Останній грішник

Роздуми над Божим Словом на ХХІ неділю звичайну, рік В

Невипадково Ісус розпочав свою подорож до Єрусалима саме в Самарії (Лк 9,52). Євреї ненавиділи самарян, а ті відповідали їм абсолютною взаємністю. Так євангеліст Лука показує Ісуса як останнього (есхатос), який стає першим (протос). Останній, тому що знехтуваний та зневажений, Ісус — це той самий добрий самарянин, що збирає по дорозі усіх напівмертвих, пограбованих і залишених, щоб завести їх до госпо́ди, до небесного Єрусалима, до дому Отця. Ісус також перший, тому що Він —пастир, який іде на чолі стада, а його вівці голос його знають і за ним слідують. Ось чому підкреслено, що Ісус у дорозі навчав. Вівці мають слабкий зір, однак, чуючи голос пастуха, можуть іти слідом за ним.

Самаряни не прийняли Господа, бо Він ішов до Єрусалима; євреї відкинули Його, бо він ішов через Самарію, найкоротшим шляхом до своєї муки, смерті і воскресіння. Отож, на цій дорозі постає слушне запитання: Господи, чи мало є тих, які спасаються? Треба розуміти, що абсолютно всі люди відкуплені, адже Божий Син помер на дереві хреста за всіх. Однак спасіння не діє автоматично, без відповідних зусиль і старань людини. Господь відкупив нас без нашої участі, однак спасти нас без нас не може; але Він хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди (1Тим 2,4). Тому Ісус закликає: Силкуйтесь увійти через вузькі двері, бо багато хто, кажу вам, буде намагатися ввійти, та не зможе.

Перше слово у відповіді Ісуса — це відоме дієслово АҐОНІДЗО, від якого походить поняття «агонія». Це дієслово означає«змагатися», «боротися», «воювати аж до смерті». Агонія — це остання боротьба.За спасіння потрібно боротися так, наче це останній бій! Чотири рази це дієслово вживається у книгах Макавеїв, де описано всенародне повстання євреїв проти греків та їхньої язичницької релігії і культури. Мудрець Сирах повчає: За правду борись аж до смерті(аґонідзо), тож за тебе й Господь Бог змагатиметься (4,28).

Апостол Павло використовує це дієслово для опису щоденних наполегливих тренувань атлетів, які в усьому собі відмовляють, викладаючись завжди на максимум своїх можливостей (1Кор 9,25).Саме таким, а не іншим, має бути шлях віри, як багаторазів повчає апостол Павло: Власне, для цього я і працюю, змагаючись його силою, яка діє в мені потужно (Кол 1,29). Змагайся добрим змаганням віри, старайся осягнути життя вічне, до якого ти покликаний і за яке був склав гарне визнання віри перед багатьма свідками (1Тим 6,12). Я боровся доброю борнею, скінчив біг — віру зберіг (2Тим 4,7).

Однак у вірі варто пам’ятати, що першим через агонію смерті пройшов Ісус на хресті. Того, хто не знав гріха, Бог Отець за нас зробив гріхом, щоб Він став останнім грішником, а ми у Ньому — Божою праведністю (2Кор 5,21).

Вузькі двері — це сам Христос. Вузький прохід— стено́с, від цього слова походить«стенографія»; вузький прохід легко захистити (Юдт 4,7), у розщілині легко сховатися. Так робив Давид, утікаючи від переслідувань царя Саула. Однак на широкій дорозі немає жодного захисту. Саме на таких широких дорогах, або площах, навчав Ісус: Ти навчав на наших площах. І ті, хто раніше ходив цими широкими дорогами, тепер почули його голос, пішли слідом за Ним вузькою дорогою, наче вигнанці без батьківщини.

Позиція справжнього учня — завжди за Вчителем, який іде попереду, іде до Єрусалима. Вівці завжди йдуть за своїм пастирем. Ніколи не перед ним. Якщо стадо йде попереду, то позаду не пастир, а різник, який веде їх на заріз. Звернімо увагу, як виправдовували самих себе ті, хто не ввійшов вузькою брамою: Ми їли й пили ПЕРЕД Тобою. У відповідь вони почули тільки: Не знаю, звідки ви прийшли. Якщо не йти за голосом Пастиря, то й справді, невідомо, звідки вони!

І прийдуть зі сходу, із заходу, з півночі, з півдня.Чотири напрямки світу символічно зображають вузьку дорогу хреста, в центрі якого — Господь. До Ісуса неможливо прийти іншою дорогою, як тільки дорогою хреста, слідуючи за Ним. Вузькі двері, або брама, — це Він сам. Тільки через Нього входимо до весільної зали, на бенкет Божого Царства. Тільки Ісус є першим, який став для нас останнім; але коли йдемо за Ним, Його кроками, — Він для нас стає завжди першим. Ніхто не спасається власними заслугами, тому що слухав повчань Господа та безліч проповідей, чи тому що їв і пив перед Ним, беручи участь у літургійній відправі. Єдина брама — це Христос. Відчинена вона тоді, коли входимо за Ним, слідами Його хреста.