«Гарна сукня», — чуєте ви від колеги по роботі. «Та що ти, вона стара, я її купила на розпродажі сто років тому…» — сором’язливо відповідаєте ви.
Трохи пізніше дивитеся на себе в дзеркало в туалеті: справді гарно сидить. Вам приємно, що подруга оцінила ваш вигляд і замислюєтеся: «Чому я так по-дурному виправдовувалася?»
Розуміння часом приходить, часом — ні, але реакція зазвичай автоматична, безумовна. Комплімент бентежить і викликає у нас розгубленість, що найчастіше протилежне тому, чого хотіла людина, яка вам комплімент зробила.
Більшість із нас не вміє приймати похвалу. Це наслідки способу нашого виховання, який чудово ілюструють знайомі вислови: «Мовчи, тебе покличуть», «Не висовуйся», «Не дивися в дзеркало, бо побачиш чорта» і «Скромність — це скарб дівчини».
«Хвалитися — це погано»
У дитинстві нам читають віршики, які таврують дитячу похвальбу. Але попри це в кожній пісочниці можна почути: «А моя лопатка краща», «А у мого тата ноутбук», «А у моєї сестри воші!»…
Ми підростаємо і вчимося того, що хвалитися — це погано, і перестаємо хвалити себе. Хвалити себе — тобто цінити те, що зробили: гарно вбралася, розробив чудовий проект, приготувала смачний обід, добре зробила порядок, написав цікаву статтю, будь-що — просто зробив добре.
«Могла би більше постаратися»
Ще гірше — ми думаємо, що могли б зробити краще. Особливо добре це видно по старшому поколінню. Ми приїжджаємо до бабусі, вона ставить на стіл свіженькі рогалики, смачний пиріг і геніальний сирник. Це щоразу смачно, але, як тільки починаємо смакувати випічку і робити бабусі компліменти, з’являється приспів: «не вийшло». «Зовсім не вдаються мені ці пляцки, стара я вже стала, і так мені вже нічого не вдається, мука якась була недобра, не виросли, не вийшло…» І ми витрачаємо купу часу, щоб переконати бабусю: все, як завжди, смачне і дуже добре вийшло. І така пісня повторюється при кожних відвідинах.
Це теж наслідки виховання. «Чому четвірка, а не п’ятірка?», «Чому така слабка оцінка?», «А що отримала Галинка?» Таки слова втовкмачують в нас переконання, що ми ніколи не будемо достатньо добрими, що не заслуговуємо на похвалу, що постійно повинні більше старатися. Хоч би весь кондитерський світ лежав біля ніг моєї бабусі, вона все одно буде переконана, що її пляцки не такі, як мали би бути.
Ось тільки ніхто не знає, як має бути. Немає критеріїв ідеального торта.
Комплімент? Точно нещирий
Наша реакція, яка заперечує щирість компліменту, часто виникає з недовіри до людей і переконання: якщо хтось до нас приязний, то, швидше за все, йому щось треба. Матері особливо до цього чутливі: коли хлопець, який ще мить тому буркотів, що не митиме посуд, раптом стає лагідним «хоч до рани прикладай», то напевно хоче пограти на комп’ютері або отримати гроші на морозиво. На 98%.
Недовіра в прийнятті компліментів — це великою мірою вина виховання дітей у переконанні, що світ злий, а люди тільки й чекають, щоб тебе скривдити. Тоді як світ створений Богом, отже — він добрий, а зло походить від втручань сатани. Він втручається, але не керує.
Межа між довірою до світу й наївністю досить тонка і треба добре відчувати, щоби окреслити її дітям. Я вважаю, що іноді краще бути надмірно довірливою, ніж прожити життя з переконанням, ніби всі навколо тільки прикидаються доброзичливими.
Цінуй себе і те, що робиш. Як Бог
Дивлячись на діло свого творіння, Бог хвалив його! Фраза «І побачив Бог, що воно було добре» повторюється в біблійному описі світу чотири рази, а наприкінці звучить підсумок: «І побачив Бог усе, що створив: і воно було дуже добре». Можна вагатися: чи справді все — бо комарі чи блохи таки викликають сумніви. Однак Бог був переконаний: усе, що Він створив, дуже добре. Зачерпнімо трохи цього Божого переконання. Цінуймо зусилля, вкладені в прасування штор, а не приглядаймося до тієї однієї складки біля підлоги; привітаймо себе з добре написаним цікавим текстом, а не мучмося через одну літеру, пропущену при редагуванні. Дивімося на своє життя крізь призму досягнень, а не невдач.
Читайте також: 7 ситуацій, коли варто сказати «дякую»
Як приймати компліменти?
З радістю і вдячністю.
Достатньо з усмішкою сказати «дякую». Я іноді додаю з нотками гордості в голосі: «Я старалася». Бо я старалася, щоб пиріг був якнайкращий, на пісочному коржі, з добре приправленим шпинатом. Старалася гарно вбратися на вечерю з подружками, невипадково вийняла з шафи червону сукню.
Коли хтось каже мені щось приємне, то хоче мене порадувати. Можливо, й хоче таким чином здобути мою прихильність, але оскільки я маю почуватися задоволеною, то хочу почуватися саме так. Не мушу відразу на сто процентів довіряти тому, хто робить мені комплімент, ані виконувати взамін його прохання («Гарно виглядаєш. Чи не написала би ти для мене доповідь?..»), але можу дозволити собі на задоволення від приємних слів на мою адресу.
Приймайте компліменти і цінуйте себе. Ви того варті!
фінансово.
Щиро дякуємо!
