Аналітики агентства «Our World in Data», досліджуючи економічне зростання, встановили взаємозв’язок між багатством і ставленням до релігії.
Виявилося, що в житті мешканців бідних країн релігія відіграє важливішу роль, ніж у житті мешканців багатих країн. Крім цього, були й інші дослідження, результати яких свідчили про те, що багатші ті країни, де громадяни сповідують католицизм чи протестантизм.
Чи справді можна так стверджувати? Яка тут закономірність? Чи можна говорити, що віра та багатство — поняття, чимось пов’язані? Зрешгтою, в Біблії згадуються персонажі, які були багаті.
Добробут і конфесія
Коли мова про добробут і конфесійну приналежність, а також про те, що нібито така і така конфесія сприяє зростанню добробуту, — то це питання не таке й просте. Так само, і релігійність чи нерелігійність не є прямим приводом зубожіння чи добробуту. А це тому, що релігія не є економічною програмою, і економіка розвивається за своїми незалежними правилами.
Якщо економіка офіційно атеїстичної країни недолуга, то й високого добробуту населення не буде, як це було довгі десятиліття в СРСР, Китаї, чи ще дотепер у В’єтнамі й Лаосі. Натомість добре поставлена і відрегульована економічна модель (а також законодавчо захищена від зловживань, корупції тощо) дозволяє розвиватися і навіть бути серед перших — приміром, католицькій Баварії та досить релігійним Сполученим Штатам.
Те саме з протестантизмом і католицизмом (можна додати сюди і православ’я). Якщо православний, приміром, живе у Канаді чи США, то він спокійно може осягнути високого рівня добробуту. Той самий православний у країні зі слабкою економічною моделлю буде постійно жити на невисокому економічному рівні, якщо буде старатися жити чесно. Та й атеїстові життя у такій економічній системі не сильно допоможе стати заможним.
Християнство як фундамент
Дуже важливою річчю при цьому є те, що економічно розвинені країни з’явилися там, де раніше з’явилося християнство. Або, інакше кажучи, де на території греко-римської культури розповсюдилася юдеохристиянська культура. Саме в Європі почали зароджуватися економічні відносини, поставали банки (Італія, XV ст.), відкривалися університети. Саме Європа розвинула мистецтво, культуру, надихаючись передусім християнством.
І вже потім, на цій основі, зародився гуманізм, Ренесанс і Просвітництво. А також технологічна та інформаційна революції. Поки деякі країни Далекого Сходу, приміром, Японія чи Південна Корея, не прийняли саме цю західну модель економіки, що базується на християнському фундаменті (хоча про це часто вже й не згадується), до тих пір їхній економічний розвиток був досить слабкий. Там, де християнство не запустило глибоко у суспільстві своє коріння, там і не відбулося економічного злету. Хіба що хтось перейняв як «саджанці» ці паростки юдеохристиянської основи, і вже тоді, навіть не сповідуючи активно якусь релігію, система на такій основі запрацювала на новому місці.
Протестантизм і дух капіталізму
Щодо протестантизму і його впливу на економічний розвиток, то класичний труд на початку ХХ століття про це написав Макс Вебер: «Протестантська етика і дух капіталізму». Щоправда, тут Вебер опонує не так католицизмові, як марксизмові. (Хоча католикам там теж дісталося.)
Вебер стверджує, що саме після появи кальвінізму вищий економічний розвиток перейшов із Франції, Італії та Іспанії до Нідерландів та Швейцарії. Однією з причин було те, що католицизм (можна теж додати, що ще більше — православ’я) сповідував ідею «марноти цього світу», а тому не дуже переймався економічним розвитком. Натомість протестантизм, передусім кальвінізм, твердячи, що земний добробут є ознакою Божого благословення, або інакше — вибраності й призначеності до спасіння, посприяв розвиткові капіталізму, конкуренції, сучасних економічних відносин, і відповідно — високому рівневі життя суспільства. Крім того, такий підхід виробив тезу, що «гонитва за економічним зростанням» — це не вада, наприклад наживи та обману, а чеснота, бо є знаком Божого благословення.
Не входячи в дискусію з цією тезою, наскільки вона відповідна духові Євангелія, варто, однак, сказати, що останнім часом з’явилося багато критичних публікацій і досліджень щодо тез Вебера. Сам Вебер вважав, що Європа у Середні віки (тобто коли ще не було протестантизму) стала основою для подальшого розвитку. Власне, деякі критики, як, наприклад, Йозеф Шумпетер, твердять, що економічне піднесення в Європі, тобто початок капіталізму, почалося не в протестантських країнах, а ще в далекому XІV столітті в Італії. Керівники тодішніх італійських міст, таких як Венеція, Генуя, Мілан, Флоренція, створили відповідні умови для зародження і розвитку капіталізму.
Який саме дух?
Також критикується теза про достатність «духу протестантизму», тобто протестантської етики, для того, щоб розвинувся капіталізм, а отже, і добробут суспільства. Наприклад, кальвіністська Шотландія за довгі століття так не стала економічно розвинутою. А в XVI столітті економічним центром Європи був Антверпен, яким керували католицькі правителі.
У наш час Франція чи Італія є одними з передових економік світу і, відповідно, добробуту свого суспільства, а переважно католицька Баварія — локомотив економіки в Німеччині. Ще у ХІХ столітті католицька Бельгія набагато швидше індустріалізувалася, аніж протестантські Нідерланди. Саме Бельгія стала в континентальній Європі центром промислової революції. Іншими словами, хоча тези Вебера й мають багато слушних постулатів, однак мають також багато істотних прогалин і неточностей, що робить їх досить сумнівними. Можна би сказати, що це не протестантизм чи його етика стали рушієм розвитку (хоча до певної міри підсилили), але загалом західне християнство.
«Релігійність або багатство»?
І ще один момент, досить важливий і досить важкий. На сьогоднішній день, коли мало хто звертає увагу на християнські корені економічного розвитку суспільства на Заході, і тим більше — у світі, стає помітним факт: що менше суспільство релігійне, то більш воно розвинуте. І що більш релігійне, то менш розвинуте.
По-перше, нікуди з цього суспільства не зникло юдеохристиянське коріння. Навіть якщо його ніхто не бачить або не хоче помічати, воно в основі цього суспільства, і виражається в таких формах, як права людини, рівність всіх перед законом, життя за встановленими нормами і законами, соціальна справедливість тощо. Це ті принципи, які «вилупилися» з юдеохристиянського світу і тепер живуть собі у суспільстві, яке може і не сповідувати християнства. Причому що сильніше християнство було в цьому регіоні чи країні, то сильніше ці принципи вкоренилися тут.
По-друге, зазвичай зі спадом релігійності певного суспільства одночасно зростав добробут у країні. Щодо останнього, то є принаймні два досить вагомі винятки: США і Китай. У перших релігійність і надалі відіграє значну роль у суспільстві (хоча, правда, вже меншу, ніж колись), а економіка все одно зростає. У других як не була поширена релігійність, так і не сильно поширена тепер, а економіка зростала незалежно від цього. Крім того, релігійні люди цілком непогано радять собі з бізнесом. Кореляція між добробутом і релігією є досить сильно перебільшена. Якісь фанатичні прояви релігійності, можливо, і мають вплив на зменшення власного «земного розвитку», в тім і добробуту, проте «нормальне» релігійне життя ніяк не перешкоджає бути успішним, конкурентним чи винахідливим. Єдина умова: справжня, а не поверхова релігійність, накладає певні обмеження у формі принципів, які базуються на заповідях і на християнській етиці.
По-третє, легко зробити помилку при аналізі певних явищ, подібно як це було з Максом Вебером, коли він аналізував економічні перетворення, базуючись на певних історичних періодах і з цього зробив відповідні узагальнення. Ми бачимо досить багаті суспільства останніх 100 років — і брак великої релігійності, тобто секуляризацію у більшості громадян останні 50-60 років. Це досить короткий проміжок часу для опрацювання певних висновків чи тим більше аксіом. Світ часто розвивається за інерцією від імпульсу з минулого, незалежно від теперішніх змін. Наприклад, імпульс, закладений при заснування США і при написанні там Конституції, існує по сьогодні, незалежно від зміни партій чи політики. Так само у Росії вже століттями імпульс, наданий колись суспільству, що тиран — це добре, а народ має жити у порядку і страху, існує дотепер, не залежно від того, що у країні радикально мінявся устрій: від царизму через комунізм і до «суверенної демократії». Подібно в західних суспільствах імпульс, наданий християнством, ще довго буде за інерцією вести ці суспільства вгору. Питання, як довго вистачить цього імпульсу, якщо суспільство абсолютно від нього пробує від’єднатися? І що станеться з добробутом суспільства, яке довший період часу, два-три століття, житиме безбожно? На ці запитання можна буде відповісти лише після цих двох-трьох століть. Хоча, базуючись на попередньому досвіді «безбожних економік», можна вже зробити деякі невтішні припущення.
«Культура лінивства»
Натомість той факт, що на сьогоднішній день у дійсно релігійних країнах (наприклад, у Латинській Америці, Африці чи в деяких православних) не спостерігається економічного піднесення, більше пояснюється культурою, ніж релігією. Це щось таке, як брак розвитку серед народів Африки: не тому, що вони «чорні» (бо це був би расизм), а тому, що вони живуть в архаїчній культурі. Колись і китайців з корейцями вважали «недорозвиненими» у економічному плані. Сьогодні вони, залишаючись китайцями і корейцями, показують передові результати. Тому що перейняли «юдеохристиянську економічну культуру». Причому північні корейці переважно взагалі (офіційно) не сповідують жодної релігії, а результати в економіці — абсолютно плачевні.
Подібно і з «релігійними країнами». Це не релігія їм перешкоджає в розвитку, але певна «напрацьована» віками «культура лінивства», з-під якої треба визволитися і почати працювати й розвивати цей світ, свою країну, своє життя. Так, можливо певний тип релігійності «сприяє» такому економічному «лінивству», ставленню до «світу цього» з певною дистанцією, — проте це не суть цієї релігійності, а лише своєрідне викривлення і одностороннє трактування. Це перекривлення в один бік. Зрештою, може бути перекривлення і в інший бік — сповідування «релігії процвітання», що, як здається, має ще менше підстав у Святому Письмі.
Належить врешті взяти відповідальність в свої руки, бо до цього всього закликає Євангеліє. Віра тут лише коригуватиме розвиток, щоб він відбувався не коштом інших, а на засадах справедливості, власних талантів, які належить примножувати, і співпраці. Притча про таланти і їхнє примноження може бути тут прикладом. Релігія, а конкретно — християнство може бути найкращим партнером економічного розвитку. Головне — як каже псалмоспівець: «Не надійтеся на здирство, і грабунком марно не вихваляйтесь; коли зростає багатство, не прив’язуйтесь до нього серцем» (Пс 62,11).
фінансово.
Щиро дякуємо!
