Не буде помилкою сказати, що серед священиків, які продовж усієї історії її існування служили у вінницькій римо-католицькій парафії Матері Божої Ангельської — як у її «капуцинський» період, так і після ліквідації капуцинського монастиря російською владою у 1888 році, — є чимало непересічних осіб. І однією з таких непересічних осіб можна назвати о.Яна Левінського.
Народжений 1871 року в Кам’янці-Подільському в сім’ї ювелірного майстра, він з дитинства виховувався в патріотичному дусі, а головне — у глибокій вірі. Розпізнавши покликання до священства, вирішив вступати до семінарії. В той час територія нинішньої Кам’янець-Подільської дієцезії входила до складу Луцької, і молодого Яна скерували до однієї з семінарій цієї дієцезії (їх було три) — Житомирської. Після рукоположення нововисвячений душ пастир був скерований до Луцька, де протягом дев’яти років виконував служіння префекта шкіл. До його обов’язків входило викладання релігії в середніх навчальних закладах міста.
У 1902 році о. Яна перевели до Вінниці, також префектом шкіл, а у 1914 році його призначено настоятелем парафії Матері Божої Ангельської. Роки, коли він служив вінницьким католикам, прийнято називати «буремними». Саме на час його перебування у місті над Бугом припали початок Першої світової війни, лютнева революція 1917 року, яка зрівняла в правах віруючих усіх віросповідань, утворення Української Народної Республіки, більшовицький переворот. У 1920 році у Вінниці, яка в часи національно-визвольних змагань була однією з тимчасовий столиць УНР, відбулась важлива історична подія: тут на вокзалі зустрілися голови української та польської держав Симон Петлюра і Юзеф Пілсудський. Після перемовин вони обоє вирушили до центру міста, де розійшлися в різні боки: Симон Петлюра пішов до православного собору, Юзеф Пілсудський — до храму Матері Божої Ангельської. Там о.Ян Левінський відправив Святу Месу.
Коли у Вінниці остаточно утвердилась більшовицька влада, о.Ян залишив місто. Але залишив ненадовго. Роздумуючи над тим, повертатись чи не повертатись — адже Служби Божої в присутності Пілсудського для арешту і розстрілу вистачало, — він відчув, що Господь кличе його повернутися, щоб розділити з вінничанами те, що принесла місту безбожна влада. І він повернувся. Це було 8 грудня 1920 року, в день урочистості Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії.
Через два роки о. Ян став свідком першого пограбування храму, а у 1925 році храм було пограбовано повністю. У 1930 році вінницького настоятеля заарештували. В ході процесу, де на лаві підсудних разом з о.Яном опинилася група священиків, серед яких був о.Ян Свідерський, усім звинуваченим було винесено смертний вирок. Але їм пощастило — їх обміняли на заарештованих у Польщі радянських агентів.
Виїхавши з Радянського Союзу, о. Ян оселився на Волині, яка в той час перебувала під владою Польщі. Там він служив у парафії в м.Сарнах, де настоятелем був о.Ян Свідерський. У 1939 році на Волинь прийшли більшовики, а в 1941 — нацистські окупанти. У 1943 році, який через жорстоке — і настільки ж безглузде — протистояння між українцями й поляками став для Волині чи не найтрагічнішим в історії краю, о.Ян відзначив 50-річчя свого священства.
Наступного року під час бомбардування Сарн одна з бомб влучила в храм — його довелось відбудовувати заново. Але служити у відбудованому храмі о.Яну якщо і довелось, то недовго. У 1945 році, вже після повернення сталінських «визволителів», його, в ході так званої «репатріації поляків» (насправді це була не «репатріація», а депортація), відправили до Польщі. Там він оселився в м.Лодзі, де ще сім років, тобто до завершення свого земного життя, проголошував вірним перемогу Ісуса над смертю.
Про все це розповів настоятель парафії Матері Божої Ангельської Костянтин Морозов OFMCap під час урочистого освячення встановленого в парафіяльному храмі барельєфа о.Яна Левінського та пам’ятної дошки. Освяченні відбулось у Вербну неділю після польськомовної Служби Божої. Обряд освячення звершив єпископ-помічник Кам’янець-Подільської дієцезії Радослав Змітрович.
Серед тих, хто брав участь в урочистості, були директор польського Інституту Національної Пам’яті доктор Ярослав Шарек та Генеральний консул Республіки Польща у Вінниці пан Дам’ян Цярцінські.
«Те, що ми робимо, — сказав для CREDO п.Ярослав, — надзвичайно важливо для поглиблення і зміцнення стосунків між українським і польським народами. Отець Ян Левінський, чию пам’ять ми вшановуємо, вже тоді був провісником польсько-української єдності, коли відправляв Службу Божу, в якій брав участь Юзеф Пілсудський після перемовин із Симоном Петлюрою. Дуже важливо пам’ятати про таких людей. Цей знак, як і інші подібні, постійно нагадуватимуть нам про тих, про кого ми зобов’язані пам’ятати».
Звертаючись до присутніх, пан Ярослав також наголосив на необхідності пам’ятати про всі трагічні сторінки минулого. «Ми приїхали сюди, щоб віддати шану тим, хто страждав на цій землі. Позавчора ми відкрили виставку, присвячену польській операції НКВС 1937-1938 років (минулого року сайт CREDO писав про відкриття цієї виставки в Хмельницькому). Коли Україна і Польща спільно боролися проти більшовиків, боронячи європейську цивілізацію, тут, у Вінниці, між обома були укладені певні домовленості. Укладені, але, на жаль, не реалізовані. Захистити Київ не вдалось, і наслідком цього стали мільйони жертв, закриті і сплюндровані храми. Адже й цей храм, у якому ми стоїмо, також був осередком атеїстичної пропаганди. Але настало воскресіння, настало відродження. І ми сьогодні маємо змогу вшанувати пам’ять одного з тих, хто колись служив в стінах цього храму».
«Від імені єпископа-ординарія Леона Дубравського хочу подякувати всім, хто допомагає нам пізнавати історію та розуміти її, — сказав перед тим, як освятити барельєф і пам’ятну дошку, єпископ Радослав Змітрович. — Адже це дуже важливо, щоб бачити, як те старе, що принесло людям стільки страждань, повертається в наші часи».
Подяку бр. Костянтину Морозову «за те, що наближає нам нашу історію», висловив пан Цярцінські. «Символічно, — сказав він, — що освячення цього пам’ятного знаку відбувається саме у Вербну неділю, коли ми згадуємо в’їзд Господа Ісуса Христа до Єрусалима і Його страждання заради нашого спасіння, які Він витерпів у цьому місті. Для о.Яна таким Єрусалимом стала Вінниця».
Після церемонії освячення Ярорслав Шарек і Дам’ян Цярцінські поклали вінки до пам’ятної дошки, а потім — до пам’ятника св.Йоану Павлу ІІ.
фінансово.
Щиро дякуємо!
