Папа до швейцарських католиків: просімо благодаті  зробити перший крок

Святіший Отець закликав католиків не замикатися, а бути відкритими на інших, бути готовими зробити перший крок у молитві, братній зустрічі, у любові.

Папа очолив Святу Месу у виставковому центрі Палекспо. Вона стала заключною подією його одноденного візиту до Женеви, який Понтифік здійснив 21 червня 2018 року. Під час проповіді Святіший Отець коментував молитву «Отче наш».

«Отець, хліб, прощення. Три слова, які дарує нам сьогоднішнє Євангеліє. Три слова, які ведуть нас у серце віри», — цими словами Папа Франциск розпочав свою проповідь, пише Vatican News.

Свої роздуми Єпископ Рима розпочав від слова «Отче», яким розпочинається Господня молитва. На переконання проповідника, це слово є ключем, що відчиняє Боже серце. Адже лишень промовляючи «Отче», ми молимось «християнською мовою», молимось «по-християнськи». Господь Бог не є Кимось абстрактним, але, перш усього, – Батьком. Бо ж Ісус Христос навчив нас промовляти: «Отче наш, що є в небі», – а не: «Бог небес, що є Отцем». А це означає, що перше ніж бути вічним та нескінченним, Бог є Батьком.

«Отче наш» виявляє нашу ідентичність

Як навчає нас Святе Письмо (див. Еф. 3, 15), від Бога-Отця походить усе материнство та батьківство; у Ньому бере початок усе добро та наше життя. А тому, «Отче наш» – це формула життя, яка виявляє нашу ідентичність, тобто те, що ми є улюбленими дітьми Господа Бога. А також вказує на те, що ми повинні робити: любити Бога, нашого Батька, та інших, наших братів та сестер. Молитва «Отче наш» є молитвою «нас», молитвою Церкви, тобто спільноти; є молитвою, де немає місця на «я» чи «моє», а лише – для «Ти» (тобто, Боже) та «Твоє, Твоя».

«Отче наш» вказує, що ми родина

Молитва «Отче нас» повертає нам наше коріння. Адже коли існує Отець, то ніхто не є відкинутим; страх та непевність вже не панують. Повторення цих слів постійно пригадує нам, що ніхто у цьому світі не є самотнім, бо ж має Отця. А також слід пам’ятати, що Отець має інших дітей, що ми не є єдиною дитиною, а отже, кожен із нас повинен дбати про своїх братів та сестер, що належать до однієї Божої родини.

На переконання Глави Католицької Церкви, промовляючи слова «Отче наш», ми зазначаємо, що кожна людина покликана співжити з іншими людьми як з братами та сестрами, немов в одній родині; що кожен із нас покликаний оберігати цю родину та не дозволити, щоб у ній було місце для байдужості щодо інших: починаючи від дітей, які ще не народилися; похилих віком осіб, які вже не можуть навіть розмовляти чи є без свідомості; знайомих, яким не можемо пробачити; злиденного, який відкинений немов непотріб. «Цього від нас просить Отець, це наказує: любити одні одних серцем дітей, які між собою є братами», – наголосив Вселенський Архиєрей.

«Хліб щоденний» – те, що необхідне для життя

Далі проповідник перейшов до слова «хліб», пригадуючи, що Ісус закликає нас, щоб ми кожного дня просили у Всевишнього хліба на щодень. Непотрібно просити більшого, лише хліба, тобто того, що є необхідним для нашого життя. Хліб – це, перш усього, пожива, яка необхідна людині на сьогодні, для здоров’я, для праці; це та їжа, якої сьогодні для багатьох наших братів та сестер не вистарчає. Тому проповідник наголосив, що великим злом є спекулювати хлібом: базові харчі для щоденного життя повинні бути доступними для усіх без винятку людей.

Просити хліба – просити навчитись жити просто

Папа зауважив, що просити у Господа щоденного хліба – це, немов, казати: «Отче, допоможи мені вести простіше життя». Сьогодні життя стало дуже складним: багато людей поспішають від ранку до ночі, серед тисячі дзвінків і повідомлень, неспроможні зупинитися перед обличчями інших людей; занадто занурюються в труднощі та живуть в ритмі, що викликає тривогу.

Святіший Отець подав у приклад святого Луїджі Гондзаґу, пам’ять якого відзначається саме цього дня, пригадавши його життєві рішення та зречення, які були немовби діями проти течії. Але таке зречення необхідне, адже багато речей наповнюють наше життя, вчиняючи наше серце порожнім. Папа заохотив обирати «простоту хліба», щоб стати спроможними віднайти сміливість тиші та молитви, які є закваскою справжнього людського життя; вибирати людей, а не речі; цінувати те просте, що ми маємо, і берегти його.

Ісус є нашим щоденним Хлібом

Продовжуючи проповідь, Папа наголосив на тому, що не можемо забувати про те, що Ісус Христос є для нас нашим щоденним Хлібом, без Якого ми нічого не можемо (див. Ів. 15, 5). Він є основною стравою для нашого доброго життя, а ми часто сприймаємо Його лише як додаткову поживу. «Але, якщо Він не є нашою життєвою поживою, центром наших днів, щоденним подихом, то усе стає даремним», – наголосив Святіший Отецб, пригадавши, що Христос повинен бути першим та найважливішим у нашому житті.

Прощати – обов’язок християнина

Зупинившись над третім словом («прощення»), Папа зауважив, що прощати кривдникам не є простою справою, зокрема, тоді, коли йдеться про тих людей, яким ми вже колись простили. В молитві «Отче наш» Христос чітко говорить, що коли прощатимемо тим, які нас скривдили, то й наш Отець, що на Небі, простить нам наші провини і навпаки (див. Мт. 6, 14-15). Прощати – це обов’язкова вимога молитви «Отче наш».

Господь звільняє наше серце від усякого гріха, усе прощає, але вимагає одного – щоб і ми не втомлювались прощати нашим ближнім. Господь прагне, щоб ми дали загальну амністію провинам інших. А тому, варто зробити добрий рентген нашого серця, щоб придивитись чи у ньому, бува, немає якихось блокад, перепон для прощення, які слід усунути. І потрібно ввіритись у руки Господа Бога, просячи, щоб Він допоміг нам справитись із складними життєвими ситуаціями та бути здатними прощати.

Прощення відновлює і робить чудеса

Як зазначив Єпископ Риму, прощення відновлює та робить чудеса. Святий апостол Петро досвідчив прощення Ісуса і став Пастирем Його люду; Савло, отримавши прощення Стефана, став святим апостолом Павлом, а кожен із нас знову стає новою людиною, коли, отримавши прощення Небесного Отця, любить своїх братів та сестер. За словами Папи, у світі не існує більшої новини, ніж та про прощення, яке «перемінює зло в добро». У чому можемо пересвідчитись, аналізуючи історію християнства.

Користь взаємного прощення

Скільки добра принесло та приносить у наше життя, коли ми взаємно собі прощаємо, коли після століть непорозумінь та поділів, наново відкриваємо наших братів та сестер. Небесний Отець радіє, коли ми з усього серця любимо та прощаємо одні одним (див. Мт. 18, 35). Тоді Він дарує нам Свого Святого Духа. «Просімо цієї благодаті: не боронити себе з зачерствілою душею, завжди вимагаючи від інших, але робити перший крок в молитві, у братерській зустрічі, у конкретному вчинкові милосердої любові. Таким чином, ми уподібнимося до Отця, Який любить безкорисливо. І Він зіллє на нас Дух єдності», – закінчив проповідь Вселенський Архиєрей.