У пізньому Середньовіччі німецькі митці зображали Христа в повноті людських страждань. А Матір Божа бувала «люта» і не могла зрозуміти, чому Її Синові довелося так тяжко страждати.
Італійською pieta означає «жалість» або «милосердя». Ми знаємо, що таке П’єта у мистецтві. Це образи, скульптури, мозаїки, які зазвичай представляють Христа із Божою Матір’ю Скорботною (а часом також зі скорботним св.Йоаном).
Митці західного світу створили незліченну кількість версій цього мотиву. Чи не в кожній П’єті, від раннього Середньовіччя, від Джотто по Сімоне Мартіні, Христос показаний неживим, але все ще сповненим слави Божої у своєму спокійному підкоренні смерті. Його тіло та риси обличчя надалі прекрасні, попри страждання. Але у пізньому Середньовіччі вчені та проповідники стали більше підкреслювати людські, ніж Божі аспекти Спасителя.
Від Франциска Ассизького, який прийняв убогість Христа, до св.Бонавентури, який уявляв собі думки Марії як матері, що тримає на руках померлого сина, людський аспект Ісуса був ключовим елементом християнства у пізньому Середньовіччі. Коли група німецьких митців виразила цю зосередженість на людській природі Христа, зродилася П’єта в німецькому стилі.
П’єта, бл. 1420 р. Австрія. Гарвардський музей мистецтв, США
П’єта (Vesperbild), бл. 1375-1400 р. Німеччина. Музей Метрополітан, США
П’єта з абатства в Любьонжі (Польща, Нижня Сілезія, нім. Лейбус). Національний музей, Варшава
П’єта, Лібеґхаус, Франкфурт
Божа Мати Скорботна, бл. 1435-1450, Німеччина. Музей Метрополітан, США
П’єта, долина Рейна, Німеччина. Кельн
фінансово.
Щиро дякуємо!
