Чи легко вірити в Бога нині, коли космічні польоти, кожен з яких півстоліття тому був подією, тепер стають буденним явищами, а діапазон космічних досліджень вже не обмежується навколоземною орбітою і навіть Місяцем?
Логічно припустити, що людина завдяки розвитку науки, все більше і більше відкриваючи велич, красу і гармонію Всесвіту, повинна все більше і більше захоплюватись незбагненою мудрістю Автора цієї краси, величі і гармонії. «Пізнання законів природи, — казав англійський фізик ХІХ століття Джеймс Джоуль, — це пізнання Бога». І не тільки захоплюватись, а й прославляти Творця за створений Ним світ і дякувати Йому за діло створіння. Здається, так повинно бути. Але, так, на жаль, було не завжди. Як і не завжди є тепер.
Так, в радянські часи людям мого покоління не раз доводилось чути щось на кшталт: «Як можна вірити в Бога, коли люди навчились літати в космос і використовувати атомну енергію? Гагарін літав в космос і ніякого Бога не побачив». Хтось пропускав ці слова повз вуха, хтось до них прислуховувався. Але ті, хто це говорили — здебільшого, лектори-атеїсти і компартійні пропагандисти — були так само далекі від космічних або ядерних досліджень і взагалі від серйозної науки, як сузір’я Велика Ведмедиця від Землі. Не знаю, чи справді говорив Юрій Гагарін, чи йому приписують ці слова: «Хто не шукає Бога на Землі, не зустріне його і в космосі». Але є висловлювання інших космонавтів. Я наведу одне, яке належить першому українцеві, що побував в космосі, Павлові Поповичу: «Ось дивишся в ілюмінатор, перед тобою пропливають зірки, планети на чорному тлі. І невільно починаєш мислити: „Але ж Хтось усе це створив, так що воно рухається, адже Хтось усім цим керує”. Ми говоримо, що все рухається згідно із законами небесної механіки. Але ж Хтось ці закони вимислив! І з’являється думка про Бога. Я вірю в Бога, мене хрестили ще в дитинстві, тому для мене не має питання, хто усе це створив. Він усе зберігає і усім керує».
Звичайно, в атеїстичному «совку» не говорилось і про те, що в Бога вірили і ті люди, завдяки чиїм науковим досягненням людство нині має можливість досліджувати космос. Адже в жодному підручнику, де згадувалось ім’я Миколи Коперника, не писалось, що він був каноніком Католицької Церкви. Не писали і про те, що глибоко віруючою людиною був один з творців сучасної астрономії Йоганн Кеплер. «Я вірю, — писав він, — тільки і лише в те, що звершив Ісус Христос. Лише в Ньому наше пристановище й утішення. Я мав намір стати богословом, але тепер я бачу, як Бог моїми зусиллями прославлений і в астрономії, тому що „небеса проголошують славу Божу”».
Хтось може сказати: «Що, в порівнянні з нами, міг знати той, хто жив у ХVІ-ХVІІ століттях, навіть і науковець?» Впевнений: про космос і небесні тіла він знав набагато більше, ніж компартійні пропагандисти півстоліття тому і ті, хто повторюють їхні «аргументи» тепер, у ХХІ столітті.
«Із сліпої фізичної необхідності, яка завжди і всюди однакова, не могло б виникнути ніякого розмаїття ; і все відповідне до місцю і часу розмаїття створених предметів, що і складає устрій і життя всесвіту, могло виникнути тільки згідно задуму і волі Істоти самобутньої, Котру я називаю Господом Богом», — ці слова сказав Ісаак Ньютон. Інший англійський фізик і математик Джордж Стокс (1819-1903) писав: «Я не знаю жодних здорових висновків науки, які би протирічили християнській релігії». А лауреат Нобелевської премії американський фізик Роберт Міллікен (1868-1953) взагалі не міг уявити «як справжній атеїст може бути вченим». На жаль, ці слова згаданих науковців відомі не всім. Як і багатьох інших, кому віра в Бога допомогла досягнути видатних успіхів у вивченні створеного світу і цим збагатити скарбницю людських знань про нього. Набагато більше було тих, котрі чули совкові пропагандистські штампи, що протиставляли досягнення науки «релігійному мракобіссю». І хоча совок вже 28 років не існує, знаходяться ті, хто повторюють їх і тепер.
Один такий вислів мені довелось почути більше десяти років тому: «Це ж смішно вірити в Ісуса Христа, коли люди літають в космос». Цікаво, що людина від якої я це чув, не вважала себе атеїстом: вона належала до тих, хто поклоняються язичницьким божествам, яким поклонялись наші далекі- предки у дохристиянську епоху. Отже, вірити в Ісуса Христа в епоху космічних польотів — це смішно. Вірити у примітивну мітологію — це серйозно.
Інший подібний вислів містився в описі одного з експонатів, представлених на Шостому всеукраїнському конкурсі сучасного візуального мистецтва імені Натана Альтмана, який відбувся у Вінниці нещодавно. Цей «витвір» являє собою розкладену на столі колоду гральних карт, на одній з яких, замість чирвової дами, зображена ікона Божої Матері. Його авторка, Анастасія Худякова, як пише вінницьке інтернет-видання Vежа, «дивується, чому в часи, коли людство вже відправляє дослідні міні-станції на Марс, веде розвідку Сатурну, Юпітера і Титана, релігія досі має потужний вплив. “Смішно, але чим гірше йдуть справи в державі, тим більшим стає вплив”, — йдеться в описі роботи і ставиться риторичне запитання: “Чи має так бути? Чи є Бог і хто він?”».
Залишу на совісті пані Анастасії її «творчий» задум і питання про те, наскільки етично було його втілювати. Скажу лише (і нехай п. Анастасія на мене не образиться, бо така вже властивість правди — колоти очі), що за її словами про відправку дослідних міні-станцій на Марс, «розвідку Сатурну, Юпітера і Титана», якими вона, мабуть, хотіли показати, наскільки вона сучасна, високообізнана особа, як тепер кажуть — «просунута», приховується заскорузлий совок.
А щодо поставлених питань: хоч вони і риторичні, спробую дати на них відповідь. Отже, яких би успіхів не досягло людство і вивченні космосу, земних надр, світового океану, атомного ядра і так далі — ніяка наука не дасть відповідь на фундаментальні питання людського буття: Хто ми? Звідкіля прийшли на цей світ і куди підемо з нього? Який сенс нашого перебування на цьому світі? Науки, що досліджують світ, відповіді на ці питання не дають. І не можуть дати. Вони їх і не ставлять — адже це не їхнє завдання. Ці питання ставили усі релігії, а повну відповідь на нього дало християнство.
Нині, на жаль, все менше людей замислюються над глибокими питаннями. Можна назвати різні причини, а одна з них — та, що все менше людей живуть в реальному, створеному Богом багатогранному світі. Залишаючись в ньому фізично, все більше і більше з них переміщуються у плаский і спрощений віртуальний світ, створений соцмережами, гаджетами і «зомбоящиком».
Не розумію, що смішного, в тому, що вплив релігії стає тим більшим, «що гірше йдуть справи в державі». Що більше негараздів і трагедій, як наприклад, у випадку воєн, природних катаклізмів, масштабних техногенних катастроф тощо — то більше людей усвідомлюють, що самі, власними силами, вони не можуть впоратись зі своїми нещастями, а нерідко — і зберегти власне життя або життя своїх близьких. І звертаються до Того, хто реально може їм допомогти. Адже і в атеїстичному «совку» після Другої світової війни — і цього не приховувала навіть радянська атеїстична пропаганда — кількість людей, які постійно відвідували богослужіння в храмах, різко збільшилась.
На головне ж питання: «Чи є Бог і хто Він?» — вичерпну відповідь можна отримати тільки там, де Він присутній. В Його Церкві. І тоді відповіді на інші питання з’ясуються самі собою.
У блогах подається особиста точка зору автора. Редакція CREDO залишає за собою право не погоджуватися зі змістом матеріалів, поданих у цьому розділі.
фінансово.
Щиро дякуємо!
