Хлопець без рук і ніг зміг подолати глузування й знайшов друзів у школі. Отже, «mission is NOT impossible»?
Чи не найвлучнішим відповідником до англійського слова «булінг» є українське «залякування, цькування». Слово, може, й нове, а от явища цього напевно зазнавав кожен. На різних рівнях люди знущаються з тих, хто відрізняється від них. І найжорстокішими, на жаль, є саме школярі.
Реальність страшніша за популярний серіал «Школа», відомий на весь світ сітком «Glee» чи класичний кінотвір «Опудало». Жертви булінгу не можуть утекти, часто бояться розповісти про свою проблему. Щоденні цькування, глузування й жарти спричиняють комплекси, психічні проблеми і страхи, з якими людині доведеться боротися решту життя. Звучить знайомо?
Нік Вуйчич — чоловік, який народився без рук і ніг, добре знає про це з власного досвіду. Ніхто не міг вирізнятися з натовпу більше за нього: відсутність кінцівок — досить серйозна відмінність. Та його історія — це історія перемоги.
«Після переїзду [сім’ї] до Канади, настав час для мене йти до школи», — розповів Нік у минулорічному виступі на Хрещатику в Києві. Його батьки казали: «Ти готовий. Ти прекрасний. Не переймайся тим, що скажуть інші». Натхненний і юний містер Вуйчич таки пішов на заняття й цілий день терпів глузування і цькування. Повернувшись додому, він сказав батькам, що вже ніколи не повернеться до школи. «Чому ж?» — запитав тато. «Тому що я так відрізняюсь! Інші завжди принижуватимуть мене!»
Зараз 36-річний Нік Вуйчич говорить про цькування з усмішкою: «Інколи ми падаємо. Інколи маємо виправдання, чому не підводимося знову. Інколи стояти далі — просто неможливо. Але якщо хтось завдає мені болю, то я вибираю: прощати чи ні. Є багато в нашому житті того, що нас тримає, затримує від того, щоб рухатися вперед. Але прощення і співчуття — вирішення всього».
Він розповів, як йому вдалося подолати постійні глузування й вижити у звичайній середній школі. «Коли однолітки знову цькували мене, я замислився, чому вони так роблять. Можливо, вони зазнають насильства вдома. Можливо, вони налякані чи мають батька-алкоголіка. Можливо, відчувають, що хочуть здатися. І єдиний для них спосіб відчувати, що вони контролюють своє життя, — це контролювати мене. Ті, кому боліло всередині, завдавали болю мені. Люди дивилися на мене з ненавистю. Я не розумів, чому мої вороги — мої вороги. Але певної миті я вирішив, що коли я не прощаю когось — це шкодить мені».
Врешті, Нік просто наближався до декого з тих, які найбільше глузували з нього, і просив: «Припиніть, ви робите мені боляче». На їхні глузування він знову казав, що йому дуже образливо слухати це все. «Я тебе прощаю», — сказав Нік до свого найбільшого ворога. «Що?» — обурився той. «Так, я серйозно. Просто обійми мене». Після цього випадку хлопці стали найбільшими друзями.
«Потрібна покора, щоб визнати, що тебе образили. Але вона принесе прощення. Добро приносить добро», — розповідає Нік.
Досить несподіваний метод боротьби із цькуванням все-таки має право на існування. Хтось із великих казав, що інколи найкращий спосіб перемогти — це здатися. І той, хто мав би виглядати слабким і зацькованим, виходить із ситуації переможцем.
Майже 30 років потому Нік Вуйчич — один із найвідоміших мотиваційних спікерів, мільйонер, щасливий батько чотирьох дітей. На наступні кілька років він обрав собі за мету — боротися проти знущань і зацьковувань у школах через роботу з молоддю.
Уже цієї осені він матиме семінар у Львові на стадіоні «Арена Львів». Завітати можуть усі, кому болить ця тема, хто шукає натхнення чи мудрих думок. Підхід організаторів — зробити квитки якомога доступнішими, тому поспішайте придбати їх за цим посиланням.
фінансово.
Щиро дякуємо!
