйозна», ніж високі біоетичні питання. Для християнина «єдина відповідна постава — це стати на захист тих наших братів і сестер, хто ризикує власним життям, аби дати майбутнє своїм дітям».

Розділ 4

Звернувши увагу, що «насолоджуватися життям», до чого заохочує «гедоністичне споживацтво», суперечить «прославлянню Бога», який закликає жертвуватися через діла милосердя, Франциск переходить до «обов’язкових» характеристик, необхідних для того, щоб зрозуміти стиль життя в святості: «витривалість, терпеливість і лагідність», «радість і почуття гумору», «сміливість і запал», дорога святості як подорож, прожита «в спільноті» та в «постійній молитві», що веде до «споглядання», яке не є «втечею від світу».

Витривалість, терпеливість і лагідність

Це виражає внутрішню силу, базовану на Богові, яка робить нас здатними давати свідчення сталого чинення добра. З тим, що в нас егоїстичне й агресивне, ми маємо боротися. У цифровому світі християни «впадають у пастку словесного насильства», не виключаючи також католицьких засобів комунікації, де знеславлення і очорнення стає чимсь нормальним. «Вражає, як інколи, стверджуючи, що вони захищають заповіді, християни геть-чисто забувають про Восьму, яка забороняє складати фальшиве свідчення».

Радість і почуття гумору

У святих усе добре з гумором. Вони випромінюють позитивний дух і надію, навіть у тяжкі хвилини. Кепський настрій погано свідчить про святість. Сум може бути ознакою невдячності Богові за Його дари.

Сучасна культура, споживацька, індивідуалістична, не дає справжньої радості, а миттєві задоволення тільки наповнюють серце пихою.

Сміливість і запал

Святість це також сміливість, гаряче прагнення євангелізувати і залишити по собі слід на цій землі. «Сміливість і апостольська відвага становлять суттєвий елемент місії». Зважившись піти на периферії, ми знайдемо там Ісуса, уже присутнього в серцях людей, і їхніх зранених тілах, у їхніх турботах і глибоких печалях.

Більше, ніж бюрократів і функціонерів, Церква потребує ревних місіонерів, які з ентузіазмом діляться справжнім життям. Святі нас дивують, до своїм життям підганяють нас покинути понуру і нудну поміркованість.

У спільноті

Зростання у святості й прогрес у житті й діяльності можливий у спільноті з іншими. Ділення словом та спільне святкування Євхаристії формує братерство і робить нас місійною спільнотою. Також спільнота провадить нас до правильних містичних переживань, розділених з іншими.

Однак містика буває рідше і такі події менш значущі, ніж малі щоденні речі. Ісус просив учнів звертати увагу на дрібниці: вино, яке закінчується, вівцю, що загубилася, дві малі монети вдови. Інколи через такі малі речи ми стаємо обдарованими утішим досвідом Бога.

В неустанній молитві

Довірлива молитва, без огляду на її тривалість, — це відповідь відкритого серця на зустріч із Богом сам-на-сам. У такі моменти ми можемо розпізнати дороги святості, на які Господь нас призиває. Для кожного учня важливо проводити час з Учителем.

Бог входить у нашу історію, і тому наша молитва переплетена спогадами. Подумай про свою історію, коли молишся, і знайдеш у ній багато благодатей.

Благальна молитва це вираження серця, яке довіряє Богові та усвідомлює, що саме нічого не досягне. Молитва прохань часто заспокоює наші серця і допомагає витривати у надії. Заступницька молитва це акт уповання на Бога, а водночас прояв любові до ближнього.

Розділ 5

Оскільки християнське життя — це «постійне» змагання зі «світською ментальністю», яка робить нас «пересічними», свої роздуми Папа завершує у п’ятому розділі, заохочуючи до «боротьби проти лукавого», який не є «міфом», але «особою, яка нас мучить». Слід «пильно» протистояти його нашіптуванням, використовуючи «могутню зрою» молитви, Святих Таїнств, а також життям, пронизаним ділами милосердя.

Наша дорога до святості — це «постійна боротьба», але водночас — «джерело миру і радості». Як можна мати певність, що те, що до нас приходить, є від Святого Духа, а не від диявола? Завдяки розпізнанню, яке є чимось іншим, ніж висновок розуму чи рада здорового ґлузду. А для розпізнання важлива тривала молитва та іспит сумління, який Папа просить робити щоденно, «у щирому діалозі з Господом».

Розпізнання важливе, особливо в наш час, який «пропонує величезні можливості для дій та розваг», від подорожей до невластивого використання технологій, які «не залишають вільного простору, в якому міг би пролунати Божий голос». Папа закликає до особливого дбання про молодь, що часто наражається на «постійне перескакування з теми на тему» у віртуальних світах, далеких від дійсності. «Розпізнавання робимо не для того, аби відкрити, що ще можемо отримати від цього життя, але щоб розпізнати, як можемо краще сповнити місію, яка ввірена нам у Хрещенні».

За матеріалами: Радіо Ватикану, Vatican News