Ми постійно у житті чогось чекаємо. Ви не могли цього не помітити. Як не понеділка, з якого почнемо нове життя, то п’ятниці, коли нарешті закінчиться важкий робочий тиждень, то вечора, то ранку, то Нового року, то кращих часів, то можливостей, то натхнення, то… Так якось життя і минає – в очікуванні чогось примарного, ближче не окресленого і на дальшу перспективу непевного. Але ось Церква у своїй мудрості пропонує нам час, у якому ми знаємо на що чекаємо, Кого очікуємо і чого сподіваємося.
Адвент. Час радісного очікування, як ми завчено повторюємо. І тут знову небезпека – можемо переборщити з очікуваннями щодо способу переживання «радісного очікування». Є стільки способів трохи перегнути з постановами, трохи перебільшити власні можливості, трохи переобтяжити себе практиками… А може і не трохи. Словом, можна так зосередитися на процесі, що пропустити Зустріч, заради якої все і задумувалося.
То як чекати, щоб зустрітися? Кілька порад від людини, яка не «хворіє» на солодку різдвяну побожність, та й на будь-яку іншу форму побожності, мабуть, теж ні, але все одно у глибині свого прагматичного серця шукає способів і шляхів наблизитися до Того, Хто також нетерпляче і з радістю чекає зустрічі.
Радість перебування у тиші
Це не означає, що треба вимкнути все та ізолюватися від усіх, перестати розмовляти з людьми чи кудись виходити. Це радше навчитися зберігати внутрішню тишу, знайти у собі сили побороти внутрішні бурі, опанувати хаос в думках та вчинках. Що може допомогти? Один із способів: Євангеліє від Луки – 24 розділи, по одному на кожен день. І 25 грудня ви прокинетеся, точно знаючи, чий День народження святкуєте, а здобутий за цей період скіл створювати в собі тишу залишиться назавжди або хоча б на певний час точно. Ще один дієвий спосіб: перетворити формальну молитву на живу розмову з Татом. І тоді тиша вже ніколи не буде порожньою чи гнітючою.
Радість бути уважним
Це недорого. Я б навіть сказала, що це інвестиція і то досить прибуткова. Вимагає певних внутрішніх затрат – не без того. Але скільки приносить радості. Усміхнутися засмученому, обійняти того, хто потребує, подати руку, звільнити місце, допомогти нести важку торбу сусідці, допомогти зашнурувати неслухняну шнурівку, вислухати… Стільки є маленьких важливих речей, які здатні зробити когось щасливішим, а нас трошечки кращим і всім подарувати радість. Потім ця уважність до потреб інших повертається до нас і ми з подивом зауважуємо, як вчасно. А все тому, що Господь турбується про тих, хто турбується про інших.
Радість бути щедрим
Милостиня — це невід’ємна складова нашої християнської формації, нашого зростання у вірі та любові, бо милостиня дає комусь надію і вселяє віру у те, що Бог добрий. У найпростішій своїй формі це кілька гривень, укинутих до умовного «капелюха». І це теж зарахується, бо наміри мають значення. Та все ж часом варто здобутися на щедрість не від свого надміру, а у відповідь на чиюсь більшу, ніж моя, потребу. Це, мабуть, одна із найскладніших речей для сучасної людини, вихованої в епоху споживацтва – розстатися із чимось, що я маю лише тому, що можу собі це дозволити, на користь того, хто потребує, але не має за що придбати. Спробуйте хоча б раз і відчуєте, який смак має радість, породжена щедрістю.
Радість знати чого потребуєш
Людині часом так хочеться мати всього багато і негайно, що якби раптом запитати про щось конкретне, вона би просто розгубилась. Та й забаганки переважно були б із матеріальної площини. Проте людина значно складніша істота і матеріальні речі, хоч їх і потребує, тішать її дуже коротко, а пошуки істинної радості, глибокої та довготривалої, продовжуються навіть тоді, коли сам шукач ще цього не усвідомлює. Тож використаймо час Адвенту на зрозуміння того, чого ми так насправді хочемо і спробуймо виокремити те, чого дійсно потребуємо. Може тоді якимось дивом (а може і не дивом, а працею та волею) почнемо це отримувати. А коли ми зрозуміємо, що весь цей час потребували не чогось, а Когось, ось тоді і відбудеться довгоочікувана Зустріч.
Maranatha!
фінансово.
Щиро дякуємо!
