Хоча моїй дитині заледве рік, та вона мені щодня нагадує про те, що насправді важливе.
Знайомий простір і щоденні заняття часто здаються нам такими банальними, що ми перестаємо помічати їхню красу. Що хочуть сказати нам наші діти, навіть якщо вони ще нездатні говорити? Зазвичай — більше, ніж нам це здається.
Мамо, світ прекрасний!
Кожний, хто мав нагоду спостерігати за дитиною, яка вдивляється у різноманітність природи, знає, що жук-сонечко або звичайна качка можуть викликати на її обличчі неабиякий захват, а слідкування за мурашками, які кудись собі йдуть, може бути фантастичною пригодою. Маленькій людині не треба далеких закордонних подорожей, щоб оцінити винятковість світу.
Коли поглянемо на дійсність її очима, раптом давно відома стежка виявиться місцем, у якому ще так багато можна відкрити для себе. Я часто ловлю себе на тому, що шукаю на прогулянці чогось цікавого. Навіть коли виходжу з дому сама, то часто спадає на думку: «О, бім-бам-бом, дзвони дзвонять», «І-йо, і-йо — швидка їде», «О, каштани», «Які барвисті квіти!» — дорогі мамусі, вам це знайоме? Чи це вже «побічний ефект» перебування з дитиною?
Мамо, подивись на мене!
Кожному потрібне схвалення та відчуття, що він для когось важливий. Однак перші роки життя — це час, коли ці потреби особливо сильні. Ми, мами, — «багатозадачні» створіння: опікуємося дітьми, а при цьому готуємо обід, займаємося пранням, сплачуємо рахунки тощо. Однак варто пам’ятати, що інколи щось можна відкласти на потім.
Може, ваша дитина вперше в житті склала башточку з кубиків, що старалася зробити вже місяць, або нарешті сама надягла шкарпетку, що для неї — велика подія. Тоді вона більше потребує нашого «молодець, вдалося!», ніж рівно розкладеної білизни в шафі.
Я теж люблю порядок у домі. Однак час від часу корисно покинути каструлі й поглянути на заклопотане личко дитини — в ньому стільки краси, стільки захвату світом, який для нас уже добре знаний! Дитині потрібен товариш її пригод. Вона потребує когось, кому подарує іскри радості в очах, які з’являються, коли вона робить щось захопливе. Ловімо їх якнайбільше!
Мамо, не здавайся!
Складно порахувати, скільки разів мені трапилось від чогось відмовитися, бо за першим разом не вдалося. Вам теж? Малі діти — це надзвичайно рішучі істоти. Якщо для них щось важливе, вони стараються, аж поки досягнуть результату. Те, що сьогодні дитина не вилізла на стілець у кімнаті, не означає, що завтра вона цього не зробить. Я інколи дивлюсь на ці падіння і наступні спроби досягнути визначеної мети, і думаю собі, що мала би брати приклад із моєї дитини. Вставати й боротися за те, що для мене важливе. Отак, і знову!
Мамо, поміть їх!
Малі діти неспроможні приховувати свої емоції. Їхні реакції — спонтанні і природні. Вони роблять «па-па» тітоньці в магазині, яка завжди нарікає на погоду і, культурно кажучи, потрібна нам як вітер з-за рогу. Вони усміхаються до безпритульного, бо в нього смішна шапка. Чіпляються до бабусь у церкві. Граються з дядьком, який найголосніше дискутує про політику за столом. Здатні знайти добро там, де ми його не помічаємо. В їхніх очах не існує етикеток. Я б хотіла дивитися на людей так, як вони.
Мамо, я тебе прощаю!
Любов «не надимається гнівом, не пам’ятає зла». Отож дитина — це любов у найчистішому вигляді. Ми, дорослі, здатні годинами (та що там, днями) гніватися одне на одного, пам’ятати, дорікати… А дитина? Вона так не вміє. Вона прощає нам крики, брак часу, нетерпеливість. Просто — хоче забути і гратися з нами.
Вона потребує нас, і ця потреба вища за наші слабкості. Вона насправді хоче бачити в нас добро. Хто ще покаже це їй? Якби ми зуміли простити собі так, як це робить дитина, — наші серця носили б у собі набагато менший тягар.
Мамо, ти важлива!
Кожний з нас напевно так чи інакше зазнав самотності й відкинення. Коли ми стаємо матерями, до нас раптово доходить, що ні в чиїх очах ми не були такі цінні, такі гарні й такі потрібні, потрібніші за все на світі.
Буває, чуючи всоте за день «мамо!», відчуваємо втому. Але дитина нагадує нам, що, потребуючи нашої допомоги у найпростіших діях, вона шукає насамперед нашої близькості й присутності. І ніхто їй цього не замінить.
фінансово.
Щиро дякуємо!
