Роздуми над Першим читанням на суботу IV тижня Великого Посту
Ти, Господи, об’явив мені, і я знаю:
тоді Ти показав мені їхні інтриги.
А я – немов смиренне ягнятко,
яке ведуть на заріз, –
а я й не відав,
що вони лихі думки замислили супроти мене:
«Зрубаймо дерево у повній силі
й вирвімо його з землі живих,
щоб ім’я його не згадувалося вже більше!»
Ти ж, Господи Сил,
що справедливо судиш, вивідуєш нутро й серце,
дай мені побачити Твою відплату їм,
бо я виявив Тобі мою справу.
Єр 11,18-20
Доля пророка Єремії найбільше насичена трагічністю. Іноді він виражав це словами: в його книзі є автобіографічні ноти, повні гіркоти і втоми. Така доля пророка! Він старається вказати іншим шлях щастя, неустанно заступається за людей перед Богом. А у відповідь? Несприйняття, нерозуміння, спроби змусити замовчати.
Це саме чекає Ісуса. Однак Божі люди не сходять з дороги, вказаної Богом, і не переймають логіки зла. Може здаватися, що вони переможені, програли. Віра показує, що це лише видимість.
Господи, настав мене на путь добра й істини. Не дай мені зійти з нього під впливом зла.
Читайте також: Роздуми до сьогоднішнього Євангелія