Погляд

Рожевий серп і молот

12 Листопада 2018, 18:53 1900

Один із найвідоміших аргументів, що їх використовують прихильники морального лібералізму та лібертинізму, — ототожнення суворого ставлення до сексуальної поведінки та інших питань, із нею пов’язаних (наприклад, аборту), з теорією та практикою тоталітарних систем. Тоді як демократичні країни мали б відзначатися тим, що вони залишають громадянам вільний вибір у цій сфері, а навіть відкрито пропагують явища, які згідно з традиційними нормами християнської моралі слід назвати неморальними, збоченими і злочинними.

Найвищими доказами на користь такого знаку рівності між тоталітаризмом і моральним «пуританством» мали би бути Китайська Народна Республіка, де карають смертю за поширення порнографії, репресії гомосексуалістів у різних комуністичних державах (зокрема СРСР, НДР і Куба), запроваджена Сталіним заборона абортів тощо. Коли порівняти це з безмежною свободою, яку в країнах демократичного Заходу мають розпуста, гомосексуалізм, порнографія, контрацепція, аборт і т.д., то тим звабливішою стає спокуса розглядати більшовизм як систему, що втілювала сувору мораль. Однак дійсність виявляється набагато складнішою, ніж цього би дехто бажав.

Включення гріхів проти V і VI Божої заповідей до обсягу громадянських прав і свобод у демократичних країнах Заходу має відносно коротку традицію. Загалом беручи, аж до кінця 1960-х років у цій царині панували репресії та карні санкції. Порнографія була заборонена всюди: в 1910 і 1923 роках навіть було ухвалено міжнародну конвенцію, яка наказувала переслідувати тих, хто випускав та розповсюджував такі матеріали. На той час дуже розвиненою була моральна цензура, завданням якої було не допустити в обіг непристойні фільми, газети й книжки. Гомосексуальні акти (також і ті, які були скоєні таємно та за згодою зацікавлених), як і вбивство ненароджених дітей, вважалися в кримінальних кодексах злочином, за який карали кількома роками ув’язнення. Не були рідкістю й закони, які карали розпусту, перелюб та проституцію — достатньо згадати, що в Баварії ще до 1969 року існувало покарання за конкубінат. Сполучені Штати, що були довголітнім антагоністом радянського тоталітаризму, а водночас мали найдовшу традицію демократичного врядування, передували в таких законодавчих регулюваннях. Фільми, які сьогодні вважалися б цілком пристойними та невинними і через те могли бути допущені до транслювання по телебаченню в ранніх годинах, за Океаном протягом десятків років мали серйозні проблеми з легальним показом. Кодекс Гейса (Hays), який зобов’язував Голівуд понад три десятиліття, забороняв демонстрацію наготи, довгих поцілунків, вихваляння розпусти, подружньої зради тощо. Про дух, який панував колись у США, може свідчити той факт, що коли 1939 року на екранах з’явився фільм «Розвіяні вітром», то вжитий там один вульгаризм викликав велике обурення. До сьогоднішнього дня в законодавстві деяких штатів можна знайти приписи, що карають статеве співжиття поза подружжям. Тільки вирок Верховного суду США від 23 червня 2003 року у справі «Лоренс проти Техасу» скасував закон цього штату, який передбачав покарання за содомію.

 

Крилатий ерос більшовизму

Приписи, обов’язкові в комуністичних країнах, на тлі демократичних країн зовсім не видаються ригористичними, а навіть якщо ближче до них приглянутися — справляють враження лібертинізму. Жовтневу революцію дехто небезпідставно називає «великою сексуальною революцією». У встановленому російськими більшовиками Кримінальному кодексі взагалі були відсутні поняття злочинів у сфері сексуальної моралі. Комуністична Росія була першою новітньою країною (не беручи до уваги революційної Франції кінця ХVІІІ сторіччя), в якій (1920) скасовано покарання і легалізовано гомосексуалізм та аборти. Радянське законодавство про розлучення також відзначалося крайнім лібералізмом. Декрети, ухвалені 19-20 грудня 1917 року, та радянський Сімейний кодекс, затверджений 1918 року, вважали подружжя суто формальною інституцією. Нове більшовицьке законодавство, крім ліквідації церковного шлюбу, передбачало можливість отримати розлучення навіть листом, за мінімальну платню і без необхідності інформування партнера. Однією з основних постатей радянської революції та пізнішого уряду Лєніна була Алєксандра М. Коллонтай. З 1920 року вона була керівником Жіночого відділу Комуністичної партії та народним комісаром соціального забезпечення. Коллонтай дуже гостро атакувала традиційну модель подружжя та сім’ї, проголошуючи, що їхнє місце має посісти «крилатий ерос». Цей «крилатий ерос» мав проявитися в цілковитому визволенні жінок та «вільній любові». На її думку, «головною помилкою» жінок є «віра в те, що остаточно знайдемо одного-єдиного чоловіка, якого будемо кохати». На тих, хто не жив згідно з цими більшовицькими ідеями, чекали репресії.

У багатьох радянських містах Комісаріати свобідної любові різками та батогами карали тих жінок, які відмовлялися мати статеві стосунки з чоловіками, що їх визначали ці Комісаріати. Такий широкий план побудови нової моралі швидко приніс відповідні плоди, які проявилися в різкому падінні природного приросту населення і старінні суспільства. Великою проблемою в СРСР були також діти, позбавлені як батьків, так і матерів, через що їх називали «нічиїми». Вже в 1922 році на «батьківщині світового пролетаріату» цих «нічиїх дітей» було аж 7 мільйонів. Позбавлені рідної домівки, ці діти ставали тягарем для держави, заселяли дитячі будинки, або з вуличних «компаній» потрапляли в колонії для неповнолітніх. Перед радянською державою стояла перспектива швидкого занепаду. В такій ситуації більшовицька Росія не тільки не могла претендувати на завоювання нових територій, але й серйозно могла побоювалася того, щоб самій не стати чиєюсь здобиччю.

1934 року законодавство СРСР повернулося до заборони абортів і гомосексуалізму. Однак покарання за вбивство ненароджених дітей у Радянському Союзі не протрималося надто довго. 1955 року законодавство знову легалізувало аборти за бажанням жінки. Після 1955 року проабортне законодавство було запроваджене в інших країнах східного блоку. Абортне людиновбивство було не лише законно санкціонованим, воно також стало позитивним героєм комуністичної пропаганди. Це приносило свої результати. В ментальності суспільств, де панував комунізм, поступово прижилося переконання, що аборт це один із засобів контрацепції або хірургічне втручання. В Югославії право на вбивство власної ненародженої дитини було навіть записане в конституції. Комуністичний Китай сьогодні є прикладом держави, в якій аборти не лише легальні й схвалювані, але й примусові. В цій країні щодо сімей, які не погоджуються на офіційно пропаговану модель «2+1», застосовують різні репресії: починаючи від позбавлення місця праці й помешкання і закінчуючи засланнями у концентраційні табори. Винятком у пропагуванні комуністичної проабортивної позиції є Румунія, де з 1967 року вбивство ненароджених дітей вважається злочином.

Ставлення комуністичного уряду до сексуальної розбещеності — це окреме питання. Навчені досвідом, більшовики повернулися, щоправда, до традиційніших і суворіших приписів у цій сфері, однак це повернення було частковим і вибірковим. Наприклад, якщо стосовно гомосексуалізму комуністи переважно застосовували політику, що коливалася між обмеженою юридичною толерантністю (як це було в Польській Народній Республіці, де самі гомосексуальні акти не були карані, зате офіційне функціонування клубів і часописів, що пропагували це збочення, було просто немислиме) та цілковитою забороною (як в СРСР і НДР, де спійманих на таких вчинках карали ув’язненням), то розпуста і подружня зрада були цілковито безкарні й легальні. Так само законодавство щодо розлучень у комуністичних країнах належало до найбільш ліберальних у світі. Моральна цензура в комуністичних країнах не було суворою. В Польщі, наприклад, порнографія була заборонена, однак існував не один виняток. В 60-х роках високотиражний журнал «Форум» передруковував фотографії з західних порножурналів (зокрема з «Playboy»), а у 80-х роках комуністична влада толерантно ставилася до неофіційного продажу порнографії. Такі матеріали без великих зусиль можна було придбати на базарах або в місцях вуличної торгівлі. На громадському телебаченні з’являлися еротичні програми, а в популярній пресі були публіковані так звані «жіночі акти», а також уривки непристойних повістей, таких як «Коханець леді Чатерлей» чи «Камасутра». Крім цього, протягом десятиліть у Польській Народній Республіці свободу мало й інше «сміття» поп-культури: поп-рок, дискотеки, фільми низької якості, що пропагували насильство або моральний лібертинізм.

Така поблажливість комуністичної влади до пропаганди неморальності викликала численні та рішучі протести з боку церковної влади. Так, наприклад, у 1970 році польські єпископи звертали увагу на «виразно перебільшену еротизацію масової культури, а навіть порнографію» в Польській Народній Республіці. Своєю чергою, в 1977 році єпископат Польщі звинуватив власників засобів масової інформації в умисному розповсюдженні антивиховних моделей «сучасної сім’ї», а серед них — у пропагуванні серед жінок зразків, несумісних із материнством. Ще гірше виглядала ситуація в Югославії, де до перегляду порнофільмів допускали навіть 12-річних дітей.

 

Рожево-червоне вторгнення

Ланцюгова реакція скасування покарань та легалізації порушень проти V і VI заповідей Декалогу в демократичних країнах Заходу почала набирати серйозних темпів щойно в 70-х роках минулого століття. Це збіглося з підсиленням комуністичної інфільтрації, якій були піддані західні народи. Молодіжні бунти, які пройшли у США та країнах Західної Європи наприкінці 60-х років, в ідеологічному значенні були мішаниною різновидів комунізму-марксизму, ленінізму, троцкізму і маоїзму. Не таємниця, що саме розвідувальні служби держав Східного блоку великою мірою надихали тогочасні контркультурні рухи. Якраз ці крайньо ліві молодіжні рухи стали головним рушійним мотором сексуальної революції.

Західні комуністичні партії активно підтримували втілення в життя лозунгів моральної революції. Радикальна лівиця особливо притягувала середовища гомосексуалістів. Гаррі Гей (Harry Hay), піонер руху войовничих гомосексуалістів, мав немалий стаж в американській комуністичній партії. Ґі Окенґем (Guy Hocquenghem), один із гомосексуальних активістів із найтривалішою діяльністю, міг похвалитися своїм членством в UEC («Союз студентів-комуністів») та співпрацею з троцкістським JCRC («Молоді комуністичні революціонери»). До інших відомих діячів, які поширювали більшовицькі ідеї, належав також італійський режисер П’єр Паоло Пазоліні. Зрештою, мистецькі середовища, які не палають великою любов’ю до традиційних моральних та релігійних цінностей, віддавна були прихильниками лівих рухів, серед них — також комуністів. Своєю чергою, відомий виробник фільмів Джек Ворнер (Jack Warner) говорив, що серед акторів та режисерів є багато комуністів. Актор Адольф Менжу (Adolphe Menjou) зовсім не перебільшував, коли назвав Голівуд «одним із головних центрів більшовизму в США».

Мірослав Сальвовскі, „Źródło”

Переклад: Галина Кришталь, Християнин і світ

 

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

[recaptcha]

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

The Coolest compilation of onlyfans porn tapes on PornSOK.com Immediate Unity