Своїми думками на тему богослов’я прийняття та діалогу у контексті Середземномор’я поділився Папа Франциск, узявши участь у симпозіумі, який у п’ятницю, 21 червня 2019 р., відбувся на Папському Богословському Факультеті у Неаполі.
«Середземномор’я завжди було місцем транзиту, обміну, а, іноді, навіть і конфлікту. Сьогодні цей регіон ставить перед нами ряд питань, часто – драматичних. Їх можна висловити деякими запитаннями, які ми поставили собі на міжрелігійній зустрічі в Абу-Дабі: Як взаємно берегти один одного в єдиному людському роді? Як підсилювати толерантне і мирне співіснування, що перетворюється на справжнє братство? Як сприяти в наших спільнотах прийняттю інших і тих, хто відмінний від нас, бо належить до іншої релігійної і культурної традиції? Як релігії можуть стати шляхами братерства, а не мурами поділу? Ці та інші запитання потрібно розглянути на різних рівнях і вимагають великодушного зобов’язання у слуханні, вивченні та співставленні у сприянні свободі, мирові, братерству і справедливості», – цими словами Святіший Отець розпочав свою промову у п’ятницю, 21 червня 2019 р., взявши участь у симпозіуму, що відбувся на Папському Південноіталійському Богословському Факультеті в Неаполі й проходив під гаслом «Богослов’я після Veritatis Gaudium в контексті Середземномор’я». Про це пише Vatican News.
Богослов’я прийняття та діалогу
Як пригадав Папа Франциск, учасники симпозіуму, насамперед, проаналізували суперечності та труднощі Середземномор’я, а потім поставили перед собою запитання про можливі покращення. Вони також призадумались над тим, яке богослов’я є найвідповіднішим з огляду на контекст, в якому живуть та трудяться місцеві люди. На переконання Папи, богослов’я у такому контексті, перш усього, «покликане бути богослов’ям прийняття та розвивати справжній і щирий діалог з суспільними та державними інституціями, з університетськими та науково-дослідними осередками, з релігійними лідерами та всіма жінками і чоловіками доброї волі, задля побудови у мирі інклюзивної та братерської спільноти і задля збереження сотвореного світу».
Промовець пригадав, що коли у вступі до Апостольської Конституції «Veritatis gaudium» вказується на поглиблення керигми і діалогу як критеріїв відновлення студій, то йдеться про те, що вони є на служінні прямуванню Церкви, яка дедалі більше ставить у центрі своєї діяльності євангелізацію. «В діалозі з культурами і релігіями Церква звіщає Добру Новину про Ісуса та практику євангельської любові, яку Він проповідував як синтез усього вчення Закону, бачення пророків і волі Отця. Діалог – це, перш усього, метод розпізнавання і звіщення Слова любові, яке адресоване до кожної людини та прагне оселитись у серці кожного. Лише у слуханні цього Слова і в досвіді любові, яку воно передає, можна розпізнати актуальність керигми. Діалог, зрозумілий таким чином, є формою прийняття, перш усього, любові Бога-Отця, об’явленого в Особі Ісуса і дарованого у Святому Дусі», – мовив далі Вселенський Архієрей, вказуючи на те, що духовне розпізнавання не виключає допомоги інших наукових галузей, але їх перевищує.
Діалог для богослов’я прийняття
За словами Глави Католицької Церкви «діалог» не є магічною формулою, але, без сумніву, допомогою в оновленні богослов’я, зокрема, тоді, коли воно його приймає серйозно, коли серед викладачів та студентів плекається діалог і коли він присутній також у співставленні з іншими релігіями, зокрема, юдаїзмом та ісламом. «Студенти богослов’я повинні бути виховані до діалогу з юдаїзмом та ісламом, щоб усвідомити спільні корені та відмінності наших релігійних ідентичностей і, таким чином, ефективніше сприяти побудові суспільства, яке цінує різноманітність і сприяє пошані, братству і мирному співжиттю», – наголосив Папа.
Він додав, що ми покликані до діалогу з мусульманами, аби будувати майбутнє наших суспільств та наших міст, що ми покликані ставати партнерами у побудові мирного співжиття, незважаючи на те, що, іноді, стаємо свідками шокуючої поведінки фанатичних груп, що є ворогами діалогу. Також ми покликані до діалогу з євреями, який передбачає вивчення їхньої культури, способу мислення, мови, тощо, щоб, таким чином, їх краще пізнати і налагодити краще співжиття між вірними цих двох релігій. Далі він навів два приклади діалогу: діалог вчення, що передбачає, зокрема, поглиблене вивчення текстів Біблії, Талмуду і Корану та їх обговорення у дусі діалогу; та богословська герменевтика в конкретному часі та в просторі, що сприяє побудові мостів миру та порозуміння.
Богослов’я прийняття є богослов’ям слухання
Діалог як богословська герменевтика передбачає та веде до свідомого слухання. В контексті теми симпозіуму це також означає слухання історії та сучасного життя народів, які проживають у регіоні Середземномор’я, аби зрозуміти зв’язок між подіями минулого та сьогоденням і прийняти сучасні рани. Таке слухання, як зазначив Святіший Отець, має бути глибоко внутрішнім до культур і народів також і задля того, що Середземномор’я є завжди культурно відкритим для зустрічей, діалогу та взаємної інкультурації.
Існує потреба в оновлених і спільних наративах, які, починаючи від слухання коренів і сьогодення, промовляють до серця людей та в яких можна побачити себе самих у конструктивний, мирний та зроджуючий надію спосіб. «Мультикультурна та багаторелігійна реальність нового Середземномор’я формується за допомогою цих наративів, у діалозі, який відбувається від слухання людей і текстів великих монотеїстичних релігій, і, особливо, в слуханні молодих людей», – наголосив Папа Франциск, зазначаючи, що поглиблення керигми здійснюється за допомогою досвіду діалогу, який народжується від слухання та який зроджує єдність.
Міждисциплінарне богослов’я
«Богослов’я прийняття, що як інтерпретаційний метод дійсності приймає розпізнавання та щирий діалог, потребує богословів, які вміють працювати разом і в міждисциплінарній формі, подолуючи індивідуалізм в інтелектуальній праці. Ми потребуємо богословів, – чоловіків та жінок, пресвітерів, мирян і богопосвячених осіб, – які в глибокому історичному і церковному вкоріненні та, водночас, відкриті на невичерпну новизну Святого Духа, вміли б уникати логіки самодостатності, егоїстичності та конкурентності, що, в дійсності, є осліплюючою та часто присутньою в наших академічних інституціях», – додав Вселенський Архієрей.
Богослов’я в мережі
Богослов’я після «Veritatis gaudium» є богослов’ям в мережі; а в контексті Середземномор’я – в солідарності з усіма «викинутими за борт» історії. Богослов’я може допомогти Церкві і громадянському суспільству відновити прямування вперед разом із багатьма нещасними, заохочуючи народи Середземномор’я відмовитися від будь-якої спокуси замкнутись у власній ідентичності. «Праця богословських факультетів і церковних університетів робить вклад у побудову справедливого і братерського суспільства, в якому турбота про створений світ і побудову миру є результатом співпраці між державними, церковними і міжрелігійними інституціями. Мова йде, насамперед, про працю в “євангельській мережі”, тобто в єдності з Духом Ісуса, Який є Духом миру, Духом діяльної любові», – наголосив Папа.
Богослов’я після «Veritatis gaudium» у контексті Середземномор’я
Одним із ключових запитань, на яке Вселенський Архієрей, дав відповідь у своїй промові, було: «Яким є завдання богослов’я після «Veritatis gaudium» в контексті Середземномор’я?» «Воно повинна бути в гармонії з Духом Воскреслого Ісуса, з Його свободою йти світом і досягнути периферій, навіть тих наукових. До богословів належить завдання завжди в новий спосіб сприяти зустрічі культур з джерелами Об’явлення і Традиції», – зазначив Єпископ Риму, додаючи, що, оскільки богослов’я народжується серед конкретних людей, що шукають Божої любові, то богослови повинні бути тими, які звіщають Євангеліє Божого милосердя.
Богослов’я повинно бути виявом Христової Церкви, яка є «польовим госпіталем», що втілює свою місію спасіння та зцілення у світі. При цій нагоді Папа пригадав, що милосердя не є лише поведінкою, якою повинно відзначатись душпастирство, але воно є основою Євангелія Ісуса. «Заохочую вас вивчити те, як в різних дисциплінах – догматиці, моральному богослов’ї, духовності, праві, тощо – може відображатись центральна роль милосердної любові. Без милосердя наше богослов’я, наше право, наше пасторальне богослов’я ризикують потрапити в бюрократичну дріб’язковість або ідеологію, яка за своєю природою прагне приборкати таїнство», – підсумував Папа Франциск.
Серед іншого, Глава Католицької Церкви, вказуючи на необхідність прийняти історію в лоно богослов’я, як відкритий простір для зустрічі з Господом, наголосив на необхідності богословської свободи: без можливості досвідчити нові шляхи ми не можемо створити нічого нового і, таким чином, позбавляємо Святого Духа простору для Його новизни.
«Богослов’я після «Veritatis gaudium» – це керигматичне богослов’я, богослов’я розпізнавання, милосердя і прийняття, яке входить у діалог із суспільством, культурами і релігіями для побудови мирного співжиття людей і народів. Середземномор’я є історичною, географічною і культурною матрицею керигматичного прийняття, практикованого в діалозі і милосерді. Неаполь є прикладом та особливою лабораторією цього богословського пошуку. Доброї праці!» – побажав на закінчення Святіший Отець.
фінансово.
Щиро дякуємо!
