Роздуми над Першим читанням на вівторок Х Звичайного тижня, рік ІІ
Тими днями висох потік, біля якого переховувався Ілля, бо не було дощу в країні.
Тоді надійшло до нього таке слово Господнє: «Встань, іди в Сарепту сидонську і перебувай там. Ось Я повелів там удові, щоб давала тобі їсти».
Устав він та й пішов в Сарепту; прийшов до воріт міста, аж ось удовиця збирає дрова. Покликав він її та й каже: «Дай мені, будь ласка, трохи води з глечика напитись». Як же вона йшла по воду, кликнув у слід і каже: «Принеси мені, будь ласка, і шматок хліба в своїй руці».
Вона ж каже: «Так певно, як живе Господь, Бог твій, нема в мене нічого печеного, тільки пригорща муки в посудині та трошки олії у глечику. Оце назбираю трохи дров та повернувшись, приготую, що маю, собі та синові, а там з’їмо й помремо».
Ілля ж їй: «Не бійся, іди й зроби, як сказала; тільки наперед спечи мені коржика і принеси сюди, собі ж і синові приготуєш опісля. Так бо говорить Господь, Бог Ізраїля: “Посуд з мукою не опорожниться, глечик з олією не опустіє аж до того дня, коли Господь пошле дощ на землю”».
Пішла вона й зробила, як сказав їй Ілля; і їла вона, він і її син довго. Посуд з мукою не опорожнювався, глечик з олією не вичерпувався, за словом, яке Господь сказав через Іллю.
1 Цар 17,7-16
Початок «циклу Іллі», тобто серії подій, пов’язаних з цим пророком, у книзі Царів досить несподіваний. Все розпочинається з оголошення засухи і всього, що з цим пов’язано. Навіть він сам має піти зі своєї землі на чужину, в Сарепту, до язичників. Господь його зміцнює: навіть якщо ті люди далекі від віри Ізраїля, однак і над ними простягається Божа сила. Тому «Я повелів там вдові» — Господь має вплив і на тих, хто в Нього не вірить. І посилає до них пророка, а хто такі пророки – про це ми говорили вже вчора.
Ілля йде в ті далекі краї і як він поводиться? Як дуже неприємний гість. Просить води — це ще можна зрозуміти. Але коли просить хліба і вдова йому відповідає, що їй самій бракує харчів, Ілля не поступається, а навпаки, посилює прохання: спочатку нагодуй мене, а потім себе і сина. Нахаба. Безсердечний. І цитує Бога Ізраїля…
Велика віра тієї жінки. Легше було відіслати цього незнайомого чужоземця. А вона робить так, як той їй сказав. З того «мало», що мала й поділилася, зробилося небагато, але постійно. Чудо!
Нема що дати: в нас може бути мало грошей, мало речей, мало часу, мало співчуття, мало любові… Як ділитися? Як давати іншим? Мені б самому вистачило… Божа логіка інша і Божа сила інша. Коли даємо з нашої убогості, то отримуємо несподівано більше. Вдова не отримала мішок муки та бочку олії, але стільки, скільки вистачало їй, дитині і пророку. Якщо дам комусь частинку себе і того, що моє, теж отримаю від Бога необхідне. Не так обов’язково бути мільйонером, аби допомогти. Можливо, саме убогість робить вразливішим на іншого. А Бог має слабкість до убогих. Може, це таке — наше буття світлом світу та його сіллю?
фінансово.
Щиро дякуємо!
