«Господній Дух на мені, бо він мене помазав. Послав мене нести Добру Новину». В світлі цих слів старозавітного пророцтва, які Ісус у синагозі Назарета Ісус застосував щодо себе, Святіший Отець поділився зі священиками значення помазання, яке вони отримали під час свячень.
Звертаючись з нагоди Великого Четверга до священиків, які 18 квітня 2019 р. зібралися навколо свого єпископа в базиліці святого Петра на Святу Месу мира, Папа Франциск закликав їх не забувати, що євангельським прикладом для наслідування є ті люди, яких Господнє помазання підводить та оживотворяє, пише Vatican News.
Натовп навколо Ісуса
У світлі розповіді святого євангеліста Луки, як Ісус у синагозі Назарета коментував пророцтво Ісаї, вказавши на те, що Він є його сповненням, Святіший Отець звернув увагу: в Євангеліях часто бачимо Ісуса, оточеного людьми. «Господь ніколи не втрачав цього безпосереднього контакту з людьми, завжди зберігав благодать близькості з народом у його цілості, так і з кожною людиною посеред натовпу», — заначив Папа, звертаючи увагу, що так було від Його народження й до хреста.
За словами Папи, термін «натовп» у Євангелії не є зневажливим, не йдеться про «анонімний збір» людей, адже коли вони взаємодіють з Ісусом — «натовп преображується». У цьому контексті Святіший Отець запросив замислитися над «трьома благодатями, якими відзначаються взаємини між Ісусом і натовпом».
Три благодаті
Першою з цих трьох є благодать слідування за Ісусом. За словами Папи, люди ходили за Ісусом поза якимись розрахунками, без умов. Це контрастує з «дріб’язковістю» учнів, чиє ставлення до цих людей межує з жорстокістю, коли вони пропонують відпустити їх голодними. «Тут, мені здається, — зазначив Папа, — почався клерикалізм: у тому прагненні подбати про хліб для себе й про власні зручності, не думаючи про людей». Ісус рішуче відсікає цю спокусу, відповідаючи: «Дайте ви їм їсти».
Другою благодаттю, яку отримує натовп, йдучи за Ісусом, є «радісний подив». Люд захоплювався Ісусом, Його чудами, людям подобалося вітати Його на вулицях міста, а Господь, своєю чергою, захоплювався вірою людей, втішався нею.
Врешті, благодать розрізнення. Люд розпізнавав, що Ісус говорить «повновладно». Тоді як законовчителі та фарисеї дискутували з Ним — натовп визнавав авторитет Ісуса, «силу Його навчання, спроможну досягати серця, і той факт, що злі духи корилися Йому».
Чотири великі групи
Поглиблюючи це євангельське бачення натовпу, Папа звернув увагу на те, що застосовуючи до себе уривок із пророка Ісаї, Ісус вказує на чотири групи «привілейованих» адресатів Його помазання: убогі, полонені, сліпі та утиснені.
Убогі (грецькою ptochoi) — це ті, що схилені, як жебраки, що нахиляються, просячи. Як бідна вдова, що своєю пожертвою в храмі привернула увагу Ісуса, який доброзичливо поглянув на її незначність. Саме завдяки їй Ісус сповняє «місію звіщати Добру Новину вбогим», хоч вона, щедра жінка, навіть, і не здогадується, що з’явилася в Євангелії.
Сліпців представляє, зокрема, жебрак Вартимей, який, отримавши зір, пішов за Ісусом. «Помазання погляду! Нашого погляду, якому Ісусові очі можуть повернути ту ясність, яку може дати лише безкорислива любов, ясність, яку викрадають корисливі чи банальні картини, якими переповнений світ», — зазначив Святіший Отець.
Коли йдеться про утиснених, святий Лука використовує термін «tethrausmenous», що містить корінь «травма». Цього достатньо, щоб згадати притчу про доброго самарянина, який намастив оливою рани чоловіка, побитого розбійниками. «Помазання пораненого Христового тіла! В цьому помазанні — ліки від усіх тих травм, які залишають людей, родини та цілі народи поза грою, немов виключених і небажаних, на узбіччі історії», — сказав Папа.
Врешті, полонені — це військовополонені, «aichmalotos», приведені під вістрям списа. «Сьогодні ж, — зауважив Святіший Отець, — міста потрапляють у полон не так під вістрям списа, як через вишуканіші засоби ідеологічної колонізації. Лише помазання нашою культурою, сформованою працею та мистецтвом наших предків, може визволити наші міста від цих нових форм рабства».
Приклад для священиків
«Переходячи до нас, дорогі браття священики: ми не повинні забувати про те, що нашим євангельським прикладом є отой люд, той натовп із конкретними обличчями, яких підводить і оживляє Господнє помазання. Це вони доповняють та вчиняють дійсним помазання Святого Духа в нас, які були помазані для того, щоб помазувати. Помазані, щоб помазувати. Ми були вибрані з-поміж них і без побоювань можемо ототожнюватися з цим простим людом», — вів далі Святіший Отець, пояснюючи:
«Ми, священики, є тим убогим, і хотіли би мати серце бідної вдови, коли даємо милостиню й торкаємося руки жебрака, дивлячись йому у вічі. Ми, священики, є Вартимеєм, і кожного дня підводимося на молитву, просячи: “Господи, щоб я міг бачити!” Ми, священики, в якийсь момент нашого гріха є чоловіком, до смерті побитим розбійниками. І першими прагнемо опинитися в співчутливих руках Доброго Самарянина, щоби потім своїми руками виявляти співчуття до інших».
Помазані вірою свого народу
Папа розповів, що коли уділяє миропомазання чи свячення, то щедро виливає миро на чоло та руки помазуваних, адже так, за його словами, «відчувається оновлення власного помазання». Це вказує на те, що «ми не служителі олії в пляшці», а помазуємо, «роздаючи себе самих, своє покликання та серце».
«Помазуючи, ми наново отримуємо помазання вірою та любов’ю нашого народу. Помазуємо, забруднюючи руки, доторкаючись до ран, гріхів, нужди люду; помазуємо, отримуючи аромат на свої руки, торкаючись до їхньої віри, надії, любові та великодушності беззастережної самопожертви, яку чимало достойників вважають забобонністю. Той, хто навчиться помазувати і благословляти, зцілиться від дріб’язковості, зловживання та жорстокості», — підсумував Святіший Отець.
фінансово.
Щиро дякуємо!
