Погляд

Постабортний синдром. Що відчувають врятовані?

06 Квітня 2019, 15:48 4485
дитина

У дітей, чиї брати і сестри зазнали аборту (а приблизно 50% дітей на Заході — це діти, врятовані від аборту), виникають психологічні проблеми, подібні до тих, які проявляються у дітей, що зазнали стихійного лиха, катастрофи, смерті близької людини через аварію або хворобу.

Оскільки до 50% вагітностей у Північній Америці закінчуються штучним викиднем, доцільно вважати живу новонароджену дитину врятованою від аборту. Якщо мати, чоловік або лікар серйозно обговорювали аборт — дитина вижила попри те, що вони хотіли її вбити. Існують нечисленні ситуації, в яких жива, хоч і абортована, дитина дістала вчасну адекватну медичну допомогу та пережила аборт. В обох цих випадках діти вижили, тоді як 50% дітей у подібній небезпеці не вижили, тому що зіткнулися з силами, на які вони не могли вплинути. Рішення про те, чи дозволити їм жити, було повністю поза їхньою досяжністю, а їхня доля залежала від їхнього місця проживання, статі, інтелекту, фізичних рис або часу їхньої появи.

Врятовані від аборту мають у зв’язку з цим спільний досвід, загальний для тих, хто пережив катастрофу. Виникає питання, чи психологічні труднощі у врятованих від аборту подібні до труднощів в інших випадках тих, хто вижив, чи ж ці труднощі є унікальними? Якщо діти, що пережили аборт, психологічно поранені, то вони є жертвами і, як такі, мають бути досліджені, щоби з’ясувати, які труднощі можуть у них виникнути і якої спеціальної допомоги вони потребують.

Жертви насильства повинні зрозуміти несвідомі фактори, що можуть вплинути на їхнє ставлення до людей, які визначили їхню долю (матерів та лікарів), а також тих, хто може нагадати їм про попередні конфлікти (їхні власні діти).

 

Свідомість дитини

У демографічних дослідженнях абортів часто наводиться показник абортів у відсотках від кількості народжених живими; однак рідко зазначається, що більшість жінок дітородного віку або матерів мали один або декілька абортів. Проте Джекел та інші показали, що в групі молодих матерів (середній вік 16 років), які перебували в лікарні Yale-New від 1967 до 1969 року й отримали широкий спектр послуг і консультування, 34 % зробили пізніше (в контрольний час) аборт.

Комплексні дослідження канадського населення, проведені протягом 4 років після пом’якшення законів про аборти, показали, що 46,3 % жінок віком від 30 до 49 років зробили аборт. Тіц пропонує показник абортів 1000 на 1000 жінок як імовірний мінімально можливий до прийняття для країн із середньо ефективною контрацепцією. В середньому на 1000 жінок у США в 1975 р. припадало 520 абортів. Цілком імовірно, що відтоді, з темпом зростання абортів, більшість жінок Північної Америки робили аборти.

 

Чи діти знають про братів і сестер, які не вижили?

Те, чи що врятовані від аборту постраждали частково, залежить від того, як вони сприймають цю подію, якщо знають про братів і сестер, які не вижили, і чи розуміють вони загальне, суспільне ставлення до них.

Психоаналітики часто відзначають, що реакція дітей на вагітність матері дуже драматична. Крамер записав реакцію п’ятирічного хлопчика на тримісячну вагітність матері: «Хлопець попросив спробувати молоко». Анна Фрейд обговорює можливість використання нового матеріалу з дитячого психоаналізу, викликаного усвідомленням вагітності матері. Для дітей 4-х та 11 років вагітність матері була дуже важливою подією. Нідерланд записав сни хлопчика у віці від 17 до 47 місяців, у яких була присутня тема вагітності. Кестенбург доходить висновку, що навіть маленькі діти знають про ранні терміни вагітності їхніх матерів, почасти через зміни в тому, як вони їх притуляють.

Ейсслер каже, що Й. В. Гете, імовірно, переживав напруження, викликане дезорієнтуючими спостереженнями постійних вагітностей матері, а потім смерті дитини. Пірсон надає аналіз слів підлітка, який сказав: «Я знав, що у неї було два викидня, а потім, коли мені було п’ять років, вона лежала в ліжку перед тим, як народилася моя молодша сестра». Кент та інші описують спостереження жінок у депресії з психотерапевтичної групи, які знали, що їхні матері намагалися позбутися їх ще до народження. Це пізніше мало вплив на прийняття їхніх власних рішень про аборт. Матерям радять розповідати своїм дітям, у чому причина їхніх депресії після викидня; це показано також після аборту. Наші клінічні спостереження, схоже, підтверджують інші дослідження: навіть маленькі діти знають про ранню вагітність, аборт або викидні у їхніх матерів. Кавенар наводить випадок п’ятирічного хлопчика з важкими психічними розладами, викликаними тим, що він знав про аборт, який його мати зробила, коли йому було два з половиною роки.

Семирічний пацієнт розповідав свій сон, у якому троє його братів і сестер пішли з ним гратися на піщаному схилі. Під час гри підмитий берег обвалився і поховав його рідню. Він не міг сказати, як їх звали, але він знав, що вони були його братами і сестрами. Мати хлопчика зізналася в трьох ранніх викиднях, але вона була впевнена, що її дитина не могла знати про це.

Діти зазвичай ревнують братів і сестер, які могли би позбавити їх любові батьків. Проте немає жодних доказів того, що дитина може бути задоволена смертю братів і сестер. Швидше за все, вона може почуватися винною, коли їй здається, що бажання знищити брата або сестру збулося. Боублі описує, як у разі втрати одного з батьків діти на заміну утворюють міцні зв’язки одне з одним. У соціальному середовищі, в якому можливість втрати одного з батьків становить 50 %, або коли один вз батьків відійшов у результаті сепарації або розлучення, дитина може очікувати свого ненародженого брата або сестру з надією створення зв’язку. Оскільки почуття безпеки зростає в групі, особливо з групою друзів, діти хочуть мати братів і сестер.

 

Три типи врятованих

Описуючи реакцію сім’ї на смерть дитини через рак або нещасний випадок, Крелл зазначає, що діти, за природою егоцентричні, реагують болісним почуттям провини і думають: «Чи це моя провина?» Така реакція може виникнути у дітей, чиї брати і сестри були вбиті внаслідок аборту. Крелл доводить, що провина батьків і дитини викликає змову мовчання, що може призвести до трьох можливих синдромів:

1) «Переслідувана дитина» вижила, але вона недовірлива і підозріла, а її батьки намагаються не обтяжувати її фактами. Дитину мучить таємниця, вона не її знає, але знає, що таємниця існує. Боїться просити пояснень, побоюючись, що те, що відкриється, буде ще гірше, ніж її припущення.

2) «Дитина зобов’язана» віддзеркалює батьківську потребу контролю над силами, які зруйнували його братів і сестер. Якщо аборт був зроблений із корисливих міркувань, через суспільний тиск або економічні потреби, батьки роблять усе, щоб цього більше ніколи не сталося. Маючи відчуття своєї руйнівної сили, надмірно захищають дитину від уявних небезпек. Коли дитині заборонено вільно досліджувати світ, її інтелект, адаптивність і цікавість придушуються.

3) «Дитина-замінник», імовірно як врятована від аборту, особливо бажана, щоби замінити дитину, якої більше не існує. Несе важкий тягар очікувань, яких може бути неспроможна задовольнити. Коли не виправдовує очікувань своїх батьків, ті зазвичай реагують розчаруванням. Вони думають, що, можливо, дитина, яку вони вирішили вбити, сповнила би всі їхні сподівання. Та, що живе, постійно їх розчаровує.

Відколи майже всі правові обмеження щодо абортів у Канаді й Сполучених Штатах було усунуто, жінки самі можуть прийняти рішення про смерть своєї ненародженої дитини. Держава її не захистить, суспільство її не хоче,а дослідження навколоплідної рідини швидко визначить, чи є вона насправді тією дитиною. Діти бувають небажаними через те, що вони не тієї статі, спотворені, мають обмежені можливості або просто тому, що з’явилися не в той час.

У поєднанні з природною схильністю дітей захистити своїх батьків, цей чинник робить дітей схильними до звинувачення самих себе за сімейне неблагополуччя. У підсумку, багато дітей дбають у різний спосіб про ставлення до них батьків, але завжди настає момент, коли вони більше не можуть упоратися з цим. Тоді вони звинувачують себе, впадають у депресію або стають ворожими, бунтують. Оскільки батьки, самі пригноблені почуттям провини, часто неспроможні розпізнати депресію у дитини, число випадків депресії та самогубств серед дітей, які можуть бути частково пояснені цим механізмом, зростає.

 

Наслідки психологічних труднощів дитини, яка вижила

а. Насильство і занедбаність

Результати досліджень Леноського показують, що 90 %дітей, над якими знущалися, походять із так званих бажаних вагітностей. Баркер виявив вищий рівень абортів серед жінок, які використовують насильство щодо своїх дітей. Наше дослідження підтверджує, що насильство щодо дітей частіше зустрічається у матерів, які раніше робили аборт. Почуття провини матері або занадто високі очікування можуть викликати таке високе співвідношення. Найімовірнішою причиною здається, однак, те, що через почуття провини виникає передпологова депресія, що заважає матері встановити зв’язок із дитиною.

Недавні дослідження показали, що аборт призводить до депресії під час наступної вагітності й відразу після пологів. Депресія через аборт або втрату попередньої дитини затримує підготовку матері до прийняття новонародженої дитини. Давно встановлено, що трагічна втрата важливої людини впливає на наступні зв’язки. Переривання першої вагітності пошкоджує механізм установлення зв’язків між матір’ю та дитиною так, що він також не розвивається при наступних вагітностях.

Батькам важко змиритися з утратою новонародженої дитини, і їхнє горе не залежить від тривалості життя померлої дитини. Хоча довший і більш інтенсивний траур спостерігався у матерів, для яких вагітність був позитивним досвідом, — проте матері страждають незалежно від того, живе дитина одна годину чи дванадцять днів; незалежно від того, чи вона важила 2000 г, чи 580 г і чи планувалася ця вагітність, чи ні.

Льюїс показав, наскільки важливо для батьків переживати жалобу після народження мертвої дитини. Якщо один близнюк помирає, матір має проблеми зі встановлення відносин зі тим, що вижив. Для того, щоб мати добрий зв’язок з дитиною, мати повинна перестати оплакувати втрату попередньої дитини. Депресію важче подолати, якщо у жінки є амбівалентні почуття, які зазвичай виникають у разі переривання вагітності. Переживання жалоби стає складнішим, коли мало місце бажання або участь у смерті втраченої людини. Якщо перестати оплакувати дитину особливо важко і депресія зберігається, процес установлення зв’язку матері з дитиною сильно ускладнюється. Діти, чий зв’язок із матерями слабший, частіше піддаються насильству і нехтуванню.

Мері Ейнсворт описує, як фізичний контакт із матір’ю в ранньому дитинстві будує в дитини довіру, що дозволяє їй відкритися на навколишнє середовище і стати незалежною. Без цієї довіри навчання та дозрівання може бути ускладнене.

У деяких матерів, що пережили аборт, виникає відраза при дотикові до немовляти. Інтелектуальна молода жінка оповіла мені: «Я відчайдушно хотіла мати дитину після того, як зробила аборт, але коли її мені принесли, я відразу ж її віддала… Щось було не так». Аборт може бути головним чинником обмеження фізичного контакту між матір’ю та дитиною, тим самим обмежуючи розвиток дитячого інтелекту, незалежності та зрілості.

Здатність бути батьками залежить від здатності матері й батька розпізнавати делікатні, мінливі потреби своїх дітей. Якщо ця чутливість буде порушена, потреби дитини не будуть задоволені. Для того, щоби абортувати дитину, ви повинні спочатку заперечити її людську сутність й ігнорувати ті її вимоги, які виникають із її повної залежності від дорослого. Майже 50 % статево зрілих чоловіків і жінок мали навчитися заперечувати існування свого ненародженого потомства з його потребами в захисті та турботі, перш ніж вони змогли погодитися, що їхня дитина була вбита. Це може призвести до того, що їм буде важче побачити реальність існування своєї народженої дитини та відповідати на її потреби.

За нормальних обставин, батьки дедалі більше прив’язуються та оберігають свою дитину під час вагітності. Тепер, коли чоловіки не мають жодних юридичних можливостей зупинити жінку від аборту, вони не можуть захистити свою майбутню дитину. Вони не хочуть емоційно включатися і прив’язуватися до дитини, тому що вона може бути вбита в будь-який час.

Навіть тоді, коли чоловіки й жінки разом вирішують завести дитину, чоловік ніколи не впевнений у тому, що жінка не змінить свою думку. Чоловік залишається в стороні, бо воліє краще не встановлювати зв’язку, ніж ризикувати втратити дитину. Таким чином, слід очікувати, що після народження дитини батько не буде зацікавлений її добробутом.

б. Існування, залежне від того, чи бажаний

Якщо діти знають про викидень або аборт, імовірно, вони не зможуть зрозуміти, чому вони вижили, а їхній брат чи сестра — ні, чому вони були обрані, щоб жити, а їхній брат чи сестра були вбиті. Вони можуть відчувати почуття провини за те, що вони живі, і в них може розвиватися екзистенційна провина. Підсвідомо відчуваючи, що щось обмежує їхній повний розвиток, вони вимагають дедалі більше свободи і привілеїв. Замість того, щоби придивитися до своїх слабких сторін, вони стають дедалі вимогливішими до батьків та оточення. Вони очікують створення умов, які зробили б їх цілком зрілими людьми. В іншому випадку, вони можуть вирішити, що не варті жити, нехтувати собою або накласти на себе руки.

Оскільки батько дитини не може її захистити, а держава не має жодного закону, який охороняє життя тоді, коли воно найбільш вразливе, дитина має всі підстави бунтувати проти авторитету батька і представників влади.

Оскільки існування дитини залежало від того, чи вона була бажана, вона може перестати довіряти тим, хто не гарантував їй безпеку та правовий захист. Гнів і брак довіри призводять до того, що діти не хочуть працювати на благо суспільства, але вимагатимуть від нього все більше й більше привілеїв.

У наші дні, коли так багато дітей живуть тільки тому, що їхні матері вибрали їх, може мати місце глибоке почуття неплатоспроможного боргу щодо своїх матерів. Раніше діти вірили, що вони існують тому, що Бог їх створив, оскільки держава їх захищає, або їхнє плем’я їх потребує, або тому, що батьки їх хотіли. Тепер, у будь-якому випадку, коли аборт був серйозно обдуманий, дитина знає, що живе тільки тому, що мати вирішила не вбивати її. Якщо 50 55 жінок дітородного віку зробили аборт, то можна очікувати, що набагато більша їх кількість зважувала таку можливість. Чи можливо, що, коли ці мільйони дітей, які вижили, стануть підлітками, вони позбудуться настирливого почуття обов’язку?

Перш ніж держава відкинула правовий захист дітей та перш ніж контрацепція зробила так, що кожна дитина має бути «бажана», небагато людей питали про те, чи вони бажані, чи ні. Оскільки безпека залежить від того, чи ти бажаний, — люди, а особливо, діти, завжди перевіряють інших, питаючи: «Чи ти насправді хочеш, щоб я був?»

Люди, які не мають громадянства, знають, що таке життя, залежне від того, чи ти бажаний. Це вимагає постійного ввічливості, але викликає страшний гнів проти тих, хто може зробити їхнє право на існування залежним від того, чи вони чемні.

 

Деструктивний матеріалізм

Виявляється, що дедалі більше людей порівнюють ціни на виховання дитини з витратами на придбання будинку або нового автомобіля. Діти, здається, втрачають цінність у порівнянні з можливістю забезпечити собі приємне життя.

Те, що суспільство нехтує цінністю дітей, саме по собі може призвести до заниженої самооцінки. Підлітки тоді менше дбають про себе, стають деалі менше привітними, більше схильними до депресії, що може привести до самогубства, яке на сьогодні становить третю основну причину смерті серед підлітків.

Якщо в соціальному сприйнятті цінність дітей знижується, вони втрачають упевненість у тому, що вони будуть під доброю опікою, і стають вимогливішими. Ці прикрі вимоги збільшують ворожі реакції дорослого світу. Діти зляться, оскільки не можуть розраховувати на турботу з боку дорослих; однак водночас вони повинні бути постійно приємні або безперервно вимогливі. Дорослі реагують гнівом тому, що діти егоїстичні та їх не розуміють. У підсумку зростає ворожість між поколіннями.

Оскільки врятовані від абортів мають батьків, яким важко помічати та відповідати на їхні потреби, вони можуть вагатися, чи мати дітей, або якщо у них є діти, то погано задовольняють їхні потреби. Підлітки, якими замало опікувалися в дитинстві, часто хочуть мати дітей, щоби отримати субсидіарне задоволення, намагаючись зрозуміти свої потреби. Це може пояснити, чому «статеве виховання» не дає результатів, коли йдеться про скорочення числа випадків підліткової вагітності.

Аборти часто збільшують бажання реалізуватися через народження ще однієї дитини. З іншого боку, молоді люди, які вціліли від аборту, можуть не хотіти мати дитину через страх, що гнів, який вони відчувають щодо своїх матерів, передасться їхньому потомству. Схильність до викиднів часто є спадковою рисою. Намагаючись упоратися з гнівом і тривогою, деякі з тих, що вижили, знищують своє потомство, аби «помститися» за те, що намагалися знищити їх. Коли делікатне прохання дитини про опіку проходить непоміченим, або коли їхні вимоги стикаються з гнівом, дитина придушує свою тугу за любов’ю. Недолюблені діти мають більші труднощі з любов’ю до інших, і, таким чином, порочне коло відсутності поваги батьків і дітей збільшується від одного покоління до іншого. Діти потребують, щоб їм присвячували свій час і увагу, але батьки в гонитві за своїми власними задоволеннями компенсують їм цю потребу матеріальними подарунками. Ті діти, які досі не втратили надію, змінюють тоді адресата своїх прохань і напрямок своїх інтересів із батьків на матеріальні замінники. Вони неспроможні задовольнити потреби дітей, що набирають руйнівного та матеріалістичного характеру.

Доктор Філіп Ней

За матеріалами: DEON  

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: