Роздуми над Першим читанням на п’ятницю VІІ Великоднього тижня
Тими днями цар Агрипа й Верніка прибули до Кесарії поздоровити Феста. Через те, що перебували там чимало днів, Фест розповів цареві про Павла, кажучи: «Є один чоловік, в’язень, залишений Феліксом, на якого, коли я був у Єрусалимі, первосвященики і юдейські старші подали скаргу, домагаючись його засудження. Я відповів їм, що в римлян немає звичаю видавати якусь людину, поки обвинувачений не має перед собою тих, які його звинувачують, і не матиме змоги боронитися від звинувачень.
Коли ж вони тут зійшлися, я без жодної затримки наступного ж дня сів на місце судді й наказав привести чоловіка. Обступивши його, обвинувачі не вказали жодної провини з тих, про які я підозрював, а мали з ним якісь суперечки про свої забобони і про якогось Ісуса, померлого, про якого Павло запевняв, що Він живий.
Розгубившись у цьому питанні, я сказав, чи не хоче він піти в Єрусалим і там судитися щодо цього. Оскільки Павло вимагав, щоби його залишили на розсуд Августа, то я наказав охороняти його, доки не відішлю його до кесаря».
Діян 25,13б-21
Павло перед римськими урядовцями, апостол перед судом світу. І що? А нічого, повне нерозуміння. «Жодної провини з тих, про які я підозрював… Розгубившись у цьому питанні, я сказав…» Ось так питання віри виглядають в очах багатьох сильних цього світу. Щось незрозуміле, щось туманне. Хоча — якщо це вигідно, то світська влада не омине використати карту релігії.
А питання для апостола важливе: Ісус живий чи мертвий? Для когось це може бути забобон, для когось — неважливе питання. Але для кожного віруючого все сходиться саме до цієї дилеми. Істину живого Ісуса потрібно проголошувати і захищати. Це наше завдання.
Читайте також: Роздуми до сьогоднішнього Євангелія
фінансово.
Щиро дякуємо!
