Блог Юлії Завадської

Скандали в Церкві. Що робити?

16 Травня 2019, 20:30 3972 Юлія Завадська

Ми стоїмо на порозі змін. Те, що відбувається в Польщі, безсумнівно вплине також і на Україну. Треба бути до цього готовими.

Інтернет палає після документального фільму «Tylko nie mów nikomu» (Тільки не кажи нікому). Там жертви сексуальних злочинів, учинених священиками, розповідають свої історії. Поламані долі… Ті, хто мали лікувати душі, їх травмували. Ті, хто мали бути пастирями, стали вовками.

Здебільшого ця тема дуже голосна у сусідній католицькій (чи ще довго?) Польщі. Але ми живемо у глобальному інформаційному селі, тому серед католиків в Україні також чути голоси обурення («як посміли таке зняти?»), жаху («невже це правда?») і заперечення («це не ми» або «це не тільки ми»).

Те, як поводяться українські католики в цій кризовій ситуації та які меседжі надсилають суспільству на цю тему, — не сильно допомагає Церкві (хоч і помітно, що хочуть  захистити). Тому пропоную кілька думок на тему комунікації. Це зовсім не наукова доповідь і не катехитичний реферат. А всього лише кілька порад — як нам сприймати і як комунікувати. І як жити у цій новій реальності, коли стереотип, який нас найбільше виводив останніми роками («католик=поляк»), змінюється в суспільній свідомості на «у вас священики — педофіли».

 

Як не треба виправдовуватися?

Виправдовуватися взагалі не треба. Треба каятися. Виправдання виглядають жалюгідно. Жалюгідно виглядають сторінки священиків у соцмережах, заповнені перепостами й картинками на тему «не так все зле». Про перепости і картинки у Фейсбуці я вже писала раніше. А зараз — кілька тез, які зустрічаються найчастіше, і чому вони провальні.

 

«Не всі священики педофіли»

Яке велике щастя, що не всі! Давайте тепер дружно радіти.

Якщо ж ви маєте на увазі, що не всі педофіли — священики, то так і кажіть. Але краще взагалі не ставити питання таким чином. Бо проблема не в тому, всі чи не всі. А в тому, що таке явище є, і його покривали. І навіть якщо це один випадок на мільйон (хоч це й не так), і навіть якщо зламане тільки одне дитяче життя (хоч їх було більше), — воно безцінне, воно важливе для Бога, за нього Ісус умирав на хресті.

 

А аргументи в стилі «серед 1000 педофілів — 400 геїв і всього один священик» вказують не тільки на проблеми з методологією, але й на проблеми з логікою взагалі. Невже священик — це сексуальна орієнтація? Чи, може, священиків варто додати до спільноти ЛГБТ+ (там ті літери постійно додаються). Ні? Чому ж тоді ми ставимо їх в один ряд?

Статистика важлива, але подавати її треба не так і не заради виправдання.

Більшість педофільських злочинів стаються у сім’ях. Відомо також, що багато випадків сексуального насильства — це гомосексуальні зносини. Наприклад, про це йдеться у цьому ж фільмі. Відомо також, що педофілами бувають і вчителі, і вихователі, й родичі, й сусіди. Це жахливо. Але це зовсім не виправдовує священиків-педофілів.

 

«Чому не знімають фільми про інших?»

Фільми про інших також знімають. Просто ви їх, можливо, не бачили. Або вони не викликали такого ажіотажу у вашому середовищі. Але нещодавно дуже голосно було про Майкла Джексона — схожий фільм і та сама тема. Показують і пишуть також про інших, особливо на Заході.

Цей закид звучить як намагання цензурувати реальність.

 

«Це все нападки на Церкву!»

Щось у цьому є, звісно ж. Церква має великий вплив та авторитет (особливо у Польщі). Багато хто би хотів, щоби той авторитет трохи зменшився, щоб голос Церкви не лунав так гучно в суспільстві, щоб до цього голосу прислухалися або менше, або й узагалі не чули. Християни ніколи не були зручними. На них зводили наклепи. Пам’ятаєте, що казали про перших християн? — що вони труять воду, поклоняються ослячій голові, п‘ють дитячу кров. Чи це була правда? Ні. Чи страждали через це християни? Так. Чи те, що серед педофілів знайшлися священики, — правда? Так… Інколи не потрібно навіть зводити наклепів, бо ми й самі молодці.

 

«Тепер хлопці не захочуть іти до семінарії»

А для чого вони туди йдуть? Заради статусу? Заради привілеїв у суспільстві? Щоби всі любили й поважали? Бо «в тому селі більше нема чого робити»?

То, може, хай і не йдуть. Нехай ідуть тільки ті, хто покликаний, хто хоче наслідувати Христа.

 

 

Проблему сексуальних зловживань у Церкві неможливо зрозуміти без ширшого соціального контексту. І дуже добре про це пише вислужений папа Бенедикт XVI: Церква і скандал сексуального насильства.

 

 

Секуляризація і клерикалізм

Говорити про причини явища педофілії — не мета цього допису. Крім того, про це сказали і скажуть інші. Це тема для ґрунтовних досліджень, які, можливо, колись вкажуть нам причини й наслідки.

Згадаю лише два (в контексті Церкви): секуляризація і клерикалізм. Пов’язані між собою, вони дають вибухову суміш сексуальних злочинів серед духовенства.

Папа Франциск постійно говорить про клерикалізм. Вислужений папа Бенедикт XVI називає секуляризацію однією з головних причин занепаду.

 

Франциск:

«Клерикалізм — це карикатура на покликання», — говорив Папа Франциск до чилійських єпископів. Місія, наголосив Папа, це справа цілої Церкви, а не тільки священика чи єпископа. «Скажімо прямо: миряни це не наші кріпосні ані працівники. Вони не мусять, немов папуги, повторювати те, що ми кажемо». Зокрема, зазначив Папа, спокуси клерикалізму слід остерігатися в семінаріях та у формаційному процесі загалом. Семінарії мають робити акцент на те, щоби майбутні священики були спроможні служити святому Людові Божому, визнаючи різнорідність культур і зрікаючись спокуси клерикалізму в будь-якому вигляді. Священики своє служіння здійснюватимуть у секуляризованому світі, «знецерковленому», а отже, воно вимагатиме від пастирів розпізнання, як готуватися до виконання своєї місії в цьому конкретному сценарії, а не в «ідеальних світах».

 

Бенедикт XVI:

Чому педофілія досягла таких масштабів? В кінцевому підсумку, причина – у відсутності Бога. Ми, християни і священики, теж вважаємо за краще не говорити про Бога, тому що ця мова здається непрактичною. Після шоку Другої світової війни ми в Німеччині включили в нашу Конституцію відповідальність перед Богом як керівний принцип. Півстоліття після того відповідальність перед Богом як керівний принцип уже не можна було включити у Європейську Конституцію. Бог розглядається як часткова справа невеликої групи і більше не може бути керівним принципом для спільноти в цілому. Це рішення відображає ситуацію на Заході, де Бог став приватною справою меншості.

 

Клерикалізм

  • Якщо ви кажете, що треба захищати Церкву, — я погоджуюся. Церкву треба захищати. А Церква — це хто? Зґвалтована дитина — це не Церква? Її захищати не треба?
  • Якщо ви вважаєте, що в тому разі, коли священик ображає дитину, захисту потребує тільки священик, — це клерикалізм.
  • Якщо ви переконані, що клір і миряни — різні табори (один – привілейований, а інший – хай слухається), — це клерикалізм.
  • Якщо ви навіть не сумніваєтеся в священиковій оцінці різних нерелігійних подій, людей і явищ — це клерикалізм.
  • Якщо ви кажете: «Людям не треба цього всього знати» — це клерикалізм.
  • Якщо вас дуже сильно обурює цей текст — це клерикалізм))

 

Секуляризація

  • Якщо ви вважаєте, що Церква не «повинна влазити у світські справи», — ви піддалися впливам секуляризації.
  • Якщо ви переконані, що релігія — це приватна справа, про яку «не прийнято говорити за столом», — це голос секуляризації.
  • Якщо для вас найважливіше, щоби священик (чи парафія) був сучасним, модним та «йшов у ногу з часом», — це впливи секуляризації.
  • Якщо ви кажете, що Церква повинна тільки опікуватися бідними, а не проголошувати Євангеліє, не казати про покаяння і спасіння, — це результат секуляризації.

 

Ми стоїмо на порозі змін. І те, що відбувається в Польщі, безсумнівно вплине і на Україну. Треба бути до цього готовими.

Колись у школі під час уроків історії я почувалася винною за всі «гріхи» Католицької Церкви (пишу «гріхи» у лапках, тому що підручники навіть за часів незалежної України ще не зовсім були вільні від радянської пропаганди). Я немовби була змушена каятися за інквізицію і Хрестові походи. А Йоан Павло ІІ таки каявся за це публічно, хоч нікого на вогнищі не палив і звільняти Гріб Господній нікого не посилав. Так, це наслідки того, що ми всі — одна Церква, що ми — сполучені посудини і наші вчинки взаємно впливають одні на одних. У мене для вас добра новина: у Церкві є багато святих (і тих, що зараз живуть непомітно, і тих, хто вже на Небі заступається за нас), у Церкви є багато хороших священиків (і я впевнена, що ви не одного можете назвати), Церква робить багато добра у світі. І це теж на нас впливає. Ми живемо з позитивним та негативним досвідом, ми живемо у спільноті святих і грішників, ми живемо разом; але для нас головне — що ми живемо з Христом.

 

Що ж нам робити?

Злізти з уявного амвона у своїй голові (це значить не тільки проповідувати, але й слухати інших, не тільки проголошувати, але й чути фідбек) і трохи почати цікавитися світом, цікавитися медіями та комунікаціями (особливо кризовими). Нічого нового, адже комунікація — це природа Церкви від самого початку. А найкращий і досконалий Комунікатор — це Ісус. Ми маємо Кого наслідувати і від Кого вчитися.

Перестати бездумно схилятися перед авторитетами. Викинути з голови переконання, що «ксьондз сказав Тузік — значить Тузік». Бо не завжди священик має рацію. Але й не впадати в іншу крайність — «якщо священик грішна людина, то я не буду ходити на Службу». Подорослішати. Головне, що ми йдемо разом до Христа. А в цьому паломництві інколи нас супроводжують різні люди, не тільки ідеальні.

Молитися за Церкву і за священиків. Бо вони дуже цього потребують. Бо в темні часи ми взаємно потребуємо підтримки. Підтримати знайомих священиків і нагадати собі та іншим про все те добро, яке ми отримали від них.

Залишатися в Церкві, бо вона веде нас до спасіння і «пекельні ворота її не подолають». Ніщо Церкву не подолає. Ні пекло, ні світ, ні ми самі з нашими гріхами.

 


У блогах подається особиста точка зору автора. Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

МІСЦЕ

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

ПІДТРИМАЙТЕ CREDO
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ми з вдячністю приймемо Вашу допомогу. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, роботу веб-майстра та гонорари фахівців. Переказ через ПриватБанк: Пожертвування можна переказати за такими банківськими реквізитами:

5168 7427 0591 5506

Благодійний внесок ПРИЗНАЧЕННЯ ПЛАТЕЖУ: Добровільна пожертва на здійснення діяльності часопису CREDO.

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Щиро дякуємо читачам за жертовність усім, хто нас підтримує!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.
Підпишіться на розсилку
Кожного дня ми надсилатимемо вам листи з найважливішими та найцікавішими новинами.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: