Роздуми над Першим читанням на понеділок ХХІ Звичайного тижня, рік І
Брати! Павло, Силуан і Тимотей – Солунській Церкві в Бозі Отці й Господі Ісусі Христі: благодать вам і мир.
Ми завжди дякуємо Богові за всіх вас, постійно згадуючи в наших молитвах; пам’ятаємо перед Богом, нашим Отцем, про ваше діло віри, про працю любові та терпіння в надії на нашого Господа Ісуса Христа. Знаємо, улюблені Богом брати, про ваше обрання. Адже наше Євангеліє до вас було не тільки в слові, а й у силі, та у Святому Духові, й з повним переконанням. Ви знаєте, якими були ми між вами і задля вас.
Ваша віра в Бога долинула до кожної місцевості. Так що нам не потрібно щось говорити, бо вони самі про нас промовляють, який був наш прихід до вас, і як ви від ідолів навернулися до Бога, щоб служити живому й істинному Богові та очікувати з небес Його Сина, якого Він воскресив з мертвих, Ісуса, котрий визволяє нас від майбутнього гніву.
1Сол 1,1-5.8б-10
Послання до солунян — найперша книга Нового Завіту, святий Павло написав її десь у 51-53 роках нашої ери. Апостол пише листа до недавно заснованої спільноти у грецькому місті Солуні (Салоніки), щоб відповісти на запитання, що виникли у віруючих після того, як він залишив це місто.
Вступ до листа пронизаний духом подяки. Павло згадує три Божі чесноти: віру, надію та любов, які будуть важливими далі у переданні думок апостола. Він додає до кожної чесноти якесь доповнення: «діло віри», «працю любові» й «терпіння в надії на нашого Господа Ісуса Христа».
Віра не зводиться до чистого споглядання чи теоретично-інтелектуальної збірки ідей. Віра діє, втілюється в життя, проявляється в учинках.
Любов не обмежується почуттями, вона поєднана з «працею». Слово можна перекласти як «труд, виснажлива праця, що несе із собою втому». Знову ж, любов має бути помітна, потрібні її конкретні прояви.
Надія не втікає від теперішніх питань, щоб шукати втіхи у прекрасному майбутньому. Вона терпелива, стійка, витривала. Серед труднощів надія додає постійності, щоб гідно пройти шлях у майбутнє. Бо серце надії, її основа — Христос.
Святий Павло дякує Богу, бо християни в Солуні мали ці чесноти, і додає: «Так що нам не потрібно щось говорити, бо вони самі про нас промовляють». А мені треба комусь говорити, що я віруючий? Це не очевидно для інших? Це видно по мені?
Читайте також: Роздуми до сьогоднішнього Євангелія
фінансово.
Щиро дякуємо!
