Питання: Чи мають право католики публічно критикувати Папу?
Відповідь: Ми живемо в епоху такого бурхливого розвитку засобів масової комунікації, що буквально кожне слово, кожен крок Папи стає публічним, і кожен може його прокоментувати. В цьому немає нічого поганого, оскільки кожен має право на власну думку, особливо коли це не стосується основних елементів нашої віри, — відповідає на запитання Vatican News.
Але ми явно виходимо за рамки євангельського духу, коли плекаємо негативні висловлювання, руйнуючи тим самим те, на чому ґрунтується вся будівля Церкви: любов. Саме любов має бути рушійною силою для віруючого: ми покликані любити одне одного так, як нас любить Бог. На підставі цього критерію і можна оцінити ті чи інші критичні висловлювання. Як каже євангеліст Йоан, «Бог є любов, і хто перебуває в любові, той перебуває в Бозі, і Бог в ньому» (1Йн 4,16). Саме на підставі любові будемо суджені й ми самі наприкінці наших днів; саме любов привертає до нас Боже благословення.
Таким чином, будь-яка річ, зокрема критика, має надихатися любов’ю, щоб залишатися на євангельській стежині. В іншому ж разі критика буде гріхом, іноді навіть смертним.
Які критерії слід мати на увазі, щоб визначити, наскільки критика відповідає євангельському духу? Тут корисно звернутися до принципу, який пропонує святий Августин: «In necessariis unitas, in dubiis libertas, in omnibus caritas». Це можна витлумачити так: у головному — єдність, у сумніві — свобода, в усьому — любов.
У головному — єдність: що ж відноситься до головного? Головне — це істини віри і моральності. Ми знаємо, що Ісус Христос обіцяв уберегти апостола Петра від помилок у головному. В сумніві ж, тобто в тому, що можна піддавати різним інтерпретаціям, кожен вільний думати так, як хоче. У цій сфері допустимо мати різні думки. Але і тут доречно міркувати, чи мають ці сумніви бути предметом публічної полеміки. На жаль, у цьому випадку дуже легко втратити саме дух любові, про який ішлося вище, і спровокувати неприязнь до того, кого сам Христос поставив пасти своїх овець. Власне, це можна віднести до гріха лихослів’я, тобто осудження ближнього у нього за спиною. «Не допусти, щоб тебе називали нашіптувачем, і язиком своїм не наклеплюй», — каже Писання (Сир 5,14). Мета лихослів’я — дискредитувати ближнього; тому той, хто лихословить, ставить акцент саме на фактах, які можуть очорнити людину або щонайменше принизити її. Гріх осудження полягає в тому, щоб представити людину в непривабливому світлі й викликати в інших негативні почуття щодо неї: «Грішна людина дратує друзів і зводить наклепи на миролюбних» (Сир 28,9).
«В усьому — любов»: це не потребує тлумачень. Критика також може бути виголошена з любов’ю.
Чи припустимо критикувати Папу і робити це публічно? Ось що каже святий Тома: «Якщо є небезпека для віри, то підлеглі зобов’язані дорікнути предстоятелю, зокрема публічно. Ось чому святий Павло, хоча і був підлеглим для Петра, через небезпеку спокуси щодо віри дорікнув йому публічно» («Сума теології»2,2).
Однак святий Тома додає, що неприпустимо «дорікати вищому за саном без поваги або злословити про нього». Нерідко саме в такому дусі лунає критика на адресу Святішого Отця. У багатьох висловлюваннях бракує душевної рівноваги, поваги, любові.
Повернімося до Євангелія. Коли один зі служителів первосвященика вдарив Ісуса Христа по щоці, Господь відповів йому стримано: «Якщо Я зле сказав, доведи, що воно погано. А якщо добре, то за що б’єш Мене?» (Йн 18,23). Саме такими мають бути дискусії між християнами, так щоб невіруючі та віруючі інших релігій могли здивуватися так само, як це передає Тертуліан: «Дивіться, як вони люблять одне одного!»
Таким чином, щоб залишатися в Божій благодаті, краще триматися подалі від уїдливої критики, яка не відповідає духові Євангелія.
фінансово.
Щиро дякуємо!
