Роздуми над Першим читанням на середу XXV Звичайного тижня, рік ІІ
Кожне слово Боже випробуване. Воно – щит для тих, що в ньому захисту шукають. До слів Його не додавай нічого, а то Він тобі докорятиме й за брехуна вважатиме.
Двох речей прошу я в Тебе; не відмов мені їх, доки не умру я: неправду та брехливе слово віддали від мене; не давай мені ані злиднів, ані багатства, подай лиш достатнього хліба, щоб я, наситившись, Тебе не зрікся, та не сказав: «Хто Господь?» – або, збіднівши, не став красти та не безчестив імені Бога мого.
Прип 30,5-9
Потрібно мати покору перед Божим Словом — без лишніх додатків, але й без обрізувань. Тоді воно захистить нас, коли будемо його шукати.
А молитва, яку читаємо в сьогоднішньому уривку, — просто прекрасна. В ній мудрість, життєва мудрість. У багатьох текстах Старого Завіту знаходимо думку, що багатство це наслідок Божого благословення, тому потрібно збагачуватися. Але не цього просить мудрець, не цього шукає. Ба більше, його не так цікавить багатство чи убогість, як стосунки з Богом! Так, його лякають дві крайності — велике багатство і бідність. Та ще більше він боїться втратити Бога, бо це його скарб. Це єдине, що заспокоює людське серце. Мабуть, це має керувати нашою молитвою! Не моє «я» в різних відмінках (мені, до мене, мною, мене), а «я» і «Ти», а ще краще — «Ти» і «я».
Дар щирості й правди — даруй мені, Господи! Дар знайти істинне багатство — даруй мені, Господи!
фінансово.
Щиро дякуємо!
