Жменька неочевидних міркувань на тему скандального перфомансу під час відкриття Олімпійських ігор: про культурні коди, комунікацію, газлайтинг і Церкву, яка перестала впливати на суспільство.
Один російський артист розказав колись історію, що пояснює так звану «загадкову російську душу» і наочно показує, як зчаста поводяться росіяни (чи то під час дрібних побутових пакостей, чи серйозних катастроф, які безупинно створюють). Їхав він у поїзді й прокинувся від криків із тамбура. Кричала провідниця. Пасажири, які позбігалися на вереск, побачили, що весь тамбур вимащений гівном. А посеред тамбура стояв п’яний чоловік зі спущеними штанами і, злегка погойдуючись, гордо дивився поперед себе. Чоловік теж був по вуха у лайні. «Ти що наробив?!» — закричала провідниця. Чоловік перевів на неї погляд і, витримавши паузу, відповів: «А ти доведи, що це я!»
Ця історія згадалася в контексті відкриття Олімпійських ігор. Бо дуже подібно (хоч вони й не росіяни) поводяться організатори образливого для християн перфомансу.
Якщо хто не в курсі про скандал на Олімпіаді — детально читайте тут: Пародія на «Тайну вечерю» Леонардо да Вінчі, що була частиною церемонії відкриття Олімпіади-2024 у Парижі, викликала хвилю бурхливих реакцій.
Культурний код і комунікаційні бар’єри
Організатори видалили відео, яке викликало обурення, потім буцімто вибачилися, але зрештою перейшли до газлайтингу тих, кого образили.
Зараз оргкомітет Олімпіади дотримується версії, нібито їх неправильно зрозуміли. Кажуть, що не збиралися насміхатися зі святого для християн, а просто хотіли показати толерантне суспільство, і взагалі — мали на увазі «Бенкет богів» Олімпу, а не «Тайну Вечерю» Леонардо Да Вінчі. Якщо раптом хтось образився — то най вибачає. Звучить, як у тому анекдоті: «Перепрошую, а пані часом не повія?»
А що ж на це християни? Як завжди, поділилися на табори, сваряться і виколупують одне одному очі вервицями в інтернеті замість того, щоби влаштувати нормальний Хрестовий похід (жартую) або проаналізувати, що ж це таке відбувається.
У соцмережах «модні і молодьожні католики здорової людини» (як вони самі себе бачать) бігають у коментарі до інших — «забитих середньовіччям радикальних фанатиків» (якими вони їх вважають) — і тицяють під носа рандомні картини різних художників, які могли би стати натхненням для скандального перфомансу на відкритті Олімпіади. Мовляв, «чого це ви вчепилися до ‘Тайної Вечері’ Леонардо, ніби інших картин у мистецтві нема? Ви самі собі придумали і самі образилися».
І, можливо, комусь це дає почуття вищості над «вузьколобими» співбратами; а, може, хтось так просто самозаспокоюється, бо легше нагримати на «дурненьких християн», аніж стати в опозицію до сучасної повістки.
Але навіть якщо й так (хоча це спростовують самі задіяні квір-артисти), навіть якщо припустити, що організатори не усвідомлювали, як глядачі зчитають образ і неочікувано для себе зіткнулися з хайпом, — вони все одно несуть відповідальність. Бо і в такому випадку — це не «аудиторія неправильно зрозуміла», а «організатори неправильно прокомунікували». Адже підставовий принцип комунікації постулює: за те, як було сприйнято повідомлення, відповідає не сприймач, а повідомлювач. І якщо виник смисловий бар’єр у комунікації — коли якесь поняття чи символ може сприйматися по-різному, — це не просто ускладнює розуміння, а свідчить про погану комунікаційну стратегію організатора заходу. Тож чи це просто недолуга підготовка відкриття Олімпіади-2024 і «так випадково сталося» — чи все ж таки продумана провокація, яка очікувано викликала реакцію? Тобто все відбулося за планом…
Крім того, не варто забувати про культурний код — навіть не Франції чи Європи, а всієї західної цивілізації, на яку істотно вплинуло християнство. Дивно дивуватися, що в тій так званій травесті-виставі глядачі найперше побачили посилання на «Тайну Вечерю», а не іншу картину — яка, до слова, знана навіть не всім тим, хто навчався на факультеті мистецвознавства. Бо ж про Да Вінчі знає і домогосподарка без освіти (навіть якщо й асоціює його з романом «Код да Вінчі», та в масовій культурі й свідомості він є). Не рахуватися з цим — дурість, абож хитрість, яка придурюється.
Звітріла сіль і святі символи
Те, що відбулося на відкритті Олімпійських ігор, — це не просто перфоманс і провокація; це використання знаного культурного символу й намагання його підмінити чимось іншим.
Якщо говорити про образу релігійних почуттів, то очевидно, шо Бога образити неможливо, Він Великий і Всемогутній. Хто ми проти Нього?..
Але варто також памʼятати, що коли Церква уникає діалогу зі світом і закривається лише у своїх стінах — вона перестає формувати суспільство й починає жити у світі, сформованому без неї. А згодом навіть — у ворожому до неї.
Кожне суспільство має трепет і шанує щось сакральне: святі символи, святі образи, святі смисли, які не дозволено ображати.
І зараз вони вже не християнські. Кілька прикладів з України, щоб далеко не ходити.
- У 2012 році голі активістки Femen спиляли в центрі Києва хрест. Відео вперше з’явилося в ефірі російського каналу Раша Тудей (хто би сумнівався). Тоді суспільство обурилося найбільше тим, що це був хрест, присвячений жертвам репресій.
- Під час останнього Євробачення, що відбувалося в Україні, висів величезний плакат «Свобода — наша релігія». Не пам’ятаю великих обурень із цього приводу.
- Того ж літа, коли вже три роки тривала російська агресія на Сході України, під час «Маршу рівності» в Центрі Києва ЛГБТ-активісти використовували гасла «Make love, not civil war», «Смерть нації, квір ворогам», «К черту ваш патриотизм, наш выбор — феминизм». Це обурило громадськість і змусило організаторів до пояснень .
- Через рік під час «Маршу жінок» у Києві розгорнули банер із зображенням оголеної жінки зі встромленим у неї хрестом, мотузкою, вішаком і тризубом. Обурення громадськості викликала наруга над гербом.
- Зараз, коли триває повномасштабна війна, ми в Україні не допустимо будь-якої насмішки над державними символами, над жертвою наших воїнів. Нещодавні сексуалізовані фото дівчаток на колінах у Страждального Ісуса в Шаргороді не дуже збурили суспільство, а наруга над могилою захисників у Києві загрожує вандалістці в’язницею. Адже пам’ятники і могили воїнів у свідомості людей мають більше сакральне значення, ніж Хресна Дорога.
Хрестовий похід чи Хресна дорога?
«Ви піддаєтеся тиранії, коли ігноруєте різницю між правдою і тим, що хочете почути», — наголошує Тімоті Снайдер. Може, настав час нарешті визнати правду? Світ не ображає наші релігійні почуття, а заслужено топче ногами звітрілу сіль.
Про кризу в Церкві я вже не раз говорила і, можливо, до цієї теми варто знову повернутися. Але зараз про інше: коли Церква не виконує свого покликання євангелізувати і пророкувати, коли перестає бути світлом світу — на її місце приходить якась заміна, бо суспільство не може жити без священного, навіть якщо й прикидається дуже раціональним та нерелігійним. Світові потрібні пророки, які будуть закликати до навернення і викривати зло (згадаймо Ґрету Тунберг і вайб її публічних виступів); світові потрібні проповідники, які запалюватимуть своєю риторикою та надихатимуть змінити світогляд і життя; світові потрібні свідки, чий приклад захоплюватиме. Та чи виконують своє завдання християни?.. І хто винен у тому, що люди слухають не тих пророків?
Ми можемо надалі грати дурника і влаштовувати холівари між собою; можемо вдавати, ніби все прекрасно й нічого не відбувається; можемо шукати винних зовні. А можемо стати на шлях навернення — власного навернення. А потім — свідчення своїм життям. І бути готовими до того, що, можливо, доведеться постраждати, відмовляючись від гівна, яке себе ідентифікує як шоколадка, бо в очах світу це виглядатиме неполіткоректно. Зрештою, кожному з нас обіцяно Хресну дорогу. Іншого шляху спасіння нема.
фінансово.
Щиро дякуємо!
