Роздуми над Першим читанням на суботу V тижня Звичайного періоду
Господь Бог покликав Адама і спитав його: «Де ти?»
Той відповів: «Я чув Твою луну у саду й злякався, бо я нагий, тож і сховався».
Бог же сказав: «Хто тобі сказав, що ти нагий? Чи не їв ти з дерева, що Я наказав тобі не їсти?»
Адам відповів: «Жінка, яку Ти дав мені, щоб була зо мною, дала мені з дерева, і я їв».
Тоді Господь Бог сказав до жінки: «Що ти це зробила?»
Жінка відповіла: «Змій обманув мене, і я їла».
Отож Господь Бог сказав до змія: «За те, що ти вчинив це, будь проклятий з-поміж усякої скотини та з-поміж усіх диких звірів. На череві твоїм будеш повзати і їстимеш порох по всі дні життя твого. Я покладу ворожнечу між тобою і жінкою і між твоїм потомством та її потомством. Воно розчавить тобі голову, а ти вжалиш його в п’яту».
А жінці сказав: «Помножу вельми болі твої і твою вагітність, в болях будеш народжувати дітей. І тягти буде тебе до твого чоловіка, а він буде панувати над тобою».
Адамові ж сказав: «За те, що ти послухав голос твоєї жінки і їв з дерева, з якого Я наказав тобі не їсти, проклята земля через тебе. В тяжкім труді живитимешся з неї по всі дні життя твого. Терня й будяки буде вона тобі родити, і їстимеш польові рослини. В поті лиця твого їстимеш хліб твій, доки не вернешся в землю, що з неї тебе взято; бо ти є порох і вернешся в порох».
Тоді Адам дав своїй жінці ім’я Єва, бо вона була мати всіх живих.
Та й зробив Господь Бог Адамові та його жінці одежу з шкури і одягнув їх.
І сказав Господь Бог: «Оце чоловік став, як один з нас, знаючи добро і зло. Тож тепер, аби лишень він не простяг своєї руки й не взяв ще й з дерева життя, а з’ївши, не став жити повіки!»
Тому вислав його Господь Бог з Едемського саду порати землю, що з неї був він узятий. І вигнав він Адама й поставив від сходу до Едемського саду херувима з полум’яним миготливим мечем, щоб стерегти дорогу до дерева життя.
Бут 3,9-24
Перед нами суд. Бог викликає по черзі підозрюваних, щоб знайти винного. А з винним Бог не розмовляє, бо відразу оголошує вирок: лише змій отримує прокляття, а люди — ні! Людям — знаки того, що вони не можуть стати рівними Богу (страждання пологів, трудність праці), та ще надія.
Господь не залишає їх у розпачі й безвиході: колись потомство жінки розчавить голову змієві, і Він сам дає їм вже тепер одяг, символ гідності. Вже нема безневинної прозорості наготи, але Творець дає їм нову гідність.
Після кожного гріха маємо надію на Бога, бо лише в Ньому є вихід.
фінансово.
Щиро дякуємо!
