Блог Ігоря Богомолова

«Без незалежної України не буде незалежної Польщі». 100 років тому зустрілись Петлюра і Пілсудський

16 Травня 2020, 15:57 1188 Ігор Богомолов

«У блиску наших багнетів і наших шабель ви не повинні бачити нового нав’язування чужої волі. Я хочу, щоб в ньому ви побачили відблиск вашої свободи», — ці слова сто років тому, 16 травня 1920 року,  промовив очільник відродженою польської держави маршал Юзеф Пілсудський  у Вінниці, де він зустрівся з Головним Отаманом УНР Симоном Петлюрою.

Зустріч розпочалась взаємним  привітанням лідерів держав на залізничному вокзалі, опівдні у так званій Білій залі Міської думи вони зустрілись з представниками громадськості Міста над Бугом. Голова польської держави  взяв участь у св. Месі, яку у римо-католицькому  храмі Матері Божої Ангельської відслужив його тодішній настоятель о. Ян Левінський. І саме на вінницькому вокзалі маршалом Пілсудським були сказані слова, які слід пам’ятати і нам, і прийдешнім поколінням як українців, так і поляків: «Без незалежної України не буде незалежної Польщі».

Вінницька зустріч голів української і польської держав не була першою. Їй передувала низка подій, важливих як для України, так і для Польщі. І найважливішою з них видається підписання в ніч з 21 на 22 квітня міждержавного договору між обома країнами, внаслідок якого вони перетворились — на жаль,  ненадовго — з противників (адже відомо, що відродження незалежності обох держав супроводжував  збройний конфлікт між ними, що вибухнув на Галичині) на союзників, об’єднаних боротьбою проти спільного ворога — більшовицької Росії.

Нині значення цих подій оцінюється по-різному. Але й тоді, сто років тому, дії обох лідерів Симона Петлюри і Юзефа Пілсудського — також далеко неоднозначно сприймались їх сучасниками. Як в Україні, так і в Польщі. Частково це можна пояснити тим, що обидві країни до відновлення своєї незалежності були розірвані: Україна між двома, Польща — між трьома імперіями. Отже, і досвід перебування під чужою владою був різним. Так, деякі польські діячі вважали, що головний противник їхньої країни — Німеччина, а з Росією потрібно підтримувати партнерські стосунки. З іншого боку, творці Західно-Української Народної Республіки,  допускали можливість примирення  і союзу будь з ким, але не з Польщею. Ця позиція знайшла відображення  в угоді, укладеній командуванням Української Галицької Армії  з очільником білогвардійської Добровольчої армії Антоном Денікіним. Та й у Наддніпрянській Україні не з усіх ще голів вивітрились ілюзії щодо можливості федерації з «демократичною», небільшовицькою Росією. Заслуга обох — і Петлюри, і Пілсудського — в тому, що в тій вкрай складній ситуації війни «всіх проти всіх»  вони розуміли, що небезпека для обох країн походить від російського імперіалізму, незалежно від того, в які шати він одягнений: царські чи «демократичні», білі чи червоні.  Державний діяч міжвоєнної Польщі Генрик Юзевський — уродженець Києва, чия політична кар’єра розпочалась в уряді УНР — писав у своїх спогадах:  «Можна сміливо стверджувати, що якби не Пілсудський, не дійшло б до польсько-української єдності,  не дійшло б також, якби не Петлюра. В тодішніх обставинах саме вони змогли видобути на світ польсько-українське “ми”».

Слід звернути увагу й на те, що в 1919-20 роках Польща, яким би вона не була союзником України — добрим чи поганим,  була єдиним її союзником на міжнародній арені. Країни Антанти, які усіма способами підтримували білогвардійський рух, якось «не помітили» змагань України за свою незалежність.

Польсько-український союз був недовгим і відстояти свою незалежність Україна не змогла. Але значення цього союзу виходить далеко за межі двох країн, як тоді, сто років тому, далеко за межі двох країн виходили зазіхання більшовицької Росії, якій не потрібна була ні Україна, ні Польща. Свій криваво-червоний прапор вони хотіли підняти над усією Європою, а далі — над усім світом. «На заході вирішується доля світової революції. Через труп білої Польщі лежить шлях до світової пожежі. Щастя і мир трудовому людству понесемо на багнетах», — було сказано  у наказі військам Західного фронту № 1423 від 2 липня 1920 року. Червона Армія була розгромлена Військом Польським, на боці якого бились і частини УНР. Через три роки тодішній командуючий розбитим Західним фронтом Тухачевський написав у своїй книжці «Похід на Віслу»: «Немає жодного сумніву в тому, що якби ми перемогли на Віслі, то революція охопила би вогняним полум’ям увесь Європейський материк. … Ця пожежа не була б обмежена польськими рамками. Він рознісся б бурхливим потоком по усій Західній Європі».  Про те, що небезпека була реальною, писав і сам маршал Пілсудський в книзі «1920 рік», що вийшла у Варшаві у 1924 році: « … ця війна мало не перевернула долю усього цивілізованого світу». Поляки і  українці стали — і це не вперше в історії — щитом, що захистив Європу від навали зі сходу. Так було у вересні 1513 року під Оршею, коли литовські, польські і українські полки під командуванням  великого гетьмана Костянтина Острозького завдали нищівної поразки московському війську. Так було і  у 1683 році під Віднем, де під проводом короля Яна ІІІ Собеського воювали також і українці — як козаки, так і шляхта.

Коли Україна була окупована більшовиками, емігрантський уряд УНР і особисто Симон Петлюра перебував у Польщі, користуючись підтримкою маршала Пілсудського. Наприкінці 1923 року Головний отаман залишив Польщу і виїхав спочатку в Угорщину, потім — в Швейцарію, у 1924 році оселився у Парижі.   На той момент  перший маршал Польщі на деякий час відійшов від активної політики, до якої повернувся 12 травня 1926 року, здійснивши державний переворот. Т. Зарецька у статті «Українсько-польські паралелі: Симон  Петлюра  і Юзеф Пілсудський» висловлює  думку, що саме  ця подія спонукала радянське керівництво прискорити спецоперацію з ліквідації Головного отамана — він був убитий в Парижі 25 травня 1926 року. Більшовики боялись союзу Пілсудського і Петлюри, попри те що голова УНР перебував у вигнанні.

На завершення — повернемось до цитати, винесеної у заголовок. Мені не вдалось знайти підтверджень того, що сказав її саме Пілсудський і саме у Вінниці. Правильність же цих слів підтвердила історія. Через 19 років після втрати незалежності Україною Польща була розірвана між двома тоталітарними монстрами, а після так званого «визволення» надовго опиналась під владою слухняного Москві комуністичного уряду. Чи мав Голова польської держави дар пророцтва? Це, на мою думку, було зовсім не обов’язково.  Достатньо було тільки знати історію, а очільник Речі Посполитої її знав. Адже події ХХ століття були повторенням того, що вже було наприкінці ХVІІІ, коли через  два десятка років після знищення Запорізької Січі, Польща на 123 роки втратила незалежність, поділена трьома європейськими монархіями. Цю історію потрібно пам’ятати.

 

Повна або часткова републікація тексту без письмової згоди редакції забороняється і вважається порушенням авторських прав.
Кредит січень-травень 2021
Зібрано Залишилося зібрати
67099грн
71314грн
Потрібно зібрати
138413грн
Залишилося
5днів
Розмістити цей блок в себе на сайті

Інші статті за темами

ПЕРСОНА

← Натисни «Подобається», аби читати CREDO в Facebook

Якщо ви знайшли помилку, будь ласка, виділіть фрагмент тексту та натисніть Ctrl+Enter.

Ми працюємо завдяки вашій підтримці
Шановні читачі, CREDO — некомерційна структура, що живе на пожертви добродіїв. Ваші гроші йдуть на оплату сервера, технічне обслуговування, роботу веб-майстра та гонорари фахівців.

Наші реквізити:

pb.ua: 4731 1856 1920 9130

monobank: 5375 4141 1230 7557

Інші способи підтримати CREDO: (Натиснути на цей напис)

Підтримайте фінансово. Щиро дякуємо!
Напишіть новину на CREDO
Якщо ви маєте що розказати, але початківець у журналістиці, і хочете, щоб про цікаву подію, очевидцем якої ви стали, дізналося якнайбільше людей, можете спробувати свої сили у написанні новин та створенні фоторепортажів на CREDO.

Поля відмічені * обов'язкові для заповнення.

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам: