Коли ми під час Божої Служби збираємо пожертви «на тацю», це насправді щось більше, ніж просто «скинутися» на утримання храму. Від початку існування Церкви ця збірка становить важливу частину літургії.
Ділитися з тими, хто потребує
Тривалий час — коли я був лектором, потім кліриком і, нарешті, священиком, — мені не подобалося збирати «на тацю». Я вважав це досить неприємним заняттям. Щось на зразок — як казав о. Ян Качковський — «ексклюзивного жебрацтва». Тільки з часом я зрозумів, що ця знаменита «таця» становить важливий елемент літургії.
Ще на самому початку християнства Діяння апостолів виразно говорять про глибоке почуття спільної відповідальності вірних за Церкву і один за одного:
«І вони перебували в науці апостольській, та в спільноті братерській, і в ламанні хліба, та в молитвах. І був острах у кожній душі, бо багато чинили апостоли чуд та знамен. А всі віруючі були вкупі, і мали все спільним. І вони продавали маєтки та добра, і всім їх ділили, як кому чого треба було.» (Діян 2,42-45).
Щоправда, з наведеного тексту незрозуміло однозначно, що складання дарів відбувалося безпосередньо під час літургії, але євхаристійний контекст дуже чіткий, тому що Лука тут згадує про «ламання хліба».
За часів св. Юстина (+165) принесення дарів уже становить постійний елемент Святої Меси. У своїй «Апології» Юстин описує його перебіг і мету:
«Хто може це собі дозволити і має добру волю, жертвує те, що хоче і може, а потім вся збірка складається в руки настоятеля. Він розподіляє зібране між дітьми-сиротами, вдовами, хворими або тими, хто з інших причин терпить від нестачі, а також ув’язненими та подорожніми, які гостюють у спільноті; одним словом, він спішить допомогти всім, хто цього потребує».
Таця: постійний елемент літургії
Наступні свідчення знаходимо у Тертуліана і св. Кипріана (II-III ст.). Обидва знають збирання дарів як постійний елемент літургії, пов’язаний із приготуванням дарів хліба і вина, які за мить мають стати Тілом і Кров’ю Христа. Разом із хлібом і вином до вівтаря приносять усі інші дари.
Таким чином Церква (спільнота вірних) долучається до Євхаристійного діяння самого Господа. Він жертвує себе в Євхаристії Отцю і нам, а ми в цій жертві єднаємося з Ним і віддаємо себе — плоди нашої праці, зусиль і повсякденного життя. І так само, як жертва Ісуса приходить нам на допомогу, так і ми допомагаємо братам і сестрам.
Спочатку дари складали у вигляді речей, продуктів і грошей. Іноді траплялося, що в дар приносили акти на власність будинків або землі. Це завжди були дари «на потреби Церкви», а отже, і спільноти. Вони були переважно призначені на благодійність — допомогу бідним, хворим, покинутим.
Згодом — одночасно із зростанням християнських спільнот (особливо після едикту толерантності Костянтина 313 року) і виникнення місць відправлення культу, про які потрібно було дбати (раніше християни збиралися на Євхаристію головно вдома) — принесені пожертви стали також складати на потреби культу і місіонерської діяльності, а також на утримання духовенства.
Стали переважати дари у вигляді грошей, оскільки ними було зручніше розпоряджатися у великих спільнотах. Однак звичай принесення речей, харчів та іншого в процесії зберігалася принаймні до ХІ-го століття.
Мій дар стає частиною Пасхи Ісуса
Отже відома нам сьогодні «збірка на тацю» має дуже давні традиції. Від самого початку вона була діяльністю суто літургійною і мала глибокий духовний зміст. Разом з євхаристійними дарами я складаю свій матеріальний дар, який я заробив щоденною працею.
Таким чином моє повсякденне життя стає частиною Пасхи Ісуса. Про це говорить заклик: «Моліться, щоб мою і вашу жертву прийняв Бог Отець Всемогутній» і прохання Євхаристійної молитви: «Нехай Він учинить нас вічним даром для Тебе». Варто про це пам’ятати, коли наступного разу витягнемо з гаманця пожертву «на тацю».
Переклад CREDO за матеріалами: о. Міхал Любовицький, Aleteia
фінансово.
Щиро дякуємо!
