В урочистість Преображення Господнього єпископ Сєдлецький (Польща) Казимир Гурда звершив інсталяцію (введення на посаду) о.Ришарда Федерчика, викладача семінарії в Городку, Кам’янець-Подільської дієцезії.
Номінація о.Ришарда на каноніка колегіати в Лукові стала подякою єпископа Сєдлецького за душпастирську працю в Україні, повідомляє сайт парафії Преображення Господнього.
Отець Ришард Федерчик народився 22 вересня 1954 року, висвячений 16 червня 1979-го. Після свячень був вікарієм у Тересполі та Межиріччі Підляському. Там він тяжко захворів, що змусило його відмовитися від парафіяльного душпастирства. Зате на понад шість років отець став капеланом у Домі соціальної опіки в Лукові, який провадили сестри-назаретанки. До парафіяльного храму було майже 2км. Сестри довгі роки просили єпископа, щоб дав у їхній Дім священника. А коли туди потрапив о.Ришард, вони могли радіти, що тепер у них щодня є Свята Меса. Саме через це потім єпископ Єжи Мазур був проти того, щоб капелан звідти виїхав.
Але ситуація змінилася в самому Лукові. Постала нова парафія, яку присвятили Пресвятій Діві Марії Матері Церкви, і недалеко від Дому опіки вже була каплиця, в якій Святі Меси правилося щодня, вранці та ввечері. До каплиці сестрам було тільки 3 хвилини дороги. Капелан уже не був так гостро необхідний, як раніше. А в цей час в Україні, в Городку на Поділлі, о.Слєповронський і літній вже, 73-річний єпископ Ольшанський самі провадили семінарію, не маючи духовного отця для семінаристів!
Все було би непогано, якби не основний сумнів: а як із його здоров’ям? Чи він витримає? Зрештою, було вирішено спробувати. «Побачимо, поки що хоч би на півроку». Єпископ ствердно кивнув. То було «зеленим світлом» для виїзду.
Пізньої ночі 8 січня 1992 року дістався Городоцької семінарії третій її священник, о.Ришард Федерчик. Його супроводжував проректор сєдлецької семінарі о.Костянтин Кусик, який після зимових канікул мав провести лекції з філософії для кліриків.
Незабаром після приїзду о.Ришард прийняв обов’язки духовного отця семінарії. Мірою того як прибували кандидати, і як минав час, обов’язків у нього ставало дедалі більше. Він провадив спільну молитву в каплиці, виголошував конференції, проводив щомісячні зосередження та адорації, а потім ще додалися лекції з теології духовності й теології аскетики. Півроку минуло, і рік, а потім ще наступні роки. Здоров’я отця було «в смужечку», раз краще, раз гірше, але не видно було жодних шансів знайти собі заступника. Бували дні тяжкі, сповнені болі, проведені в ліжку, в хмарах пригнічення й тяжких думок; багато разів він уже вирішував повернутися в Польщу, тим більше що візити до свого лікаря у Варшаві нікого доброго не віщували. Але по цих днях знову пробивався промінчик кращого самопочуття, й о.Ришард надалі залишався у семінарській спільноті на Поділлі.
Окрім занять у семінарії, він ще часто допомагав сповідати у місцевому храму, а коли здоров’я дозволяло — підміняв у поблизьких парафіях священників, коли тим доводилося від’їжджати. Незабаром до цього всього додалися обов’язки періодичного сповідника сестер і новіціату в Ярмолинцях, а також лекції у створеному в ті роки Інституті Біблійних Наук. Отець провадив реколекції для кліриків і для черниць. Він не тільки добре знав духовний стан своїх вихованців, але й добре орієнтувався в їхній матеріальній ситуації. А вона інколи була просто-таки трагічною… Отець допомагав, чим міг, роздавав, що мав, ділився з кліриками тим, що отримував із Польщі. Коли наближалися Різдвяні чи Великодні свята й клірики мали повертатися додому, перед дверима кімнати духовного отця ставало людно не тільки заради отримання духовних порад на виїзд, але й кілька гривень на білет.
Із плином років дедалі глибшали зв’язки між о.Федерчиком та єпископом Ольшанським. Пастир подільської дієцезії мав свою кімнатку в семінарії, приїжджав туди щотижня. Вечорами, коли інші були зайняті тим, що передбачали обов’язки праці та устав семінарії, єпископ запрошував о.Ришарда до своєї кімнатки й тут, інколи до пізньої ночі, вони проводили довгі години в розмовах і молитві. Під час однієї з таких розмов на тему початків духовної семінарії в Городку єпископ Ольшанський сказав, що це «був милий жарт Святого Духа». Пізніше ці слова стали назвою документального фільму з нагоди 10-річчя відновлення Кам’янець-Подільської дієцезії та духовної семінарії.
Семінарія хоч і з трудом, але розвивалася. Викладачів більшало, прибувало й кліриків. Це було прекрасно, але додавало роботи духовному отцю і лягало додатковим тягарем на його здоров’я. Тож від 1996 року духовним отцем семінарії став о.Войцех Матушевський. Обов’язки тепер були поділені навпіл, однак здоров’ю о.Ришарда це саме по собі не помогло. Зрештою йому довелося відмовитись від виконання цієї функції. Отець навіть захотів повернутися до Польщі. Уже й розмовляв у сєдлецькій курії про те, як би йому поселитися в Домі священників-пенсіонерів по вул.Костюшка… Коли єпископ Ольшанський почув про наміри о.Ришарда повернутися до Сєдлець, він запротестував як ніколи доти енергійно: «Отче, ваше місце — тут!» Для нього було дуже важливо, щоби цього священника, який, попри слабке здоров’я, присвятив стільки сил і часу вихованню тутешніх кліриків, затримати біля себе. Коли від’їхав до Львова єпископ Станіслав Падевський, помічник Ольшанського, на його місце єпископ Ян хотів призначити о.Ришарда Федерчика. Однак у Києві воада не погодилася, щоб єпископом в Україні став іноземець.
Отець Ришард оселився у Кам’янці-Подільському при катедрі. Єпископ призначив його дієцезіяльним духовним отцем і просив не поривати повністю зв’язків із городоцькою семінарією, мірою змоги служити клірикам як періодичний сповідник. Через хворобу єпископа Ольшанського о.Ришард вирішив залишитися при ньому аж до кінця. Коли по смерті єпископа Яна ординарієм Кам’янець-Подільським став тодішній єпископ-помічник Леон Дубравський, він попросив о.Федерчика залишитися на своїй посаді й не покидати дієцезію. Отож і зараз о.Ришард Федерчик залишається духовним отцем Кам’янець-Подільської діцезії, сповідником кліриків та викладачем у духовній семінарії та в Інституті Богословських Наук у Городку.
Вітаючи о.Ришарда з почесним призначенням на каноніка колегіати в Лукові, з яким так близько пов’язане його життя, CREDO запитує про почуття, з якими він прийняв цю номінацію.
— Я прийняв це призначення на каноніка від мого єпископа, ординарія Сєдлецького, як виявлення його доброзичливості до мене та заохочення до ще ревнішої праці, — відповів о.Ришард. — Коли єпископ вручав цю номінацію, то сказав, що це символічна нагорода для всіх священників Сєдлецької дієцезії, які трудяться в Україні. Нас поїхало четверо. Отець Адам Пшивуський душпастирює в Летичеві, о.Ян Слєповронський — той, що був керівником Городоцької семінарії, — тепер у Віньківцях біля Бару, о.Станіслав Сівєц, який був викладачем у Городку, а потім настоятелем біля Дунаєвець, тепер у Смотричі капеланом. І я ось четвертий. Це відзначення нашої праці, нас усіх.
Канонік у Католицькій Церкві — це не «посада», а почесне відзначення. На каноніка кандидатуру висуває місцевий єпископ, запитавши щодо цього думку капітулу катедри чи колегіати. Каноніки мають право займати почесні місця на урочистостях, вирізняються деталями у священницькому одязі (наприклад, берет із фіолетовим помпоном, або ланцюг із зображенням герба дієцезії); бути призначеним на каноніка — це отримати від єпископа найвищу можливу відзнаку як вираження пошани та вдячності.
фінансово.
Щиро дякуємо!
